Пустельні примітивні ґрунти
Информация - География
Другие материалы по предмету География
няються. Відповідно до вказаних особливостей гідротермічного режиму, генезис сіроземів іде в два періоди: 1 недовгий весняний теплий і вологий, коли активно розвиваються біологічні процеси, гумусоутворення, мінералізація новоутвореного гумусу, внутрішньогрунтове вивітрювання оглинення верхньої та середньої частини профілю, вимивання карбонатів; 2 довгий літній сухий і спекотний період, коли повністю припиняються всі процеси, крім підтягування карбонатів.
Профіль типового сірозему має таку будову :
Н гумусово-акумулятивний, слабко забарвлений в світло-сірі тони, дрібно-грудкуватий, пухкий, дуже пористий, потужністю 12-17 см;
НР(ш)/к перехідний, світліший за попередній, нестійко дрібногрудкуватий, у нижній частині карбонатний, пухкий, багатопористий, потужністю 75-100 см,перехід малопомітний;
Pk/(s) материнська порода лес, дрібнобагатопористий, пухкий, карбонатний, інколи в нижній частині засолений.
Особливостями морфологічної будови сіроземів є слабкі диференціація профілю на генетичні горизонти та гумусованість, відсутність макроструктури при дуже добрій мікроагрегованості, велика пористість (50-70%), карбонатність, слабка оглиненість середньої частини профілю. Грунт не диференційований за валовим хімічним складом. Кількість гумусу у верхньому горизонті коливається від 1 до 3,5%, у його складі вміст фульвокислот дещо більший (Сгк:Сфк = 0,7-0.9), гумінові кислоти представлені відносно простими формами. ЄП невисока, 13-18 мг-екв у Н- горизонті, поступово зменшуючись униз по профілю. ГПК насичений Са, з глибиною зростає вміст обмінного Mg . Сіроземи відносяться до грунтів пилувато-суглинкового гран-складу, в середній частині міститься дещо більше мулистих часток порівняно з материнською породою. Грунти мають хороші водно-фізичні властивості, високу водопроникність, добру вологоємність. Лугово-сіроземні грунти відрізняються оглеєнням, яке, щоправда, простежується дуже глибоко, та більшим вмістом гумусу. Зрошувані сіроземи еволюціонували в умовах дуже тривалого (тисячі років) сільськогосподарського використання та зрошення. Іригаційний водний режим призвів до інтенсивного привносу в грунт карбонатів, солей, дрібнозему, суттєвого збільшення біогенності. Особливостями зрошуваних сіроземів є: слабка диференційованість профілю, що складається з товщі іригаційних наносів потужністю 40-100 см і більше, під яким знаходиться похований профіль вихідного сірозему; слабке оглеєння; часті включення життєдіяльності людини; зменшена пористість, ущільнені підорні горизонти. Помічено, що протягом тисячоліть при правильному зрошенні суттєвого засолення цих грунтів не відбулось, у перші періоди використання вміст гумусу зменшувався, зате в подальшому, при окультуренні значно зростав. Грунти високородючі. Сіроземи це грунти, на яких виникли й розвинулись стародавні людські цивілізації. Зрошення найважливіша умова землеробства на сіроземах. На зрошуваних грунтах вирощуються зернові та кормові культури, баштанні, овочеві та плодові, виноград і бавовна. Бавовництво найбільш важливий напрямок сільського господарства. Сіроземи володіють властивостями, сприятливими для зрошення: мікроагрегованістю, високою пористістю, хорошим природним дренажем, особливо в випадках, коли грунтові води залягають глибоко. В умовах утрудненого відтоку вод без активного дренажу відбувається вторинне засолення сіроземів. Для запобігання йому потрібна складна система заходів.
Висновок
Отже, пустеля - це такий регіон, де можливе існування тільки особливих форм життя. У всіх пустелях відчувається недолік вологи, а це означає, що існуючі форми життя повинні були пристосуватися до того, щоб обходитися без води.
Пустелі дуже розрізняються за зовнішнім виглядом: там, де достатньо піску, вітри створюють піщані горби - це піщані пустелі; там, де переважають скелі та скельні породи, утворюються камянисті пустелі, які утворюють фантастичні обриви, а також нерівні рівнини. Також виділяють сніжні пустелі, які розташовуються у Антарктиді і Арктиці.
Найбільше пустелі поширені у помірному поясі Північної півкулі, субтропічних і тропічних поясах Північної і Південної півкуль. Жаркі пустелі в районі екватора, наприклад Сахара в Африці, розташовані в субтропічній зоні, тобто там, де повітря, що опускається, завжди тепле і сухе. Земля в цих районах дуже суха, не дивлячись на близькість океану. Те ж саме можна сказати про пустелі в північно-західній частині Африки і на заході Австралії.
Ґрунти пустель примітивні, часто це просто кори вивітрювання: вапнякові, гіпсові, сульфатні, кремнієві. Іноді зустрічаються бідні на гумус сіроземні ґрунти.
Список використаної літератури
- Мала гірнича енциклопедія: В3-хт./ Заред. В.С.Білецького. Донецьк: Донбас, 2004.
- Назаренко І.І., Польчина С.М., Нікорич В.А. Грунтознавство Підручник. - Чернівці, Книги ХХІ ,2004.- 400 с.
- Мякишев І. Проблеми українського ґрунтознавства. Чернівці, 2001.