Природо-заповідний фонд лісової зони України, його структура та зонально-регіональні властивості

Курсовой проект - Экология

Другие курсовые по предмету Экология

одоймах заповідника представлені 15 видами. В озері Біле мешкає вугор, сом та інші типові для Полісся види. Загалом фауна хребетних заповідника нараховує 221 вид тварин.

До Червоної книги України занесено 25 видів тварин: із ссавців - кутора мала, заєць білий, норка європейська, борсук, видра річкова, горностай, рись звичайна, зубр; із птахів - підорлик малий, підорлик великий, орлан-білохвіст, скопа, сапсан, змієїд, глухар, журавель сірий, пугач, сова бородата, лелека чорний, сорокопуд сірий, очеретянка прудка і ін. До Європейського червоного списку відноситься 7 видів, серед них, крім "чевонокнижних", тут відмічено вовка, вовчка ліщинового, деркача. В межах заповідника мешкають представники 124 видів тварин, що підлягають особливій охороні згідно з Бернською конвенцією, 15 видів, віднесених до "червоного" списку Міжнародного союзу охорони природи (МСОП), 29 видів вважаються регіонально рідкісними. Фауна заповідника потребує подальшого вивчення.

 

2.2 Національні природні парки

 

2.2.1 Швацький національний природний парк

Перший національний природний парк на Поліссі Швацький був створений у 1983 р. на площі 32830 га. У 1999 р. площа парку була збільшена до 48977 га. У постійному користуванні парку знаходиться ) 8810,0 га. Площа земель Шацького держлісгоспу - 11291,0 га.

Шацький НПП знаходиться в крайній північно-західній частині України, із заходу він межує з Польщею, а з півночі - з Білоруссю. На цій території знаходиться відомий комплекс озер, який і зумовив створення тут національного природного парку.

В адміністративному відношенні територія парку знаходиться у Шацькому районі Волинської області, дирекція парку міститься в с. Світязь.

За фізико-географічним районуванням України територія парку належить до Верхньоприпятського фізико-географічного району області Волинське Полісся Поліської провінції зони мішаних лісів.

За геоботанічним районуванням (1977) територія належить до Ратнівсько-Любешівського (Верхньоприпятського) геоботанічного району соснових лісів чорницево-зеленомохових та евтрофних осокових боліт. Цей район належить до Ковельсько-Сарненського (Західнополіського) округу соснових та дубово-соснових лісів та евтрофних боліт Поліської підпровінції Східноєвропейської провінції Європейської широколистянолісової області.

Територія Шацьких озер давно привертала увагу вчених. Перші відомості про озеро Світязь знаходимо в роботі П.А. Тутковського ще у 1901 році. Перші відомості про флору та рослинність деяких боліт цього регіону знаходимо в роботах польських вчених, пізніше більш детально болотна рослинність була висвітлена в роботі Т.Л. Андрієнко, А.І. Кузьмичова, О.І. Прядко (1971). У звязку зі створенням Шацького національного парку проводиться детальне вивчення флори і рослинності цієї території, результати якого висвітлені в цілій низці робіт (Андриенко, Шеляг-Сосонко, 1983; Ященко та ін., 1983; Ященко, 1983, 1984, 1985а,б). Проводиться вивчення поширення окремих видів на території парку (ІДурик, Жижин, Ященко, 1973; Карпова, Зуб, 2002). Узагальнюючі роботи про парк знаходимо у монографічних зведеннях "Шацький національний природний парк. Наукові дослідження 1983-1993 pp." (1994), „Щацький національний природний парк. Наукові дослідження 1994-2004 рр" (2004). "Заповідники і національні природні парки України" (1999). Відомості про флору та рослинність парку знаходимо також у низці науково-популярних видань.

Територія парку, яка до розширення була цілісною, складається з кількох ізольованих ділянок, оскільки розширення в північно-західному напрямку відбувалося лише за рахунок державних лісів, а населені пункти та землі сільськогосподарських виробників до складу парку тут не увійшли. На території парку знаходиться 24 озера. Найбільшими з них є Світязь (2621 га). Озеро має карстове походження. Максимальна глибина 58,5 м. Серед інших озер найбільшими є Пулемецьке (1569 га), Луки (673 га), Острівянське (257 га), Пісочне (189 га). "Шацькі озера" включені до переліку водно-болотних угідь, які мають міжнародне значення (Рамсарська конвенція).

Вкрита лісом площа у парку становить 24503,4 га (50,0%), в тому числі 9142,9 га - лісові культури. Луки займають в парку близько 3300 га (6,8%), болота 1947,4 га (4,0%). Площа, вкрита водою, становить 6961,7 га (14,2%), площа орних земель - 4726,4 га (9,7%), забудовані території - 1709,2 га (3,5%).

Серед лісів основні площі займають ліси з домінуванням сосни звичайної (Pinus sylvestris) (62%), вільхи чорної (Alnus glutinosa) (20%), берези повислої (Betula pendula) (16%). Найпоширенішими сосновими лісами є ліси з домінуванням чорниці (Vaccinium myrtillus). У деревостані з невисокою участю трапляються береза, дуб звичайний, (Quercus robur). Підлісок розвинений слабо, в ньому переважає крушина (Frangula alnus), трапляється горобина (Sorbus aucuparia). Звичайними видами цих угруповань є молінія голуба (Molima coerulea), брусниця (Vaccinium vitis-Шаеа), верес (Calluna vulgaris). Як правило в цих лісах добре розвинений моховий покрив, у якому переважають Pleurozium schreberi та Dicranum rugosum. Ці ж види мохів домінують у зеленомохових соснових лісах, які займають дещо сухіші ділянки. За флористичною класифікацією переважаючі у парку свіжі та вологі соснові ліси належать до ас. Peucedano-Pinetum та Molinio (caeraleae)-Pinetum.

Найбільш високі елементи рельєфу займають соснові ліси з покривом лишайників (Cladonio-Pinetum). Травяно-чагарничковий ярус у цих ценозах утворюють чебрець повзучий (Thymus serpyllum), костриця овеча (Festuca ovina), агалик-трава гірська (Jasione montana), нечуй-вітер волохатенький (Hieracium piloselld) та ін; трап?/p>