Римське право в історії становлення правової культури європейської цивілізації
Контрольная работа - Юриспруденция, право, государство
Другие контрольные работы по предмету Юриспруденция, право, государство
?, з них був також будівельником, лікарем чи художником; ченці винаходять годинник, розвивають культуру землеробства тощо.
Велику роль у становленні авторитету церкви і папства відіграла так звана Клюнійська реформа (Х-ХІ ст). Ченці-бенедиктинці, абатства у французькому містечку Клюні висунули низку принципів, які було взято на озброєння папством. Під впливом клюнійських ченців римський папа Григорій VII (який певний час перебував у цьому монастирі) вводить обовязкову безшлюбність (целібат) для всіх західних священиків, . щоб вони належали лише своїй справі1. З колегії кардиналів2 виводять світських можновладців - монархів, щоб вони не занадто впливали на політику Святішого престолу. Монастирі віднині підлягають папам, а не місцевим єпископам, що дозволяє контролювати діяльність останніх і запобігати розкольництву. Забороняється звичний досі продаж церковних посад за гроші (симонія). І, нарешті, клюнійці започатковують нову тенденцію храмобудівництва: якомога менше традиційного каменю і якнайбільше світла; храм мусить бути прекрасним і радісним.
З XI ст. розпочалися Хрестові походи, які велися під гаслом визволення Святої Землі від мусульманського панування. Хрестоносцям на якийсь час вдалося встановити свою владу в Палестині (Єрусалимське королівство), де виникають перші духовно-лицарські ордени: тамплієрів (храмовників) та іоаннітів (госпітальєрів). Хрестові по ходи відіграли позитивну роль у розвитку культури, про що пише навіть такий негативно налаштований до християнства відомий філософ XX ст., як Ц. Рассел.,
У результаті хрестових походів у Європі вперше зявляються такі звичні для нас сьогодні предмети побуту, як подушка та перина; після знайомства з милом європейці починають мити руки перед їжею; входять в ужиток лазні, здавна популярні на Сході й забуті на Заході; зявляється поняття про переміну білизни й одягу взагалі - особливо починає цінуватися шовкова білизна; на столі європейця, на додаток до звичної солі, зявляються перець та інші приправи, цукор з тростини, різноманітні фрукти, ліки (хінін) тощо. Нові принципи землеробства та вітряки-млини, картярство та килими,, смак до розкошів - усе це наслідки хрестових походів.
Хрестові походи, зокрема, сприяли виокремленню лицарства як соціокультурної спільноти.
Лицарська культура являє собою особливий феномен західноєвропейського життя епохи Середньовіччя. Лицарство склалося ще з VIII ст. у ; державі франків у ході боротьби з арабами та іншими завойовниками. В епоху Хрестових походів, утвердившись на певний час на Сході, лицарі хрестоносці відчули себе дещо незалежними від Святішого престолу. Ідеалізувати лицарство загалом немає підстав; метою численних рядових учасників Хрестових походів було бажання нажитися
Розквіт лицарської культури припадає на пізнє Середньовіччя.
Дріжджами цієї культури залишалося християнське вчення. Лицар; бачив своє покликання в тому, аби слугувати церкві й християнській вірі: ; щонайперше в імя звільнення Святої Землі (Палестини) вони й здійснювали виснажливі хрестові походи. З часом лицарство створило власний культурний кодекс: так, лицар мусив захищати слабких, обороняти рідну землю, зберігати вірність своєму сюзеренові. Лицарі культивували куртуазний ідеал; прагнучи бути шляхетними, Справедливими, ввічливими та витонченими. Лицарство породило прекрасне поняття "слово честі": порушити слово означало втратити честь, повагу людей. Але, водночас, лицар вважав за ,,справді гідних лише тих людей, що належали до аристократичної касти, і сам мусив походити з такої сімї. Практично життя середньовічного лицаря займали виключно війна, турніри - змагання у військовій вправності, полювання та кохання: у лицарстві народжується культ Прекрасної Дами, в уславлення якої здійснювалися подвиги з майже релігійним екстазом.
У лицарі потрапляли після своєрідної ініціації, яка тривала кілька років. Хлопчик з 10 років жив при домі свого сеньйора, прислуговуючи йому та його сімї, отримував тут основи християнського виховання та вчився гарним (куртуазним) манерам. З 15 років йому надавалося право росити зброю сеньйора і мати власний меч; відтепер він вивчав воєнне мистецтво. Власне, в лицарі посвячували, з 21 року в присутності священика: посвячення пролягало в ударі мечем по плечу й обставлялося дуже урочисто.
Поряд з церковною та лицарською культурою в Середні віки на Заході існувала також народна, низова культура, сповнена стихійної життєрадісності та чуттєвості, багато в чому повязана з язичницькою старовиною.
Характерні риси цієї культури близькі до явищ народної творчості взагалі; це наївний примітивізм стилю й анонімність (кожен може взяти участь у створенні тексту пісні, імпровізувати поведінку в карнавалі тощо). У народній культурі часто пародіювалися церковні та лицарські ідеали.
Інакше було в середньовічному ісламському світі. Іслам стимулював утворення в Аравії більш складного суспільства, яке швидко відійшло від первіснообщинного стану її утворило нову структуру, в якій співіснували рабство й феодальні відносини. Спершу не було різниці між "духовними" і мирянами, між релігійною громадою і державою, між релігією та правом. Але завдяки поширенню ісламу у світі й створенням міжнаціональної держави халіфату соціальне житія в арабо-мусульманському регіоні ускладнюється.
Халіфат був теократичною структурою; першими халіфами ставали нащадки та спадкоємці пророка. Таке управління, проте, швидко вичерпало