Психологічні особливості дітей з затримкою психічного розвитку
Дипломная работа - Психология
Другие дипломы по предмету Психология
?и і, як указувалося, ензимопатичними генними мутаціями, частіше викликають більш важкі ступені розумового недорозвинення.
До екзогенних форм імбецільності відносять групу станів, при яких недорозвинення нервової системи викликане впливом на мозок плоду або дитини зовнішніми чинниками.
Сюди відносяться форми імбецільності, обумовлені внутрішньоутробними інфекціями; одні з них є хронічними (токсоплазмоз, сифіліс і ін.; при захворюванні на ці інфекції декількох членів родини, мова може йти про екзогенні сімейні форми імбецільності), а інші - гострими (захворювання матері в період вагітності краснухою, грипом, епідемічним паротитом, інфекційним гепатитом, вітряною віспою й іншими інфекціями).
Патогенне значення має хронічна інтоксикація організму матері алкоголем ("алкогольна ембріопатія"), поруч хімічних речовин, у тому числі деяких лікарських (антибіотики, сульфаніламідні препарати, барбітурати, хінін, гормони і т.д. ).
Радіоактивне і рентгенівське опромінення може вплинути як на плід, так і на самі статеві клітини батьків. Патогенну роль відіграють і різні ендокринні захворювання матері (діабет, ураження щитовидної залози, гіпофізу і т.д.). Мають значення токсикози вагітності, порушення вітамінного балансу.
Велика роль належить внутрішньоутробній патології, яка повязана з наявністю в матері хронічної недостатності серцево-судинної системи, легень, печінки, нирок. Значне місце займає несумісність крові матері і плоду по резус-фактору, системі АВО й ін.
У патогенезі внутрішньоутробного ураження різного походження в даний час ведуча роль надається тривалої гіпоксії плоду хронічній нестачі кисню, життєво важливого для формування мозку.
Для наслідків внутрішньоутробного ураження велику роль грає і час дії шкідливого фактора: особливо небезпечною вважається перша третина вагітності, коли відбувається закладка й основне формування найбільш важливих систем організму, у першу чергу мозкових.
Причиною імбецільності може бути і патологія пологів: інфекція (лістеріоз), родова травма, асфіксія або їхнє сполучення. Останнім часом етіологічна роль цих факторів звужується. Патогенне значення надається лише важким родовим травмам, асфіксії великої тривалості. Вважається, що самій родовій травмі більш підданий плід, ослаблений внутрішньоутробною патологією.
До екзогенних форм імбецільності відносяться і варіанти психічного недорозвинення, звязані з раннім постнатальним (у віці до 1,5-2 років) ураженням центральної нервової системи інфекціями, інтоксикаціями і травмами. У цих випадках мова частіше йде про менінгіти, енцефаліти, менінгоенцефаліти різної етіології, викликані нейроінфекцією, та важко протікаючими захворюваннями (кір, скарлатина, паротит, дизентерія і т.д. ), інтоксикацією нервової системи (поствакцинальні енцефаліти).
Важливе місце належить постнатальним черепно-мозковим травмам. У патогенезі цих уражень значну роль відіграє гідроцефалія.
Змішані по етіології (ендогенно-екзогенні) форми імбецільності часто мають не повністю з`ясовані причини походження. У частині з них передбачається роль спадкових факторів, однак вони можуть виникати й у результаті екзогенних шкідливостей. Сюди відносяться краніостеноз, мікроцефалія, ряд форм гідроцефалії, гіпотиреоїдні форми (кретинізм).
Такі основні етіологічні фактори імбецильності.
Слід зазначити, що достовірна етіологія ураження діагностується приблизно лише в половині усіх випадків імбецільності. Ці випадки відносяться до так званої диференційованої імбецільності, під якою розуміються:
а) форми з установленими етіологією, патогенезом і клінікою (наприклад, гімоволемія після перенесеного менінгоенцефаліту);
б) форми з незясованою етіологією, але з відомими патогенезом і клінікою (наприклад, хвороба Дауна);
в) форми з невідомої етіології, але характерною специфікою клінічної картини (наприклад, ряд форм гідро- і мікроцефалії).
До недиференційованої імбецільності відносять форми з незясованими етіологіями і патогенезом, відсутністю особливої клінічної специфіки. Природно, що в міру розвитку діагностичних методів недиференційовані форми імбецільності повинні мати конкретну етіологію і клінічну диференціацію.
Загальні клініко-патогенетичні закономірності імбецільності.
Особливість аномалії розвитку при імбецільності складається в превалюванні явищ загального необоротного недорозвинення церебральних структур з переважним порушенням онтогенезу найбільш складних і пізно сформованих коркових систем, у першу чергу лобової кори.
Ці особливості патогенезу є визначальними для розуміння клініко-психологічної структури дефекту, основу якої складають два фактори: тотальність і ієрархічність недорозвинення мозку й організму в цілому.
Тотальність виявляється, насамперед, в органічному недорозвиненні всіх нервово-психічних функцій, починаючи з нижчих (моторика, елементарні емоції) і закінчуючи вищими, специфічно людськими, що забезпечують пізнавальні процеси.
Недорозвинення здатності до пізнавальної діяльності при імбецільності звязано зі слабістю логічного мислення, сповільненістю темпу психічних процесів, їх рухливістю, переключеністю, недостатністю сприйняття, моторики, памяті, уваги, мови, несформованістю емоційної сфери й особистості в цілому.
Недостатність логічного мислення виявляється, насамперед, у слабкій здатності до узагальнення, у труднощах розуміння змісту