Розвиток європейської журналістики
Курсовой проект - Журналистика
Другие курсовые по предмету Журналистика
ебували наукового листування, без якого важко собі уявити духовне життя Європи цього періоду.
Листування це було іншої властивості, ніж епістолярна спадщина античності, середньовіччя або Ренесансу. "Кожен, прагнучий до знання, повинен був орієнтуватися тепер не на Вчителя і його інтерпретаторів, тобто не на готове знання, а на самого себе і на інших як рівноцінних (у сенсі рівної їх участі у формуванні нового знання) осіб". Стали створюватися наукові суспільства, здібні до залучення і акумуляції засобів на видання (у тому числі і періодичні).
Слово "журнал" сходить до латинського "diurnalis" ("щоденний"), що нагадує "Acta diurna" Юлія Цезаря. Особливість перших європейських журналів переважно наукова орієнтація. Наукове листування залучило в комунікацію велике число учасників. Інформаційно-пропагандистські можливості періодичного видання були несумірно вище.
Перший європейський журнал "Journal des Savants" ("Журнал учених", 16651828) був створений за ініціативою французького міністра фінансів Жана-батисту Кольбера, якого часто порівнюють з кардиналом Рішельє. Кольбер задумав періодичне видання, яке б освітлювало наукові, критичні і літературні проблеми, що стоять перед інтелектуальною елітою Європи.
"Journal des Savants" побачив світло в Парижі 5 січня 1665 р. На посаду редактора і видавця був запрошений радник парламенту Подіни де Салло. Журнал виходив спочатку один раз в тиждень, потім раз в дві неділі на 12 сторінках. Видання Салло було покликане заповнити пропуск в науковому спілкуванні, в обміні інформацією, в плідних дискусіях. Матеріали вдягалися у форму листів. Журнал був орієнтований на наукову полеміку, на "провокацію" суперечки. У виданні "Journal des Savants" Подіни Салло допомагали такі відомі діячі французької культури, як Марен Лерой де Гомбервілль і Жан Шаплен. Через рік видання журналу перейшло в руки абата Жана Галлуа, професора грецької мови, що залишалася на посту редактора до 1674 р.(14)
На початку XVIII століття слово "журнал" розумілося як "періодичне вигадування, яке, зявляючись регулярно через певний час, повідомляє про нових або знов перевиданих книгах, розкриває їх вміст і сповіщає відкриття в науці; коротше кажучи, вигадування, в якому хтось освітлює все, що щодня відбувається в "Республіці літераторів".
У 1665 р., із запізненням в декілька тижнів, в Англії зявився журнал "Philosophical Transactions of the Royal Society" ("Філософські праці Королівського суспільства") під редакцією Генрі Олденберга. Цей журнал, офіційний орган Лондонського королівського суспільства, виходив щомісячно. Цікаво, що з десяти публікацій, що склали перший номер, три були узяті з "Journal des Savants".
У 1668 р. в Римі зявився перший італійський журнал "Il Giornale deLetterati" ("Журнал літераторів"). Журнал цей був задуманий його редактором Франчесько Надзарі за зразком французького "Journal des Savants", а надалі сам послужив зразком для італійських літературних журналів. Журнал, в якому збожеволіли роботи, мовознавчого, філософського характеру літературознавства, проіснував до 1679 р. У 1682 р. професор Отто Менке зробив в Лейпцігу видання латиноязычного журналу "Acta Eruditorium" ("Вчені записки"), який швидко придбав європейську популярність. У його виданні діяльну участь взяв Готфрід Вільгельм Лейбніц, що публікував на сторінках цього журналу багато свої роботи. Журнал "Acta Eruditorium" проіснував до 1731 р.
Цензурні переслідування, що існували в більшості країн Європи, змусили звернути увагу журналістів на можливість публікацій своїх видань в Голландії. Впливовий французький філософ-скептик Пьер Бейль, що емігрував за свої релігійні переконання до Голландії, став друкувати з 1684 р. періодичне філософсько-літературне видання "Nouvelles de la republique des lettres" ("Новини літературної республіки"). У передмові до першого номера Пьер Бейль писав, що "ми вільні від безрозсудної упередженості. Ми виступатимемо швидше в ролі доповідача, чим в ролі судді, і ми приведемо витримки з книг, направлених проти нас, настільки ж сумлінно, як і книг, промовців за нас". Видання Бейля мало широкий резонанс, затвердивши авторитет редактора в європейських інтелектуальних кругах. У Франції поширення "Nouvelles de la republique des lettres" було заборонене.
У журналі Бейля містилися рецензії на книги по питаннях філософії, богослівя, історії і літератури, полемічні вигадування політичного і релігійного характеру. Але навіть в терпимій до інакомислення Голландії ряд публікацій Бейля привели до того, що незалежного редактора втратило місця професора історії і філософії в Роттердамськом університеті.
Нападки недоброзичливців і здоровя, що похитнуло, змусили Бейля через три роки припинити своє видання. Бонаж де Боваль продовжив працю Бейля, перейменувавши журнал в "Histoire des ouvrages des savants" ("Історія праць учених", або "Літопис творінь учених"). У новому вигляді журнал проіснував до 1709 р.
У 1688 р. Жан Леклерк, емігрант і ідеологічний опонент Бейля, зробив в Амстердамі видання журналу "Bibliotheque universelle et historique" ("Загальна історична бібліотека"). Цей журнал проіснував пять років і прославився тим, що вже в перших номерах Леклерк опублікував обширні витягання із засадничої праці Джона Локка "Досвід про людський розум", викликавши бурхливу полеміку в багатьох країнах Європи.
Журнали літературно-критичного вмісту у Франції ведуть свій початок від періодичного видання "Mercure galant" ("Галантний Меркурій"), заснованого в 167