Проблеми та перспективи розвитку податку на додану вартість в Україні
Дипломная работа - Экономика
Другие дипломы по предмету Экономика
ивно сприймався урядами країн Організації економічного співробітництва й розвитку (ОЕСР): до 1967 року тільки дві держави ОЕСР мали у своїй податковій системі розглянутий податок Франція(частковий ПДВ) і Фінляндія (ПДВ вводився на регіональному рівні). Інші держави ОЕСР або не мали загальних податків на споживання (Японія й Туреччина), або стягували одноступінчасті, або каскадні податки із продажів виробника, оптового або роздрібного продавця. Тим часом, уже в 1995 році спостерігалася зворотна ситуація: з 24 держав ОЕСР тільки дві країни (Канада й США) стягували податок з роздрібних продажів, одна держава (Австралія) податок з оптових продажів, причому в Канаді з 1991 року співіснують ПДВ і податок з роздрібних продажів, в інших країнах як основний податок на споживання стягувався податок на додану вартість [29].
Рух убік введення ПДВ бере свій початок із двох джерел: по-перше, європейські країни-учасниці Римського договору (Бельгія, Франція, ФРН, Італія, Люксембург, Нідерланди) на момент підписання стягували каскадні загальні податки із продажів, що створювало масу незручностей особливо у звязку з деякими зобовязаннями, узятими на себе в рамках договору, і в проміжку між кінцем 1960-х і початком 1970-х всі ці держави замінили податки із продажів на ПДВ. По-друге, уряди скандинавських країн, плануючи поступовий ріст державних соціальних видатків, бачили в податку на додану вартість потенційне джерело додаткових доходів у порівнянні з одноступінчастими податками, що стягувались, з оптових (Данія) або роздрібних продажів (Норвегія й Швеція). Одночасно з небажанням збільшувати надходження за рахунок податків на доходи фізичних осіб, це привело до переходу цих держав на багатоступінчасте обкладання доданої вартості між 1967 і 1970 роками [27].
Протягом 1970-х років Великобританія й Ірландія побажали вступити в Європейське Співтовариство, обовязковою умовою для чого було введення ПДВ. Ці держави, а також Австрія, приєдналися до країн, що застосовують ПДВ, в 1972-73 рр.
В 1980-х роках Греція, Португалія й Іспанія впровадили стягнення ПДВ, виконуючи обовязкову умову для прийняття в члени ЄС.
Оскільки більшість держав, що стягують податок на додану вартість, ввели ПДВ як альтернативу різним податкам із продажів, можна сформулювати кілька основних причин, по яких дилема податки із продажів ПДВ вирішувалася саме на користь останнього [44]:
а) в більшості держав податок на додану вартість вводився як заміна податків з оптових продажів або каскадних податків з обігу, економічний ефект яких мав довільний характер, або стимулював вертикальну інтеграцію виробництва. Застосування ПДВ дозволяє зробити податки на споживання більш нейтральними стосовно цін, ефективності виробництва й споживання, споживчого вибору. При системі ПДВ оподаткуванню підлягає споживання домашніх господарств, але не покупки підприємств і організацій (крім кінцевого невиробничого споживання).
б) ПДВ має більш широку базу оподаткування, тому що їм оподатковуються не тільки роздрібні продажі, але й всі невиробничі покупки підприємств, у яких підприємства виступають кінцевими споживачами, у т.ч. роботи, виконані самим підприємством для власних потреб. Податком обкладаються також покупки підприємств всіх сфер діяльності, звільнених від сплати податку (але не маючих нульової ставки оподаткування).
в) ПДВ дозволяє скоротити податкові перекручування в цінах міжнародної торгівлі через принципи территоріальності, тобто дозволяє вирівняти або ціни споживачів, або ціни виробників.
г) стягнення ПДВ по найпоширенішому у світі методу методу нарахувань із використанням рахунків-фактур легше адмініструється і дозволяє більш ефективно боротися з ухиленням від сплати податку, тому що подібна система забезпечує розподіл загального обсягу податкових зобовязань для кожного товару (послуги) між декількома платниками - учасниками виробничо-комерційного циклу.
д) через те, що техніка стягнення ПДВ забезпечує збір податку на всіх стадіях виробництва, при деякому ускладненні техніки оподаткування збільшується стабільність величини надходжень податку щодо конюнктурних коливань динаміки обороту роздрібної торгівлі.
Розглянемо основні особливості застосування ПДВ в розвинутих країнах світу [43]:
1). Провідною ланкою бюджетної системи Франції виступає податок на додану вартість. Дійсно, Франція батьківщина ПДВ. Він розроблений у цій країні на початку 1950-х років і діє з 1954 р. Саме у Франції існують давні багаті традиції теоретичного осмислення ролі непрямих податків у фінансуванні видатків держави.
ПДВ у Франції забезпечує 45% всіх податкових надходжень. Він стягується методом часткових платежів. Існує 4 види ставок ПДВ:
- 18,6% - нормальна ставка на всі види товарів і послуг;
- 33,33 - гранична ставка на предмети розкоші, машини, алкоголь, тютюн;
- 7% - скорочена ставка на товари культурного побуту (книги);
- 5,5% - на товари й послуги першої необхідності (харчування, за винятком алкоголю й шоколаду; медикаменти, житло, транспорт).
По ПДВ в Франції існують значні пільги. Так, статтею 25 фінансового законодавства 1991 р. встановлено, що підприємства можуть бути звільнені від сплати податку на додану вартість у тому випадку, якщо за попередній фінансовий рік їх оборот не перевищив певного законодавчо обумовленого обсягу. У цьому випадку вони користуються режимом звільнення від ПДВ із початку наступного за звітним року. Крім того, від ПДВ звільняються:
- діяльність державних у