Природа, властивості та феноменологія сприймання
Информация - Психология
Другие материалы по предмету Психология
ді механізму уподібнення, то сприймання передбачає виконання перцептивних дій спеціалізованої активності, яка забезпечує побудову перцептивного образу. Такі дії відбуваються в структурі певної внутрішньої або зовнішньої діяльності і є засобами досягнення її мети. Однак сприймання може бути й самостійною перцептивною діяльністю, що спонукається предметом (мотивом), даним в органах чуттів. Прикладом є спостереження цілеспрямоване сприймання індивідом якогось обєкта. Спостерігаючи, він активно розвязує задачу на сприймання: шукаючи, наприклад, фігуру, замасковану в загадковому малюнку, обстежує, аналізує, зіставляє, відтворює, тобто активно діє.
Перцептивні дії постають у формі різноманітних рухів: руки, яка обмацує предмет, гортані, що відтворює звук, ока, яке простежує контур предмета, зрештою всього тіла. Саме тіло забезпечує безпосередньо-практичний контакт людини зі світом, і без цього неможливе існування образу. Без рухів тіла образ взагалі не виникає: людина не бачитиме предмета, стабілізованого відносно сітківки її ока. Відчуття, які дає рух, створюють чуттєву тканину образу, насичують образ чуттєвим змістом. Так забезпечується звязок образу з реальністю, хоча це й не завжди позначається на його будові. Певною мірою образ навіть незалежний від відчуттів, і це дає змогу розрізняти у разі зорового сприймання зорове поле потік зорових відчуттів і видимий світ власне сприймання цілісних предметів.
У звязку з практикою сприймання, перцептивні дії істотно змінюють свою форму і час. Проте це тривалий процес. Лише у віці 16 тижнів немовлята починають тягнутися рукою до обєкта. 20-тижневі діти вже доторкуються до обєкта, виконуючи рухи, які визначаються як кутово-колове ковзне наближення. До 28 тижнів життя рухи набувають вигляду колового петлеподібного наближення. Вік 36 тижнів характеризується злегка коловим плановим наближенням, а вік 52 тижні прямим плановим наближенням. Та мине ще багато часу, доки дитина почне обходитися без руки і повноцінно сприйматиме предмет лише за допомогою зору. Відтоді око нібито бере на себе функції руки: обстежує, досліджує. Проте в складних випадках сприймання людина знову звертається до рухів руки: коли бачить новий для себе обєкт, то прагне доторкнутися до нього, щоб пізнати його властивості.
Розгорнуті в часі і просторі перцептивні дії називаються сукцесивними, миттєві симультанними. Відповідно сукцесивним або ж симультанним буває сприймання. Дорослий сприймає предмети і явища переважно симультанно, а коли ці предмети нові або малознайомі сукцесивно. Дитина раннього віку робить це сукцесивно, виокремлюючи в предметі його найінформативніші ознаки (мал. 1).
Загалом же, під впливом досвіду сприймання, часові і просторові характеристики перцептивних дій змінюються в напрямку до скорочення. На прикладі зорового аналізатора це відбувається шляхом зменшення кількості і тривалості фіксацій зору: у школярів від першого до випускного класу при читанні 100 слів кількість таких фіксацій зменшується в середньому у 3,2 раза, а тривалість з 0,33 с до 0,23 с. Обсяг розпізнавання в момент фіксації зростає при цьому від 0,42 до 1,33 умовної одиниці.
Мал. 1. Рухи очей дитини під час сприймання обличчя матері
Перцептивні дії розрізняють також за функціями. Зокрема, ті з них, які відповідають за пошук обєкта, установку та коригування позиції аналізатора, є підготовчими, а ті, які забезпечують вимірювання просторових характеристик обєкта і побудову перцептивного образу, виконавчими. Уточнюючись, змінюючись, скорочуючись, останні дедалі більше підпорядковуються властивостям обєкта, відтворюють його істотні характеристики, переводять їх у нову систему координат.
Таким є шлях переходу обєктивних, фізичних характеристик обєкта в субєктивні, психічні. Предмет сприймання зі стану незалежного від субєкта існування, переходить у стан самого субєкта. Це відбувається за рахунок таких перцептивних дій, як знаходження, розрізнення, ідентифікація і розпізнавання. Фактично це різні рівні перцептивної діяльності.
Перші два рівні забезпечують виокремлення предмета серед інших і вимірювання тих його властивостей, що виступають на перший план.
Вони дають початкові характеристики перцептивного образу, які згодом конкретизуються та узагальнюються. При цьому процес знаходження і розрізнення це порівняння створюваного у такий спосіб перцептивного образу з еталонним, тобто досвідом сприймання, який зберігається у памяті індивіда.
Ідентифікація звіряння еталонного образу з образом, що будується, та включення останнього в систему значень, якими володіє індивід. За звичайних умов цей процес відбувається симультанна, а якщо зявляється перешкода, то сукцесивно шляхом висування та перевірки гіпотез стосовно предмета сприймання. Людина за цих умов начебто губиться: їй потрібно пояснити собі, з яким предметом вона має справу, відповісти на питання: що це? для чого? Така обставина підкреслює суспільно-історичну зумовленість сприймання індивід має справу з предметами, позначеними діяльністю попередніх поколінь. Тому, коли він не знає, що це за предмети, то шукає значення, які відповідають їм, завдяки цьому вони й усвідомлюються; усвідомленим є й перцептивний образ індивіда. Процес такого усвідомлення повязаний з наступним рівнем перцептивної діяльності.
Розпізнавання усвідомлення предмета с