Розвиток недільних шкіл в Україні
Информация - Педагогика
?вали освіту діти різних станів суспільства, а випускники ставали не тільки церковно- і священнослужителями, а й працювали у світських державних установах, були викладачами інших навчальних закладів тощо;
Культурно-освітня діяльність православного духовенства в Україні не обмежувалась загальновідомими в науковій літературі церковнопарафіяльними школами, воно засновувало також недільні школи, т.з. школи грамоти, бібліотеки, періодичні видання, здійснювало позабогослужбові бесіди тощо;
У пореформений період земства, широко розгорнувши освітню діяльність, почали непримиренно і навіть вороже ставитись до церковних початкових народних шкіл, звинувативши їх, частково справедливо, в нездатності вести справу народної освіти на раціональних засадах. Духовенство, із свого боку, весь час прагнуло співпраці з земствами і не припинило свою діяльність на освітянських теренах, а, навпаки, почало вдосконалювати свої школи, підпорядковуючись вимогам часу. В результаті на поч. XX ст. церковнопарафіяльні школи, поруч із земськими, посіли чільне місце у системі початкової народної освіти, а в деяких місцевостях (наприклад, на Правобережжі) відігравали у ній провідну роль;
Імперський уряд і Св. Синод були зацікавлені в організації народної освіти, адже саме через початкові народні школи насаджувалась не лише суспільно-політична мораль, а й релігійна свідомість. В той же час діяльність духовного керівництва у царині початкової народної освіти сприяла підвищенню грамотності населення; виховувала дитину, спираючись перш за все, на одвічні християнські цінності, що, безперечно, мало велике позитивне значення. А серед пересічного духовенства маємо безліч прикладів справжніх подвижників освітянської справи;
Православне духовенство опікувалося освітою жінок, які походили із родин священиків, шляхом заснування жіночих духовних училищ, які з другої половини XIX ст. існували в кожній українській єпархії. Поява таких училищ в середині 40-х pp. XIX ст. була прогресивним явищем, а їх діяльність надавала змогу багатьом дівчатам духовного і світського походження отримувати освіту, що підвищувало інтелектуальний і моральний рівень всього духовенства, адже відомо, що освічена жінка відповідно впливає на всіх членів родини. Крім того, освіта дала можливість багатьом жінкам працювати в подальшому на освітянській ниві, виконуючи обовязки вчительок початкових народних шкіл;
Поява в суспільстві в післяреформений період ліберально-демократичних ідей, прогрес наукових знань виявили низький рівень навчання у духовно-освітніх закладах. Це примусило духовенство до вжиття відповідних заходів, зокрема введення до навчального курсу духовних семінарій і училищ певної кількості світських дисциплін, застосування більш досконалих педагогічних методів навчання і виховання. Проте ці заходи через надмірну регламентацію церковного життя мали непослідовний і поверховий характер, що врешті-решт спричинило занепад духовної школи і потребу її докорінного реформування, яка стала особливо помітною на тлі підготовки перетворень в усіх аспектах церковного життя, що мало місце на початку XX ст. Нагальність таких змін стала з особливим піднесенням обговорюватись духовенством після революційних подій 1905-1907 pp., проте до кінця досліджуваного періоду їх так і не довелось здійснити;
Політика самодержавного уряду і Св.Синоду в галузі освіти спрямовувалась на насадження російської мови і культури, що призводило до денаціоналізації молодого покоління. Однак всупереч антиукраїнській мовній політиці духовенство у своїй освітній діяльності не втрачало національного коріння, хоч і змушене було коритись офіційній забороні вживати українську мову. Небайдужість частини українського православного духовенства до проблем збереження національної культури помітна в семінарському середовищі, учні і викладачі якого зберігали і певною мірою відстоювали українські національні традиції.
Певний фактичний матеріал та цікаві статистичні дані1. Після проголошення незалежної Української держави та розпаду СРСР змінилися не лише умови розвитку, а й пріоритети дослідницької роботи в галузі історії культурницької, зокрема освітньої, діяльності православного духовенства в Україні2.
Крім того, в сучасній українській історіографії дедалі частіше висвітлюються проблеми історії початкової освіти в Україні в цілому, та в її окремих регіонах, хоча основна увага при цьому зосереджується переважно на участі земств та інтелігенції у розвитку народної освіти3. Спеціального дослідження, в якому б розглядалася історія діяльності православного духовенства у цій галузі, немає.
Основні положення дисертації висвітлені у таких публікаціях автора:
- До питання про культурно-просвітянську діяльність катеринославського православного духовенства / Вісник Дніпропетровського університету. - Вип. 6. -2000.-С.53-57.
- Культурно-просвітянська діяльність православного духовенства Наддніпрянської України (друга половина XIX - початок XX ст.)// Український історичний збірник- 2000. - К., 2000. - С138-148.
- Культурно-освітня діяльність православного духовенства Поділля (XIX - початок XX ст.)/Проблеми історії України XIX - початку XX ст. - Випуск II. - К., Інститут історії України НАН України, 2001. - С.214-227.
- Школы грамоты и православное духовенство Надднепрянской Украины в XIX - в нач. XX ст.// Наукове пізнання: методологія та типологія. -Вип. 6 (спеціальний). - Одеса: Південно-українс?/p>
