Geum.ru

Релігійне життя та відносини християнських церков у другій половині XIV – першій половині XVIст.: історико-правовий аналіз

Дипломная работа - История

Другие дипломы по предмету История

іх громадянських правах з католиками "всіх прочих стану рицарського і шляхетського як Литовського, так і Руського народу, одно би були всі віри християнської".[12,15]

Проте й після скасування Городельського акту вищу ієрархію православної церкви в Польщі не було зрівняно з католицькою ієрархією. Православний митрополит і православні єпископи не мали права, як католицькі біскупи, засідати в сеймах, бути постійними членами Господарської ради. Католицька ієрархія не допускала зрівняння схизматицької ієрархії з католицькою на державному рівні.

Після Люблінської унії 1569 р., Польщу і Велике князівство Литовське було обєднано в одну державу Річ Посполиту Польську з одним королем, спільним сеймом і сенатом, а всі українські землі включено до Польської корони як "повернені" (тобто стверджувалося, що всі українські землі "здавна з цілим, повним і безумовним правом" належали Польській короні). Українській православній церкві на цих "повернених" українських землях було гарантовано вільне сповідання віри, вживання української ("руської") мови в офіційних документах, а також прав і вольностей, якими користувалися католики. Цим переслідувалася певна мета:

міцніше повязати з Польщею великі й багаті українські землі, не дозволити римо-католицизму чинити будь-які обмеження православному народу України, щоб не викликати міжконфесійного напруження, що позначилося б на державній цілісності й міцності Польщі. Однак релігійна толерантність часів Люблінської унії це не стільки вияв пошани до релігійної свободи й вільності релігійних переконань, а безумовно тверезий політичний розрахунок зберегти внутрішній спокій у державі при великій різноманітності релігійних течій та етнічних відмінностей. Польща в той час була єдиною в Європі багатонаціональною й багатоконфесійною державою.[9,61]

Після занепаду в Польщі династії Ягелонів і смерті останнього з Ягелонів Сигизмунда II Августа виявилося, що тільки авторитет покійного короля стримував релігійну ворожнечу між католиками і "дисидентами" (послідовниками всіляких протестантських течій). Вища католицька ієрархія, керована папським нунцієм Камендоні, організовувала сильну антидисидентську акцію, щоб позбавити протестантів усіх релігійних свобод. Політична боротьба особливо загострювалася в період безкоролівя, тобто в період між смертю попереднього і виборами наступного короля. Так було й після смерті Сигизмунда II Августа. У безкоролівї (15721573) найголовнішим питанням, навколо якого точилася гостра політична боротьба, було збереження релігійної свободи та широкої політичної толерантності.

ВИСНОВКИ

 

Українські землі під литовською зверхністю не знали суспільної боротьби на релігійному ґрунті, передусім через толерантність, яку виявляли володарі Литви щодо різних конфесій. Вона сформувалась всією історією цієї держави, що виступала своєрідним буфером між православним Сходом і католицьким Заходом.

З моменту розколу християнства 1054 р. на православну та католицьку гілки завжди знаходила своїх прихильників ідея унії (обєднання). Якщо православні вважали, що унія можлива лише за відмови Римського Папи від ієрархічної першості в християнській церкві, то основною вимогою католиків було визнання православними зверхності Папи.

Після церковного розколу слабіюча православна церква через критичні обставини все частіше звертається по допомогу до Заходу, до церкви католицької. Так сталося 1274р., коли в Ліоні була підписана міжцерковна унія, спрямована проти монголо-татарської загрози, так було і 1439 р. у Флоренції, коли Константинополь прагнув заручитися підтримкою західного світу в боротьбі з турками. Хоча ці унії не були тривалими, їхнє значення полягає в збереженні та підтримуванні самої ідеї обєднання церков, а також у пошуках можливих форм церковної унії. Отже, наприкінці XVI ст. мав свою доволі довгу історію рух щодо обєднання двох церков , протягом якої неодноразово доводив актуальність та доцільність обєднання.

Література

 

  1. Власовський І. Нарис історії Української православної церкви. Нью-Йорк; С.Бавнд-Брук;Київ, 1990, Т.І.
  2. Грушевський М.Історія України - Русi, т.VI.
  3. Грушевський М. Культурно-національний рух на Україні в XVI XVII ст..
  4. Грушевський М. Ілюстрована історія України. Львів, 1973.
  5. Історія Православної церкви в Україні. К., 1997.
  6. Історія релігії в Україні. К., 1997. Т.2: Українське православя.
  7. Кожухар О.І. Соціально-економічний і культурний розвиток українських земель в XIV-XVI ст.- Кр.Ріг.,1991
  8. Малиновський Р. Історія українського народу .- Б/М.: Українська наукова бібліотека,1946
  9. Плохий С.Н. Папство і Україна К,1987
  10. Плохий С.Н.Політичні і соціальна політика на Україні у 1550-1648 рр.-К,1989
  11. Швайко Т.Ю.Петренко А.В. душа предков живет в нас.-Дн-ск,1998
  12. Швыдько А.К.Социальные отношения и классовая борьба в городах Левобережною Украины во ІІ пол. XVII-сер.XVIII века -Дн-ск ., 1988
  13. Швидько А.К.Соціально економическое развитие Украины в XIV- сер.XVIIIвв.
  14. Богуш П. Церква на Запорожжі.://Південна зоря.-1994.-12 трав.
  15. Векленко В. До історії стосунків Запорізької Січі і православної церкви в Україні.// Бори сфен.-1995.-№6.-С.9-11
  16. Лебеденко В. Яку релігію сповідувала Січ.//Новомосковська правда.-1990, - 14 трав.

 

Размещено на