Атрибуції власних дій і переживань
Информация - Психология
Другие материалы по предмету Психология
°ми гіпотетичних ситуацій або спостерігається також і при оцінці нами реальних дій, які ми самі робимо?
Щоб відповісти на це питання, учені провели дослідження, у ході якого випробуваних поставили перед справжньою дилемою: їх попросили зробити реальний вибір, слідом за чим запропонували оцінити, чи зроблять інші люди так само або по-іншому, і пояснити їхнє поводження. У ході експерименту, що випробувані вважали дослідженням способів комунікації, їх запитували, чи готові вони протягом 30 хвилин походити по студентському містечку із плакатом типу сандвіч, що говорить: Обідайте в закусочній У Джо, реєструючи реакцію своїх товаришів на цей незвичайний спосіб комунікації. Експериментатор розясняв випробуваним, що вони можуть легко відмовитися від участі в дослідженні і записатися для участі в кожному з подальших досліджень, хоча сам він, природно, зволів би, щоб вони погодилися. Спочатку він запитував про їхнє власне рішення, потім про те, яким, на їхній погляд, могло б бути рішення інших студентів, і, нарешті, просив висловити судження про особистісні якості двох чоловік, тих хто погодився або вже відмовилися від участі в експерименті при наявності аналогічної можливості вибору.
Використання реальної дилеми підтвердило висновки, зроблені в ході дослідження із запитальником. У цілому, ті випробувані, які погодилися носити на собі сандвіч, затверджували, що 62% студентів зробили б те ж саме. Ті ж, хто відмовився від цього, уважали, що лише 33% погодилися б виконати прохання експериментатора. Той хто погодився і той хто не погодився розходилися також в оцінках порівняльної діагностичності згоди або відмови двох учасників експерименту носити на собі сандвіч. Як і передбачалося, той хто погодився висловлювали більш впевнені й екстремальні судження про особистісні характеристики свого не залученого товариша, у той час як ті хто не погодився більш упевнено судили про особистісні якості залучених у експеримент товаришів.
Дослідження з сандвічем показує, що ефект помилкової соціальної згоди має відношення не тільки до оцінок уявлюваних реакцій на мрячно обкреслені сценарії. Подібно уявлюваним подіям, реальні ситуації також можуть інтерпретуватися по-різному.
Так, випробувані, що представляли собі, що пригода з сандвічем викличе глузування їхніх товаришів, або ті, хто очікував, що експериментатор сприйме їхню відмову від участі спокійно, або ті, хто розцінював всю ситуацію як випробування на схильність до конформізму, скоріше всього відмовилися б носити плакат. Вони були б також схильні вважати, що люди, які пішли б за даних обставин на поступки, повинні мати незвичайні або екстремальні особистісні якості. Навпроти, ті, хто уявляв, що їхні товариші будуть аплодувати їхній фізичній силі, або вважав, що їхня відмова від участі зустріне скептицизм і жартування з боку експериментатора, або ті, хто сприймав всю ситуацію як тест на скутість, швидше за все погодилися б носити плакат. Вони у свою чергу були б схильні думати, що саме ті, хто відмовився за даних обставин від співробітництва, є білими воронами, чиє поводження має потребу в поясненні виходячи з їхніх особистісних якостей.
Необхідно ще раз підкреслити, що розгляд ефекту помилкової соціальної згоди з погляду субєктивної інтерпретації вимагає більшого, ніж проста констатація факту, що різні люди витлумачують ту саму ситуацію по-різному. Варто врахувати ще одну посилку: надходячи так, люди виявляються нездатними усвідомити або зробити адекватне логічне виправлення на те, що інші можуть інтерпретувати ту ж саму ситуацію зовсім інакше. Люди, таким чином, виявляються не в змозі визнати, інтерпретації ситуацій, що даються наскільки ними, являють собою саме інтерпретації й умовиводи, а не прямі відображення деякої обєктивної й незмінної реальності.
Надлишкова впевненість пророкувань у відношенні себе й інших людей
Дослідження процесів пророкування поводження, що проводилися Россом і його колегами протягом ряду років, свідчать про те, що люди схильні проявляти набагато більшу субєктивну впевненість у пророкуванні реакцій один одного, чим це можна дозволити виходячи з обєктивної оцінки точності цих пророкувань. У дослідженнях, присвячених пророкуванню соціального поводження (Dunning, Griffin, Milojkovic & Ross, 1990), даний ефект надлишкової впевненості давав про себе знати незалежно від того, чиє поводження випробуваним пропонувалося пророчити (тобто сусідів по кімнаті або людей, опитаних спеціально для цієї мети), від того, якого роду вступна інформація використовувалася (тобто інформація про відповіді на уявлювані дилеми, дані опитувань про минулі дії й звичках або відомості про реакції на ситуації, зроблені в лабораторії). Незалежно від того, чи передвіщалося рішення сусіда по кімнаті про його участь (або неучасті) у щорічному спектаклі, рішення про те, як голосувати на виборах мера, рішення зачесатися перед тим як фотографуватися, його ж рішення підписатися на журнал Тайм, а не на Плейбой, реально досягнутий випробуваними рівень точності пророкувань рідко наближався до рівня впевненості, що виражається ними.
Мабуть, ще більш багатозначним був той факт, що в пророкуваннях про власні майбутні переваги при виборі навчальних предметів, соціальних альтернатив і варіантів проведення вільного часу люди проявляли аналогічну надлишкову впевненість (Vallone, Griffin, Lin &am