Проблема діагностики і оцінки стану організму і здоров'я людини
Информация - Экология
Другие материалы по предмету Экология
ження: середовище, здоровя та звязок між ними. .
Слід зазначити, що дотепер добре опрацьований лише перший обєкт дослідження гігієни - навколишнє або зовнішнє середовище, гірше - другий і дуже мало - третій.
Для подальшого вивчення цих обєктів необхідно прийняти такі методологічні засади.
У сфері досліджень і оцінки зовнішнього середовища необхідна теорія гігієнічного нормування, її структура і принципи. Окремі положення її наведені вище. Як і багато теорій прикладних наук, вона повинна бути системою взаємоповязаних принципів, що описують у формі загальних звязків сутнісну специфіку обєкта дослідження. Вона повинна мати достатньо інформаційну місткість, відвертість для вдосконалення і прогностичність, тобто мати усі властивості, притаманні такому рівню пізнання, якою є теорія.
У сфері вивчення і оцінки стану здоровя, особливо на рівні популяції, в гігієнічній діагностиці опрацьовується концепція соціально-значущих критеріїв, що дозволяють кількісно визначати його величину або у роках продуктивного життя.
На організменому рівні і за необхідності оперативної оцінки здоровя індивідуума можна опрацьовувати концепцію його потужності, яку слід оцінювати за критеріями, що характеризують стан структури, функції і адаптаційних резервів. Опрацьовування і ухвалення цих концепцій дозволить розпочати вирішувати проблему гігієнічного нормування станів людини - не організму, чим займаються фундаментальні науки, такі, як фізіологія, біохімія, біофізика та ін., а саме людини як сукупності усіх біологічних, соціальних та суспільних відносин.
Встановлення норм організму здорової людини є також і основою преморбідної або донозологічної гігієнічної діагностики, тобто діагностики приграничних станів. Не можна нічого діагностувати або оцінювати, не знаючи норми оцінюваного обєкта (Захарченко, 1991).
Слід зазначити, що в методологічному і методичному відношеннях гігієнічна преморбідна діагностика істотно відрізняється від діагностики клінічної. Обєктом гігієнічної діагностики, як вже згадувалося вище, є здорова людина (популяція), середовище і їх взаємозвязок. Обєктом клінічної діагностики - хвора людина і вельми фрагментарно, лише в ознайомлювальному плані, умови її життя і праці.
Предметом клінічної (нозологічної) діагностики є хвороба, її тяжкість. Предметом гігієнічної діагностики є здоровя, його величина. Гігієнічна діагностика проводиться у той час, коли людина перебуває у стані так званого "практичного" здоровя або передхвороби, тобто до звернення її до лікаря. Вона активна, оскільки шлях її принципово іншій. Клінічна діагностика проводиться у період хвороби, коли людина вимушена звертатися до лікаря, тобто вона по суті своїй пасивна.
Гігієнічна діагностика починається з вивчення оточуючого людину природного і соціального середовища, а потім переходить до людини (популяції), що забезпечує їй можливість цілеспрямованого пошуку специфічних і неспецифічних змін у стані здоровя за відсутності скарг, видимих ознак хвороби. Клінічна діагностика починається безпосередньо з хворого, у якого є вже і скарги, і симптоми. Їх потрібно лише звязати у логічну схему і зіставити з наведеною у підручниках моделлю хвороби, що склалася внаслідок багаторічного досвіду лікарів. Знання середовища тут має другорядну роль, безпосередньо для діагностики воно майже не потрібне, оскільки результат дії середовища є у наявності, причому в маніфестній формі.
Кінцевою метою гігієнічної діагностики є встановлення рівня, величини здоровя, клінічної - визначення хвороби і її тяжкості. З цього випливає, що при здійсненні донозологічної гігієнічної діагностики у першу чергу необхідно виявляти стан адаптаційних резервів організму, потім вже порушення функції і структури, які не завжди можуть бути порушеними, особливо структура. При клінічній діагностиці, навпаки, найчастіше виявляються порушення структури, функції і, рідше, адаптаційних резервів.
Відтак зрозуміло, що визначення стану адаптаційних резервів у методичному відношенні - задача вельми важка і ще не опрацьована. Вона вимагає і складних методик, і високої діагностичної майстерності, для того щоб звязати малі, часом неспецифічні зміни до кінця ще не сталих показників із впливом того або іншого чинника середовища і визначити гігієнічну значущість цього впливу. Мабуть, правильним буде твердження, що донозологічна гігієнічна діагностика не менш, якщо не більше, складна, ніж клінічна. На жаль, доводиться констатувати, що система, алгоритм методик для виявлення і оцінки адаптаційних резервів на сьогодні ще не розроблені.