Проблема ментальності в українській народознавчій науці
Дипломная работа - Философия
Другие дипломы по предмету Философия
и. Правдоподібно, таки є звязок індивідуалізму з гелленським первнем раси” [58,35]. Далі йде інтерпретація причин ослаблення українського індивідуалізму в порівнянні з грецьким, для якого основною характеристикою є Пітагорейська засада: “людина є мірилом речей”.
Проте рівночасно Липа відзначає, що для українця характеристичне переконання в тому, що Україна є центром світу, і додає від себе такий коментар: це є також нормальне для духовності - узнавати свій край за середину світу, як для одиниці фізично здорової узнавати передусім свій організм за довершені ший.
Липа твердить при характеристиці українського проводу, що не легко добре провадити людей з такими складними характерами, як українці. Виходячи із ствердження впливу готської культури на нашу дисциплінованість, Липа хвалить і українську ієрархічність, протиставляючи її вождізмові, і наш традиціоналізм, консерватизм, і природний нахил до життя в гуртах, а доходить він до ствердження, що провід це мистецтво, яке мусить рахуватися з тим, що українець не перенесе нічого насильного, що придушувало б особу, і що українець є ворогом сліпих авторитетів, бо в нього високе ставлення особистості. Тому Липа дає теорію моральної вартості провідника. Чи то буде вибір отамана чумацької валки, а бо навіть парубоцької ватаги, чи пошана для королівського або гетьманського маєстату підставою буде завжди поза кваліфікаціями воєноначальника чи провідника передусім його моральна вартість. Тому найвищий, найвеличніший провідник для українця це той, що найповніше висловлює собою моральну справедливість. На другім місці лише треба згадати про те, що він має бути й особисто талановитим і продовжувати давні традиці.
Липа пише про українську войовничість, але одночасно є згадка, як то “кількадесят тисяч образів, мальованих вояками в таборах інтернованих, це на 95% - квіти, лагідні краєвиди і ідилії. Ба, й у сучасних бойовиків побачимо лагідно коліровані й умаєні квітами герби. З рештою, ця лагідність, а навіть ніжність, що її несправедливо дехто змішує з безсилістю, не зменшує бойовости, ані не виключає жорстокості.
Трипільська культура - культура хліборобів вимагала для свого існування впертості, енергії. Хліборобство виплекує також передбачливість, розважливість, холодність. Говорить про втечу від світу Сковороди: Втечу від суспільного життя це зменшення себе, це обниження вартости власного життя, це нехіть до продуктивности на ширшу скалю. Як же жахливо описав Гоголь таке пораженство одиниць і кляс! Вони звірячи малі й безсилі ці сварливі Довгочхуни, що викинули прадідівські шаблі, ці Коробочки й Собакевичі. Люди, що хочуть бути меншими, що залишаються при інстинктах і нижчих емоціях, бо вони не здібні до сублімації цих емоцій у вищі, більше суспільні. Це хутір, або українці на нижчім ступені духовности.
В загальному констатації Липи виступають наче в певному контрасті, а чи навіть виразній опозиції до його сучасників, і він почувається, щоб очистити українську духовність (обмити) в очах оточення. Липа інтелігентний та начитаний може мати велике значення як стимул до шукань.
Яким Ярема у праці “Українська духовність в її культурно-історичних виявах” зазначає, що вдача людини чи народу це не просто сума поодиноких властивостей, а суцільна структура. Він не є прихильником закостенілості національної вдачі, - навпаки, підкреслює “пластичність психіки” [58,46]. Ярема відносить українців в групу інтровертивних народів і як перший вияв інтровертизму вважає негативне відношення до зовнішнього світу, яке може проявитися у критизмі у насміху над дійсністю. Шляхом ізоляції, - зазначає Ярема, - намагаємося як-небудь позбутися невиносимої дійсності. Ми утікаємо від неї на самоту, чи то у світ власний внутрішній, або її не зауважуємо, або її ідеалізуємо. У всіх тих випадках займаємо супроти неї пасивну поставу.
Із спрямуванням уваги на власне нутро випливає й український егоцентризм, “що змагає до підпорядкування всего інтересам та цілям я, на вищому ступні індивідуальної культури він спіритуалізується. Найвищою ціллю змагань стає власна морально-духовна досконалість чи то вічне щастя поза межами земного. Егоцентрична постава, що дає перевагу всьому особистому над усім загальним, ставала в нас причиною історичних катастроф.
Ярема зазначає: Центр ваги спочиває на забезпеченню свободи індивідуальности. Життєві інтереси та вимоги загального цілого ідентифікуються всеціло з інтересами складових частин індивідуальностей. Окреме отримує примат перед загальним. Віссю і вихідною точкою цієї концепції є індивід.
Одночасно Ярема вказує, що українці при великім егоцентризмі, при соціальнім незацікавленні, мають цінну соціальну здатність прямуваня до несення допомоги. Є це здатність соціяльної симпатії, гуманність, що полягає на відчуванні себе самого в других і ототожнюванні з ними.
Ярема відзначає, що поруч із проповіддю любови ближнього в нас появляється ще інша соціальна прикмета, так знаменна для українського духу: здібність розуміти іншу природу, іншу людину, інший нарід, - розуміти, що в кожного може бути свій шлях, для нього природніший, ніж наш.
Толерантність появляється у релігійній сфері та національній. Випливаючи з цілої постави українця толеранція повязана ще з іншою властивістю вдачі з українською неагресивністю ( розвиненою войовничістю ). Ярема відзначає, ?/p>