Психологія у середні віки
Информация - Психология
Другие материалы по предмету Психология
огонь, скільки б смолоскипів він не запалив собою. Ці образні порівняння мали значне поширення в наступній патристичній психології.
Філои не ототожнює логоса з усією людською душею, не визнає його першообразом всієї людини. Це лише першообраз людського розуму, душа душі, зіниця ока. Тільки через такий розум люди уподібнюються богу, усиновляються ним. Розумні душі походять від логоса. Психологічний та етичний інтерес Філона зосереджується на душі як образі божому; піднімається питання про матерію душі, її природні властивості. Душа розуміється як ефірний, світловий або пломеніючий дух. Це суперечливе визначення поєднує в собі натуралістичнин і спекулятивний моменти.
2. Антропологічний принцип у ранньосередньовічній психології та його матеріалістична тенденція
Проблема людини в патристиці обєктивно посідає головне місце. Самовідображення верховної сутності, що здійснюється через людину, вимагає досконалого пізнання останньої. Вона складається із тіла, душі і духа, який становить зміст душевної діяльності. Самовідображення верховної сутності стає можливим при умові, що людське тіло дає душі можливість виявити себе. Психологічною серцевиною патристики є проблема єдності тіла і душі, так що саме тіло є необхідним компонентом антропологічної цілісності. Прилучення до верховної сутності мислитьси не однією лише душею, а людиною, що має душу і тіло. В цьому центральна проблема патристичної психології.
Представники патристики, здійснюючи апологію біблійного світу осуджують поганську античність, але самі не обходяться без її ідей, найбільше психологічних. Критикуючи античну культурну спадщину, патристика висуває антропологічний принцип у психології, повязуючи його з головною теологічною метою ідеєю спасіння. Колізійне принципове протиставлення тіла і душі викликає необхідність їхнього антропологічного обєднання. На противагу пануючому в Стародавньому світі співвідношенню мікрокосмосу і макрокосмосу - виникає нове безпосереднє співвідношення людина і вище існування. Найбільш послідовно старе відношення критикує Григорій Нисський (335394), ставлячи людину в позицію не від світу цього. В античній ідеології співвідношення великого і малого світів розкривалося так, що один без одного не могли мислитись. Тепер один компонент конфліктного протиставленняпредметно-речовий, чуттєвий світ відкидає гься категорично.
Антропологічний принцип, навіть коли його проголошено на ідеалістичній або навіть теологічній основі, в собі, в тенденції є принципом матеріалістичним, і патристика несвідомо виявляє парадокс, про який говорив К. Маркс, що самі теологи проповідували матеріалізм, піддаючи уважному вивченню життєдіяльність людського тіла, яке гідне спасіння, адже душа, на їхню думку, сама по собі безсмертна.
Якщо в неоплатонізмі проголошується злиття двох космосів, то патристична психологія відкидає можливість їх злиття, адже один компонентсвіт великийзанепав повністю, а відношення верховне буття людина не допускає такого злиття, людина не може бути рівною своєму головному коре-лату. Протилежна думка відкидається патристикою як єресь. Ідея спасіння має передумову не ототожнювати людину і бога, не розривати їхнє буття, адже в кожному випадку вище існування втрачається як опора. Істину цього відношення патристика бачить в ідеї боголюдини своєрідній ланці, яка поєднує компоненти колізійної ситуації.
Антична психологія кваліфікується патристикою як неоригінальна. Позитивні моменти, які ще можна знайти поганській науці, зводяться до запозичення із Священного писання, з індійських психологічних вчень.
Климент Олександрійський називає елінських філософів злодіями і розбійниками, які запозичували ідеї у варварів, але не визнавали цього факту, зазначає також, що старогрецькі психологи виходили з ідеї Логоса, але розривали її на шматки їх треба сполучити в цілесне утворення, щоб одержати справжній Логос, верховне існування.
Патристика схвалює із вчення Платона ідеї про те, що благо та вища мета людини полягає в уподібненні богу. Значна кількість ідей натурпсихології античності береться на озброєння; будувати практично спрямовану антропологію без врахування досягнень античної психології, анатомії, фізіології, медицини було б зовсім неможливо. Климент Олександрійський навіть поглиблює, всупереч своїм теологічним установкам, матеріалістичну лінію стоїків у питанні про співвідношення тіла і душі, розкриваючи принцип їхньої антропологічної єдності, висловлює подив перед психологічним ученням стоїків, згідно з яким тілесні хвороби ніяк не впливають на душу, не спрямовують її до пороків, що тілесне здоровя не має звязку з доброчинностями. Поправляючи стоїків, Климент Олександрійський віддає належне матеріальним потребам, піклуючись про тіло із-за душі, до якої все це має відношення. В проголошенні панегірика тілу виражалося принципове відношення патристич-ної психології до натуралістичного дослідження людини в античний час: Ганьбителі творіння і незадоволені тілом безрозсудні. Вони не звертають уваги на те, що людина вже тілесною організацією звернена у височінь, щоб їй можливо було спостерігати небо. Грецьку мудрість в цілому порівнюють з полумям смолоскипу, зробленого із трави, який запалюється променями, украденими у Сонця.
Григорій Нисський в трактаті Про будову людини вважає центральну ідею античності ?/p>