Про пізнавальні можливості археологічної періодизації у побудові історичних реконструкцій
Статья - История
Другие статьи по предмету История
?ії, i що соцiальнi механізми ще не набули остаточно сформованого вигляду. Все це означає, що у пристосуванні до природи істот раннього палеоліту ми маємо своєрідне поєднання відживаючого бiологiчного та народжуваного соціального i що з цієї причини ранньопалеолітичну добу не можна залучати до формаційної iсторiї людства. Але при формально-типологiчному порiвняннi iнвентаря раннього та пізнього палеоліту наведені характеристики не враховуються, i складається враження, що різниця між раннім та пiзнiм палеолітом не така вже й значна. На жаль, археологами також не враховується i той факт, що в будові головного мозку ранньопалеолітичних істот ще не було остаточно сформованих ділянок, котрі регулюють свідому поведінку i членороздільну мову. Без урахування цієї системи ознаки оцінка ранньопалеолітичних матерiалiв, а відтак i всієї ранньопалеолітичної доби, не може бути правильною. Коротко зупинимось ще на одному прикладі. У всіх книгах з первісної iсторiї України розвиток так званих неолітичних суспільств розглядається у межах однієї епохи неоліту Якщо ж виходити з соцiально-економичних критеріїв, то стане зрозуміло, що так зване неолітичне населення території України не є однорідним. На вiдмiну від носіїв південних археологічних культур епохи неоліту (наприклад, буго-днiстровської), які вже стали на шлях відтворюючого господарства, носії пiвнiчних культур (наприклад, ямково-гребiнцевої) дотримувались привласнюючих форм господарства, тобто старих господарських традицій, котрі мають свої витоки ще в палеолiтi. Ця відмiнність має величезне соціально-економічне значення, але при характеристиці населення не вона висувається на перший план, а археологічний показник наявність кераміки, що є ознакою незрівнянно меншого історичного значення. Якби в основі дослідження лежала не археологічна перiодизацiя, а історична, кожне з цих неолітичних племен розглядалося б не разом у межах однієї епохи, а кожне на своєму щаблі періодизації вiдповiдно до рівня соціально-економічного розвитку. Відтак пiвнiчнi неолiтичнi племена були б вiднесенi до епохи ранньородової общини, а пiвденнi до пiзньородової общини, і загальна картина історичного розвитку первісного суспільства на території України вимальовувалася б чiткiше та обєктивніше. Сьогодні стосовно проблем періодизацій первісного суспільства існують рiзнi думки. Так, наприклад, багатьма дослідниками палеоліту взагалі відкидається необхiднiсть створення загальних перiодизацiйних систем первiсностi та наголошується на необхiдностi створення локальних та регіональних систем. Найбільш повно це проявилось під час дискусій, проведеної 1987 р. в колишньому Ленiнградi. Зустріч була присвячена виходу в світ написаних етнографами перших двох томів тритомника История первобытного общества.
На нараді чомусь зовсім не враховувалась та незаперечна істина, що локальні чи регiональнi схеми наповнюються змістом лише тоді, коли вони певним чином спiввiдносяться з загальною схемою, яка має відбивати основні закономiрностi розвитку. Без цього створення локальних та регіональних схем втрачає всякий сенс, бо воно просто неможливе. Учасники дискусії чомусь забули, що археологічна перiодизацiя, якою ми, попри всі її недоліки, щоденно користуємось (камяний, бронзовий, залізний віки), має також загальний, тобто універсальний характер. Що станеться з археологією, якщо ми, дослуховуючись рекомендацій згадуваної наради, припинимо нею користуватись у повсякденній роботі?! Заради справедливості слід підкреслити, що останнім часом багато з тих, хто раніше активно виступав проти зусиль по створенню загальних схем розвитку, значно змінили свою позицію. Все більше поширюється и одержує вплив думка про те, пише М. В. Анiкович, що складний і багатогранний хід історичного процесу мусить висвітлюватись рядом перiодизацiй, у тому числі загальноiсторичних, побудованих на різних критеріях, що шукати серед цих перiодизацiй універсальну, кращу заняття безглузде: вони не конкурують, а взаємодоповнюють одна iншу. З огляду на цитовані висловлювання М. В. Анiковича стає абсолютно незрозумілою його різка критика на адресу А. І. Першица, який доводить, що пiзнiй палеоліт належить до епохи ранньопервiсної (ранньородової) общини, а неоліт до пізньопервісної (пiзньородової) общини. У А. І. Першица зовсім не було наміру пропонувати універсальну, кращу, за словами його критика, перiодизацiю. Він також не намагався надбудувати археологічну перiодизацiю соціальними характеристиками, а подав кореляцію історичної перiодизацiї первісного суспільства з археологічною періодизацією i тільки. Можливо, М. В. Анiковичу не подобається те, що як критерій історичної перiодизацiї первiсностi використовується типологія общини. Але з вибором критерію все правильно, адже саме община с основною i найголовнішою соціально-економічною ланкою первісного суспільства, бо саме вона забезпечує його виробничий i суспільний саморозвиток.
Отже, перiодизацiю первісності за типологією общини ні в якому разі не можна вважати умоглядною, як це намагається довести М. В. Анiкович. Вона враховує фундаментальні соцiально-економiчнi зміни перехід до відтворюючого господарства і будується на масовому етнографічному матеріалі. А. Т. Першиц ніколи не захищав ідею створення універсальної періодизації на всі випадки історичних досліджень. Він створював історичну перiодизацiю вiдповiдно до специфіки етнографічного знання i не намагався підмінити нею інші перiодизацiї. Археологічну перiодизацiю А.