Причини скасування кріпосництва й основні положення кріпосної реформи 1861 р.
Контрольная работа - История
Другие контрольные работы по предмету История
? поклала селянська реформа 1861 р., головним досягненням якої зявилося скасування кріпосного права. Поміщицькі селяни становили менш половини селянського населення країни (23 млн.). Близько 30 % їх жили в 12 центральних нечорноземних губерніях і перебували на оброку, головним чином, грошовому. Вони вже досить сильно були утягнені в ринкові відносини, займалися відходництвом (відходом у міста на заробітки). Понад 22 % кріпаків жило в центральних чорноземних губерніях. Більшість їх перебувало на панщині й у набагато більшому ступені, чим оброчні селяни, випробовувало тяготи кріпосного стану. 18 % селян проживало на основній частині України, інші - у Поволжя, у Новоросії (так називалися південні українські губернії) і в Приуралля. Величезні території Російської імперії, такі як північ, Сибір, Прибалтика, західні губернії, або не знали взагалі кріпосництва або вже ліквідували його до цього часу. Тут жили державні селяни (26 млн.), що вважалися особисто вільними й платили в скарбницю оброчну подать.
Селянська реформа, як, втім, і, всі інші, проводилася з ініціативи уряду, що опиралося на досить вузьке коло чиновницької бюрократії (лібералів) і освіченого дворянства. Тому що основна маса дворян не була зацікавлена в скасуванні кріпосного права.
Ціль даної контрольної роботи, полягає в розкритті сутності, причин скасування кріпосництва й розгляду основних положень кріпосної реформи 1861р.
2. Визрівання передумов скасування кріпацтва
2.1 Розкладання кріпосництва й формування капіталістичних від-носінь наприкінці 18 - початку 19 століття
Наприкінці 18 - початку 19 століття почалося формування капіталістичних відносин. Поміщицькі й селянські господарства втрачали натуральний, замкнутий характер, втягувалися в ринкові відносини. Прагнучи пристосуватися до них і збільшити прибутковість своїх господарств, більшість поміщиків підсилювало кріпосницьку експлуатацію.
Капіталістичні відносини, хоча й повільно, проникали в селянське господарство. Значна частина селян розорялася й змушена була продавати свою працю як товар.
У різних формах продовжувало розвиватися дрібне товарне виробництво: селянські промисли й дрібна міська промисловість. На базі селянських промислів виростала капіталістична мануфактура й формувалася промислова буржуазія.
Найбільше швидко розвивалася бавовняна промисловість, у якій використалася наймана праця, сталі застосовуватися машини й виникнули перші капіталістичні фабрики.
З розвитком промисловості й торгівлі відбувався ріст міст і міського населення.
Феодально-кріпосницькі відносини затримували економічний розвиток Росії.
2.2 Внутрішня політика царату
Після придушення селянської війни 1773 - 1775 років, що дощенту потрясла дворянську імперію, підсилилася кріпосницька реакція.
В 1775 році уряд видав Учреждение для управления губерний Российской империи. За цим законом вся країна розділялася на 50 губерній. У кожній з них був створений великий поліцейсько-бюрократичний апарат. У результаті реформи підсилилася диктатура дворянства на місцях.
Кінець 18 століття ознаменувався новим загостренням класової боротьби в країні. В 1796 - 1997 роках селянським рухом були охоплені 32 губернії.
Прагнучи за всяку ціну зміцнити що зжив себе відсталий, кріпак лад, уряд Павла, що вступив на престол, 1 видало маніфест, що зобовязав селян перебывать у колишнім званні виконувати все повинності на користь поміщиків. Було підтверджене право поміщиків засилати кріпосних на поселення.
Однак стривожене ростом селянського хвилювання уряд у квітні 1797 року видало указ, що заборонив поміщикам примушувати селян до панщинних робіт з неділь і більшим церковними святам. В указі висловлювалося також побажання, щоб панщина не перевищувала трьох днів у тиждень. Указ не мав практичного значення.
У березні 1801 року Павло перший був убитий у результаті палацового перевороту. Царем став Олександр 1. Зміна царів не внесла змін у класовий зміст політики самодержавства, хоча уряд і проголосило ліберальний курс.
2.3 Вплив Вітчизняної війни 1812 року на антикріпосницькі настрої
У ніч на 12 червня 1812 року війська Наполеона вторглись на територію Росії. До цього часу французька буржуазія підкорила собі майже всю Європу й готувалася до встановлення світового панування. Росія повинна була стати ринком французьких товарів, джерел дешевого сировини й робочої сили.
Разом з російським народом, що прийняв на себе основну вагу війни, на боротьбу піднялися народи багатонаціональної Росії. Наполеонівське навала несла всім їм національне поневолення й посилення соціального гніта. У ході війни в ряди російської регулярної армії й ополчення влилися кавказькі народності, загони калмиків, казахів, башкир, т-тар, мордви, марійців, чувашів.
Причини патріотичного підйому 1812 року в тім, що, роблячи подвиги в регулярній армії й у партизанських загонах, народ сподівався на звільнення від кріпосницького гніта. У період війни на зайнятий ворогом території в Білорусії, Латвії, на Смоленщині відбувалися багато численні повстання кріпаків. Цей патріотичний підйом вплинув на ріст самосвідомості народів Росії, викликав посилення визвольного руху в країні.
У вересні 1814 року у Відні зібрався конгрес держав-переможниць. В основу його діяльності був покладений реакційний принцип легітимізму, що припускав відновлення скинутих династій і пове?/p>