Реформи Петра І
Дипломная работа - История
Другие дипломы по предмету История
На другому етапі (1705-1720рр.) була проведена часткова секуляризація церковних земель [29; c. 190].
Указом 10 березня 1702 р. при повітових воєводах були створені дворянські ради за вибором повітового дворянства. Ці виборні дворяни-радники повинні були вирішувати всі справи з воєводами, „а одному воеводе без них, дворян, никаких дел не делать”. Через три роки вибори були відмінені, і воєвода сам призначав собі воєводських товаришів [53; c. 462].
Ще в 1707 р. у Петра І визрів план створення нових територіально-адміністративних одиниць губерній. Губернська, або перша обласна реформа, була розпочата звичайним коротким і незрозумілим указом царя 18 грудня 1707р.: „Росписать города частьми (кроме тех, которые во 100 верстах от Москвы) к Киеву, Смоленску, к Азову, к Казани и к Архангельскому” [61; с.152]. В наступному році бояри в Ближній канцелярії після багатьох перекроювань розподілили 341 місто на 8 нових великих округів: це були губернії Московська, Інгерманландська (потім названа Санкт-Петербурзькою), Київська, Смоленська, Архангелогородська, Казанська, Азовська і Сибірська. Але вже в 1711 р. група міст Азовської губернії, призначена до корабельних справ у Воронежі, стає губернією Воронезькою, так що губерній вийшло 9. Розпис керувався відстанню міст від губернських центрів або шляхами сполучення [55; с. 142-143].
На чолі губерній стояли губернатори. В їхніх руках зосереджувалася вся повнота судової, адміністративної, поліцейської і фінансової влади на величезній території губернії [51; с. 229]. Під керівництвом губернатора знаходились: обер-комісар (відповідальний за грошові збори), обер-провіант (хлібне забезпечення), обер-комендант (головнокомандуючий військами округу) і ландріхтер (представник вищої судової інстанції в губернії). Повітом керував не колишній воєвода, а „новоманірний” комендант, що володів також значною військово-адміністративною і судовою владою [20; с. 17].
На думку Анісімова, важливим завданням реформи був розподіл витрат на війну між губерніями. 1 лютого 1711 р. Петро І розпорядився: „Приехав к Москве, разделить по губерниям полки: первое в армии будущия, потом в гарнизонах по данным табелям, потом флот, Посольскую канцелярию и Артиллерию; сие все расположить из доходов, которые прошлаго года средния положены на губернии”. Тим самим між окремими армійськими полками і губерніями встановлювався прямий звязок. При кожному полку, де б він не знаходився, повинен був перебувати комісар від „його” губернії, який був зобовязаний стежити за справністю і комплектністю мундира, припасів, наявністю людей і коней, видавати платню солдатам і офіцерам [21; с. 149].
Слідом за організацією губерній у 1711 р. був заснований Сенат, який замінив Боярську думу. Вважаємо, що його виникнення було зумовлене двома умовами: розпадом старої Боярської думи і постійною відсутністю царя. Сенат спочатку задумувався як тимчасова установа [58; c. 302]. Збираючись в турецький похід, Петро І видав коротенький указ 22 лютого 1711 р., який повідомляв: „Определили быть для отлучек наших Правительствующий Сенат для управления: господин граф Мусин Пушкин, господин Стрешнев, господин князь Петр Голицын, господин к. Михайла Долгорукой, господин Племянников, господин к. Григорей Волконской, господин Самарин, господин Василей Апухтин, господин Мельницкой, обер-секретарь сего Сената Анисим Щукин…” [14; c. 244-245].
2 березня 1711 р. цар видав указ про владу і відповідальність Сенату, „котрому всяк и их указам да будет послушен так, как нам самому” [35; c. 33]: „Указ, что по отбытии нашем делать. 1. Суд иметь нелицемерный и неправедных судей наказывать отнятием чести и всего имения; то ж и ябедником да последует. 2. Смотреть во всем государстве росходов и ненужные, а особливо напрасные отставить. 3. Денег, как возможно, збирать, понеже денги суть артериею войны. 4. Дворян собрать молодых для запасу в афицеры, а наипаче тех, которые кроются, сыскать... 6. Товары, которые на откупах или по концеляриям и губерниям, осмотреть и посвидетелствовать…” [15; c. 245]. На нашу думку, цей указ свідчить про те, що Петро І визначив обовязки Сенату, виходячи з поточних потреб. Пізніше ці обовязки розширилися і перетворилися на постійні.
Указом 5 березня 1711 р. цар визначив принципи і форми роботи Сенату, ввівши, по суті, принцип колегіальності: „Голосы иметь равные, и у всяких указов потписывать всем своими руками. И что хотя один не потпишет и засвидетельствует неправо тому быти приговору, то и протчие не действенны суть. Однакож, надлежит тому, хто оспорит, тое протестацию дать за своею рукою на письме” [16; c. 245].
За словами дослідника Троїцького, Сенат, на відміну від Боярської думи, був розпорядницьким органом, що виконував „іменні” укази царя. В своїй діяльності він повністю підкорявся монарху. Члени Сенату (їх було девять) призначались царем. З органу, створеного на час відсутності царя, Сенат поступово перетворився на вищу урядову установу, яка направляла роботу колегій і губернських установ [81; c. 29].
Одним указом від 2 березня 1711 р. Петро І створив дві нові посади сенаторів і фіскалів. 5 березня, в новому указі він визначив як обовязки фіскала, так і способи їх реалізації, вказуючи, що Сенат повинен „выбрать обор-фискала, человека умнова и доброво, ис какого чина ни есть. Дела же его сие суть: Должен он над всеми делами тайно надсматривать и проведывать про неправой суд; також в зборе казны и протчего. И хто неправду учинит, то должен фискал позвать его перед Сенат (какой высокой степени ни есть), и тамо его уличать. И буде уличит кого, то половина штрафа в ?/p>