Проблеми та перспективи розвитку податку на додану вартість в Україні
Дипломная работа - Экономика
Другие дипломы по предмету Экономика
?ожна виразити як [49]:
Base-P-VAT = GDP Gw = C + I + Gc + (X M) (1.3)
Валові видатки на інвестиції (І), що є частиною бази першого варіанта ПДВ, відображають сукупні видатки на товари капітального характеру протягом певного періоду часу. Частина цих видатків використовується на компенсацію вартості основних фондів, закуплених у попередні періоди часу, тобто на їхню амортизацію. Незважаючи на те, що амортизаційні відрахування фактично являють собою бухгалтерські проводки, а не реальні економічні операції, вони впливають на розрахункову величину прибутку, а, отже, і на додану вартість продукції підприємств. Другий варіант ПДВ податок, що стягується з доходу (income-type VAT I-VAT), стягується із чистих видатків на інвестиції (валових видатків за винятком амортизації). Базу такого податку можна виразити як:
Base-I-VAT = GDP Gw D = C + (I D) + Gc + (X M) (1.4)
Виходячи з розрахунку ВВП по доходах базу податку Base-I-VAT можна також записати як [49]:
Base-I-VAT = GDI Gw D = V Gw. (1.5)
Формула (1.5) показує, що базою другого варіанта ПДВ є сума доходів від факторів виробництва (додана вартість V) за винятком державних видатків на заробітну плату.
Якщо встановити, що крім амортизації, не підлягають оподаткуванню інвестиційні видатки, спрямовані на приріст вартості основних фондів, з бази податку на додану вартість повинні бути повністю виключені видатки інвестиційного характеру. У результаті, базою такого варіанта податку (податку з урахуванням основних фондів, capital goods VAT C-VAT) буде [49]:
Base-C-VAT = GDP Gw I = C + Gc + (X M) (1.6)
З формули (1.6) видно, що найбільш широка оподатковувана база виникає при використанні першого варіанта ПДВ(формула 1.3), а найбільш вузька останнього (формула 1.6). Застосування податку на додану вартість, що стягується із сукупного продукту(формула 1.3), має, проте, високу економічну ціну. З використанням такого варіанта податку виникає каскадний ефект, тому що амортизація, як частина вартості основних фондів, що вже використана, не віднімається з оподатковуємої бази й підлягає повторному оподаткуванню. Таким чином, при оподаткуванні всіх основних фондів за початковою вартістю, без надання пільги по амортизації, виникає дестимулюючий ефект відносно інвестицій. Подібні ж проблеми, хоча й у меншому ступені, виникають при використанні другого варіанта ПДВ(формула 1.4).
Таким чином, незважаючи на те, що база оподаткування для третього варіанта ПДВ Base-C-VAT (формула 1.6) є самою вузькою серед можливих варіантів, будучи загальним податком на споживання, такий податок не викликає перекручувань у виробничому процесі між вхідними потоками капітального й некапітального характеру і є економічно нейтральним. Внаслідок цього, такий варіант широко розповсюджений у країнах, що використовують ПДВ, хоча його застосування вимагає високих ставок для досягнення заданого рівня державних доходів.
Слід також зазначити, що при виключенні з бази податку чистого експорту товарів і послуг (при переході на сплату ПДВ за принципом країни призначення) база третього варіанта (формула 1.6) податку скорочується до C + Gc, тобто стає еквівалентною показнику роздрібних продажів. Інакше кажучи, з погляду кінцевого результату третій варіант ПДВ, що стягується за принципом країни призначення, не відрізняється від податку з роздрібних продажів, хоча адміністрування й механізми збору цих податків носять принципово різний характер.
Існує важливе розходження між ПДВ на споживання (третій варіант формула 1.6) і ПДВ на дохід (другий варіант формула 1.4). Податок на додану вартість із дохідної бази Base-I-VAT при коректному вимірі амортизації є податком на економічну ренту. Інакше кажучи, стягнення податку на дохідну базу Base-I-VAT й на базу споживання Base-C-VAT приведе до однакових результатів тільки у випадку відсутності зростаючої віддачі від масштабів виробництва, яка приводить до існування економічної ренти. На практиці ПДВ на дохід Base-I-VAT майже не використовується, тому що у всіх країнах, що застосовують ПДВ, існують податки на прибуток і на дохід фізичних осіб. Використання в цьому випадку дохідної бази для податку на додану вартість привело б до подвійного оподаткування її частини.
З погляду бухгалтерського обліку існує чотири варіанти розрахунку зо-бовязання по податку на додану вартість. Якщо встановити, що базою податку є сума прибутку (p) і фонду оплати праці (w), або різниця між продажами (o) і покупками (i), а податок стягується по ставці t, то до однакової величини зобовязання по податку ПДВ(VAT) приведуть наступні способи [49]:
1)Прямий аддитивний метод (або балансовий метод):
VAT_1 = t*(p + w) (1.7)
де р сума прибутку підприємства;
w фонд оплати праці підприємства;
p+w = V додана вартість у підході формули (1.2);
t ставка податку ПДВ;
VAT величина зобовязання по сплаті податку ПДВ.
2) Непрямий аддитивний метод, названий так, тому що при його використанні не відбувається розрахунок доданої вартості, а відразу розраховується сума податкових зобовязань:
VAT_2 = t*p + t*w (1.8)
3) Прямий метод вирахування (іноді також називається податком на трансферти підприємства (business transfer tax):
VAT_3 = t* (o - i) (1.9)
де o сума продаж товарів та послуг підприємством(без ПДВ по
трансфертним цінам - собівартість + націнка);
i сума покупок товарів та послуг підприємством (без ПДВ по
трансфертним цінам - собівартість + націнка);
t ставка податку ПДВ;
VAT величина зобо?/p>