Режим "санації" в Польщі: витоки і наслідки
Информация - История
Другие материалы по предмету История
?рою і низьким рівнем політичної культури суспільства, яке здобуло незалежність після довгої тиранії інших імперій.
Політична криза супроводжувалася кризою в армії, пішла у відставку значна група провідних компетентних генералів, у тому числі Ю.Галлер, Т.Развадовський та інші військові чини. В лютому 1926 року уряд залишив один із лідерів ППС Є. Морачевський, а у квітні інші соціалісти. 5 травня уряд Скшинського у повному складі подав у відставку. Фракція соціалістів у сеймі офіційно запросила Ю. Пілсудського очолити уряд. Спочатку він відмовився, але згодом, як він згодом зізнається, зрозумів, що потрібний державі, як тоді, в листопаді 1918 року./8,161/
Але очолити уряд Пілсудському відразу не вдалося. 10 травня В.Вітос сформував свій уряд, який за складом нагадував очолюваний ним уряд в 1923 році уряд Хієна-Пяст, глибока занепокоєність охопила широкі верстви польського суспільства, що небезпідставно побоювалися подальшого погіршення свого становища. Фракції ППС, Селянська партія та Група праці виступили із спеціальною заявою про реакційний характер новоствореного уряду Польщі.
Ввечері 11 травня в столиці відбулися антиурядові виступи офіцерів, до Варшави почали стягуватися вірні Ю. Пілсудського військові частини. Керівництво ППС опублікувало відозву, в якій закликало до усунення від влади уряд фашистсько-монархо-спекулянтської реакції. Воно намагалося представити Ю. Пілсудського як єдиного захисника демократії, що справедливо вимагав загального оздоровлення санації. Компартія Польщі, як це не дивно, зайняла різко антиурядову позицію і фактично підтримала дії Ю. Пілсудського.
12 травня 1926 року розпочалися збройні сутички між військовими. Після перших успіхів пілсудчиків в ході вуличних боїв, що відбулися 13 травня, урядові війська почали тіснити заколотників. Однак страйк залізничників перешкодив пересуванню урядових військ до Варшави.
Загальний страйк залізничників перешкодив перекиненню військ, у самій столиці відбувався страйк, будування барикад, формування загонів опору рішуче змінили обстановку. Продовженню бойових дій загрожувало перетворення боротьби на справжню громадянську війну.
14 травня 1926 року уряд прийняв рішення про відставку, а президент С. Войцехівський передав свої функції маршалу сейму М.Ратаю, який за рекомендацією Ю. Пілсудського призначив головою нового кабінету К., бар теля лідера Групи праці. Цікаво, що сам Ю. Пілсудський став тільки військовим міністром, але це означало фактичне його лідерство в країні.
В радянській історіографії режим санації характеризували: Санація назва фашистського режиму, що існував в Польщі з 1926 до 1939 року. Походить від демагогічного заклику санації (оздоровлення) політичного і економічного життя країни, проголошеною фашистською клікою Ю.Пілсудського. насправді ж режим санації режим санації був спрямований на підтримку капіталістичного сільського господарства, утворення нового внутрішнього ринку для польської промисловості, перекладання тягаря, повязаного з частковою стабілізацією капіталізму, на плечі трудящих мас. Як бачимо радянські історики досить критично оцінювали режим санації.
На обєднаному засіданні сейму та сенату 31 травня 1926 року Ю.Пілсудського (від ППС) в першому турі було більшістю голосів обрано президентом Польщі. Легімітизувавши тим самим переворот, він, щоб зберегти не обмеженому конституційними нормами свободу своїх подальших дій, відмовився обійняти посаду голови держави. Президентом 1 червня було обрано прихильника й друга Ю. Пілсудського професора Львівського політичного інституту І. Мосцицького (18761939), який обіймав цю посаду до 30 вересня 1939 року.
Ми бачимо, що він робив не як фашисти в Італії і Німеччині, які намагалися зосередити всю владу в одних руках.
Президентові, за поправкою до конституції від 2 серпня 1926 року, було надано право видавати накази, що мали силу закону. Це право він міг використовувати в проміжок між сесіями законодавчих палат у випадку невідкладної необхідності або під час роботи цих палат на підстав передбачених законом повноважень.
Травневий переворот спричинив зміни не стільки в самій моделі політичного устрою, скільки значно більшою мірою, в її функціонуванні. Виконавча влада в період санації завжди знаходила засоби, щоб, нехтуючи основними нормами парламентської демократії, нейтралізувати вплив парламентських партій.
Розпустивши сейм і сенат на канікули й спираючись на нові повноваження, уряд 5 серпня 1926 року підвищує оклади офіцерському корпусу, а 6 серпня президентським декретом була запроваджена посада генерального інспектора збройних сил, який не підкорявся ні урядові, ні сенатові.
27 серпня 1926 року Ю. Пілсудський посів і довічно обіймав цю, фактично диктаторську посаду, як і посаду військового міністра. 2 жовтня цього ж року він став очолювати новий уряд, до складу якого залучив деяких близьких йому діячів різних політичних партій та ряд вищих офіцерів генерального штабу. Військові з близького оточення Ю. Пілсудського (група полковників) призначалися на найважливіші державні посади.
На урочистих зборах в Несвіжі 25 жовтня 1926 року в присутності 400 польських аристократів і членів свого уряду, Ю. Пілсудський зачитав основні свої принципи у зовнішній і внутрішній політиці. Основною метою його зовнішньої політики було створення Великої Польщі від Балтійського до Чорного морів Зміцненню його політики сприяло пожва?/p>