Простір і час - форми буття матерії
Доклад - Философия
Другие доклады по предмету Философия
Міністерство освіти і науки України
Вінницький державний педагогічний університет ім. М. Коцюбинського
Інститут історії, етнології і права
Повідомлення на тему:
Простір і час - форми буття матерії
Виконав
Студент групи 2-В
Рудь В.С.
Вінниця 2007
Усі предмети, що нас оточують, мають певні розміри, протяжність у різних напрямках, переміщуються один відносно одного або разом з Землею - відносно космічних тіл. Так само всі обєкти виникають і змінюються у часі.
Простір і час є загальними формами буття всіх матеріальних систем і процесів. Не існує обєкта, який перебував би поза простором і часом, як немає простору і часу самих по собі, поза матерією, що рухається. Абсолютного простору як нескінченої порожньої протяжності не існує. Всюди є матерія в тих чи інших формах (речовина, поле), а простір виступає як загальна властивість (атрибут) матерії. Так само немає і абсолютного часу, час завжди нерозривно звязаний з рухом, розвитком матерії. Простір і час існують обєктивно і незалежно від свідомості, але зовсім не від матерії.
Поняття простору і часу є фундаментальними поняттями людської культури. Бони настільки фундаментальні, що на певному ступені розвитку людського пізнання (або незнання) їх розглядали як абсолютну субстанцію світу. Таким є у ранньому зороастризмі, хаос у давньогрецькій міфології, акаша і кала у давньоіндійських системах. Простір і час вважалися основами Всесвіту і в античній натурфілософії або у християнській картині світу. Для просторово-часових уявлень тих часів характерне неймовірне різномаїття концепцій і моделей простору і часу: субстанційні, реляційні, дискретні, циклічні, кінцеві тощо.
Зовсім: інший напрям розвитку уявлень про простір і час започатковується у працях Галілея, Декарта та Ньютона: створення класичної механіки ознаменувало народження нового фізичного підходу до пізнання простору і часу. Було створено низку фундаментальних фізичних теорій (спеціальна і загальна теорія відносності, релятивістська космологія, квантова геометродинаміка та ін.), у руслі яких оригінальні, більш ускладнені метричні, топологічні і інші структури простору і часу.
Сучасні вчені у пошуках нових ідей починають свідомо звертатись до найбагатшої концептуальної комори міфологічного моделювання світу. Це особливо виявилося у фізиці мікросвіту, де деякі дослідники почали залучати конструкцію восьмирічного шляху Будди для систематики елементарних частинок або притчу про перлинне намисто їндри як основу парадигми бутстралної моделі. Сучасні вчені запозичують з давньої міфології такі концепції, структури і моделі, про існування котрих самі творці цієї міфології не тільки не знали, але й принципово не могли знати. Таке реконструкційне запозичення виявляється важливою формою новаторства.
У самому загальному вигляді динаміку міфологічного світу можна охарактеризувати як перехід від Хаосу до Космосу. У більш розвинутих системах вода трансформувалась у деякі персоніфіковані божественні образи (Намму у Шумері, Нун у Єгипті, Апсу у Вавилоні, Асат у Індії та ін.). Вода - Іде невизначений першопочаток, який у процесі організації (за допомогою тотемних тварин, предків, Дике, нуса, ідеї, Бога та ін.) трансформується у Космос, упорядкований у просторі й часі. Все природне і соціальне виступало, як єдине ціле, а тому ділення племені на групи визначало розподіл простору, а порядок обрядової церемонії повязаний з напрямком у просторі. Весь міфологічний пейзаж виявляється втіленим міфом. Тотемні центри племені - це осередок містичної енергії, під охороною духів предків знаходиться територія племені, а весь простір за цими межами злий і жахливий. Розвиток звязків призвів до ідеї розмноження оазисів упорядкованого буття. Простір існує у малому і у великому, він неперервний, багатозвязковин, а пізніше усвідомлюється як багатослоїстний (верхній рівень - світ сакральних персонажів, середній - світ людей, нижчий - світ мертвих).
Відповідно до уявлень про простір розвивались і ідеї часу. Оскільки Всесвіт слоїстний, то дута шамана гониться за злим духом у сатфальному часі, який перебільшує вік життя людини. Для міфу характерна також спрямованість у минуле: міфічний світ існує тоді, коли ще не було часу. Хоча час і віднесений до минулого, ній виступає і як сучасне, і як майбутнє (циклічна моделі, часу), як коливання між життям і смертю, днем і піччю.
Ставлення людей до простору на перших етапах людської історії було обумовлене не. тільки специфікою життєдіяльності (збирання, полювання, хліборобство), а й містичними і релігійними уявленнями, особливо про смерть. Жахлива не сама по собі смерть, а смерть на чужині. Пізніше розподіл праці, товарне виробництво, розквіт міст спонукали нові ідеї, повязані з простором (нездоровий інтерес до чужих територій, тобто експансіонізм, спроби створення обєднаних імперій). В умовах панування уявлення про нерозривний звязок простору і Бога як кару розглядали просторову трансформацію, тобто переселення повсталого народу або, навпаки, території (переселення самого Бога). Так були покарані Ксерксом повстанці-вавилоняни: зруйнували головний храм, а статую бога Мардука завезли до Персії. Такі просторові трансформації сприяли розвиткові уявлень людей про простір і час і оточуючий світ. В