Архітектура Західноєвропейського класицизму
Информация - Строительство
Другие материалы по предмету Строительство
?о всій країні постійно спалахували збройні повстання.
На поширення класицизму в Італії великий вплив зробила Франція. Але на півострові новий стиль розвивався по іншому напрямку: він був скоріше споглядальним, хоча Рим і став згодом одним з головних теоретичних центрів класицизму.
Яскравим прикладом класичної спорудження в Італії є оперний театр Ла Скеля у Милане архітектора Пьермарини. Це було одне з перших у європейській архітектурі театральних будинків, розрахованих на величезне число глядачів. Незабаром цей будинок стало зразком для наслідування. Риси класицизму присутні й у перебудованому театрі Сан-Карло в Неаполе, соборі Сан-Франческо де Паоло.
В Іспанії XVIII століття в період початку царювання Бурбонов на чолі з Пилипом V характеризується занепадом іспанського мистецтва в порівнянні з його розквітом у попереднім сторіччі, коли тут було поширено бароко. Пилип V оточив себе в основному італійськими і французькими майстрами, серед яких велику популярність одержали Пилипі Ювара і Джованни Баттиста Саккети. Саме з їхньою допомогою і здійснювалася перебудова королівського палацу в Мадриді в 1734 році, ушкодженого під час пожежі мадридського Аль-касара. Зразком послужив Версаль.
У нових будівлях сильно почувається перехід від попереднього декоративного стилю чурригереска, названого так по імені архітектора Хосе Чурригера, до строгих класичних форм античного мистецтва. Згодом навколо іноземних майстрів утворилася національна іспанська архітектурна школа. Величезну роль у распространении класицизму в країні зіграла Академія образотворчих мистецтв Фернандо. Цього нового для країни стилю дотримували у своїх роботах найбільші архітектори того часу: Вени-туру Родригес, що побудував палаццо Лория в Мадриді і церква Сан-Виттория в Кордове; Франциско Сабатини, творець воріт Сан-Висенте в Мадриді, і Хуан де Вильянуев, автор художнього музею Прадо (1785-1830 роки).
В архітектуру Португалії ідеї класицизму проникнули в другій половині XVIII століття. Класичний напрямок можна простежити в будівлях будинку госпіталю Сант-Антониу в Порту і Тріумфальну арку в Лісабоні. Особливо велике поширення цей стиль одержав у першій половині XIX століття, тому що практично всі будівлі зводилися по проектах італійських архітекторів, що і прищепили новий напрямок у країні. Серед будівель особливо виділяються королівський палац дажуди в Лісабоні (1802 рік) архітектора Франческо Фабри, національний театр де Алменида Гаррет, знаменитий Палац конгресу (1896 рік) у Лісабоні архітектора Мигела Вентура Терри.
У першій половині XIX століття на території сучасної Німеччини розташовувалося королівство Пруссія і Рейнський союз, залежний від Наполеона. Після нетривалого впливу римського мистецтва з закінченням будівництва Бранденбурзьких воріт у Берліні (1791 рік) в архітектурі Німеччини відбувся різкий поворот убік античних грецьких форм, і класицизм зайняв пануюче положення в мистецтві країни (у тому числі й в архітектурі). Прагнення повторити шляхетну простоту і спокійну велич античного мистецтва, а також дослідження вченими і людьми мистецтва древньої архітектури сприяли поширенню в країні цього нового стилю. Головними центрами класицизму в Німеччині стали столиці Пруссії (Берлін) і Баварії (Мюнхен). З найбільшою яскравістю новий стиль проявився в роботах архітекторів К.-Ф. Шинкеля і Л. фон Кленце.
Класицизм у Німеччині не мав свого ґрунту, тому вийшов трохи обмеженим у вираженні. В основному в цьому стилі зводилися монументальні будинки. Як приклад можна привести Бранденбурзькі ворота в Берліні, споруджені архітектором К.-Г. Ланг-хансом, а також проекти Старого монетного двору в Берліні (1798- 1800 роки) архітектора Д. Жилли. Переважно в античному стилі зводилася велика частина установ культури й утворення (театри, музеї, університети і бібліотеки), а також будинку соціального призначення (лікарні, будинку для сліпих, вязниці і казарми).
У традиціях пізнього класицизму побудований архітектурний ансамбль, що включає будинок Гліптотеки (музею скульптури), що розташовувався на одній із площ Мюнхена. Стіни головного будинку розчленовані нішами, а центральна частина прикрашена іонічним портиком з підтримуючими його вісьма колонами.
Послідовником класичного мистецтва був і Карл Фрідріх Шинкель. Знавець античної спадщини, він по-своєму переробив концепції древніх зодчих і втілив у своїх архітектурних добутках. Йому належать проекти торгового дому й обсерваторії в Бонні. Він керував будівництвом маяка в Арконе, храму в Потсдамі будівель у парку Сан-Суси. Більшість створінь Шинкеля знаходиться в Берліні. Одне з них - це будинок Нової караульні (1816- 1818 роки) у виді величезного, кубовидної форми будівлі, прикрашеного шестиколонним доричним портиком. Більш витонченим вийшов Драматичний театр, побудований у 1819-1821 роках. Шинкель створив у Берліні Нову гауптвахту. Старий музей (1824-1828 роки).
Приблизно в цей період на території Німеччини велося будівництво князівських палаців-резиденцій. Найбільший інтерес представляють ансамблі на Марктплатце (торгової площі) у Карлсруе, на чи Максим анштадте і на Людвигштрассе в Мюнхені. Можна додати такж( заміські маєтки аристократії і буржуазії, ратуші, церкви і жиліе будинку.
В другій половині XIX століття ідеї класицизму поширились далі на схід: у Чехію, Словаччину (входили до складу Австрії) і Рісцю. А в Німеччині цей стиль поступився місцем еклектиці.
У Чехії і Словаччині класичні традиції одержали розвиток наприк