Психологічні фактори агресії
Информация - Психология
Другие материалы по предмету Психология
?имуляції агресії. І лабораторні експерименти, і відомості, що надходять із поліцейських ділянок, показують: людей у стані алкогольного спяніння набагато легше спровокувати на агресивне поводження. Люди, винні в здійсненні насильства, часто: 1) зловживають алкоголем; 2) стають агресивними на тлі інтоксикації.
В експериментальних умовах випробувані, що перебувають у стані інтоксикації, посилають більше сильні розряди електричного струму карним. У реальному світі під впливом алкоголю відбувається майже половина злочинів, повязаних з насильством, у тому числі й сексуальному характері (Abbey & others, 1993, 1996; Seto & Barbaree, 1995). В 65 випадках з 100 убивця й/або його жертва приймали алкогольні напої (American Psychological Association, 1993). Алкоголь підсилює агресивність, знижуючи в людини рівень осудності, послабляючи здатність передбачати наслідки чинених дій (Hull & Bond, 1986; Steele & Southwick, 1985). Алкоголь затушовує індивідуальність і знімає заборони.
Існують і інші біохімічні впливи; так, високий рівень цукру в крові може підвищити агресивність людини. Хоча гормональний вплив яскравіше проявляється у тварин, чим у людей, препарати, що знижують рівень тестостерону в чоловіків, схильних до насильства, послабляють їхні агресивні похилості. Після досягнення 25-літнього віку рівень змісту тестостерону в крові чоловіків знижується, паралельно зменшується й кількість насильницьких злочинів.
В увязнених, засуджених за неспровоковані насильницькі дії, рівень тестостерону звичайно вище, ніж в увязнених, що зробила злочини, не повязані з насильством. Також замічено, що серед нормальних підлітків і дорослих чоловіків ті, у кого рівень тестостерону вище, більше схильні до агресивного поводження, наркотичній залежності й агресивним проявам у відповідь на провокацію. Тестостерон можна зрівняти з енергією батарей. Отже, існують біологічні, генетичні й біохімічні фактори, що сприяють виникненню агресії. Але бути може, агресія є настільки значною й невідємною частиною людської природи, що перетворює мирні відносини в просто нездійсненну мрію? Американська психологічна асоціація й Міжнародна рада психологів, обєднавшись із іншими громадськими організаціями, одностайно схвалили заяву, розроблена багатонаціональним колективом учених (Adams, 1991), у якому говориться: З погляду науки некоректно заявляти, що війна й взагалі поводження, повязане з насильством, генетично закладено в людській природі й що війни викликаються "інстинктом" - тобто, в остаточному підсумку, мають якусь одну просту мотивацію. Як ми побачимо далі, існують реальні способи ослаблення людської агресії.
2. Психологічні фактори
2.1 Фрустрація й агресія
Теплий вечір. Утомлений після двох годин занять, ви позичаєте в приятеля небагато дрібних монет і квапливо йдете до найближчого автомата з написом Прохолодні напої. Поки автомат ковтає дрібязок, ви вже майже відчуваєте смак холодні, освіжаючі коли. Але от кнопка натиснута - і нічого не відбувається. Ви знову натискаєте. Потім клацаєте по кнопці повернення монет. Знову нічого. Тоді ви вже починаєте бити по всіх кнопках не перебираючи й з усією силою трясете автомат. І от з спрагою ви плететеся назад, до своїх підручників. Чи зросте ймовірність того, що ви скажете або зробите своєму сусіду що-небудь неприємне?
Відповідно до однієї з перших психологічних теорій агресії, відповідь буде: Так. Фрустрація завжди веде до прояву агресії, писали Джон Доллард і його колеги (John Dollard & others, 1939, p. 1). Фрустрація - це все, що перешкоджає досягненню мети (у тому числі й несправний автомат з написом Прохолодні напої). Фрустрація підсилюється, коли наша цілеспрямованість має дуже сильну мотивацію, коли ми очікуємо одержати задоволення, але це блокується.
Енергія агресії необовязково направляється на причину, її що викликала. Поступово ми навчаємося придушувати бажання прямої відплати, особливо коли нестриманість може викликати несхвалення або навіть покарання з боку навколишніх. Замість прямої відповіді ми переносимо наші ворожі почуття на більше необразливі мішені. Саме про такий зсув мова йде в старому анекдоті про чоловіка, що сварить дружину, що волає на сина, що пне собаку, що кусає листоношу.
Класична теорія фрустрації-агресії. Фрустрація створює мотивацію для прояву агресії. Страх покарання або осуду за агресію, спрямовану безпосередньо на першопричину фрустрації, може обумовити перенос агресивного удару на іншу мішень або навіть на себе самого (по даним Dollard & others, 1939; Miller, 1941).
Лабораторні випробування теорії фрустрації-агресії дали змішані результати: іноді фрустрація підсилювала агресивність, іноді - немає. Наприклад, якщо причини фрустрації були цілком зрозумілі, як в одному з експериментів Юджина Бернстайна й Филипа Уорчела (Eugene Bumstein & Philip Worchel, 1962), де асистент експериментатора часто переривав процес групового рішення проблем, тому що в нього постійно виходив з ладу слуховій апарат (а не просто тому, що він був неуважний), фрустрація не приводила ні до роздратування, ні до агресії.
Зрозумівши, що у своєму первісному виді теорія перебільшує значення звязку фрустрації й агресії, Леонард Берковиц (Leonard Berkowitz, 1978, 1989) переглянув її. Він висунув припущення, що фрустрація викликає роздратування й емоційну готовність реагувати агресивно. Людина дратується більшою мірою, якщо той, хто викликав у нього фрустрацію, мав можливість діяти інакше (Averill, 1983; Weiner, 1981). Людин?/p>