Предмет соціальної психології
Информация - Психология
Другие материалы по предмету Психология
приклад, прагнення до досягнення - чортові, характерну для індивіда, що живе за законами протестантської етики (у розумінні М. Вебера), диференціальна соціальна психологія трактує як загальнолюдську.
Нарешті, третій тип соціальної психології, що виділяє С. Московичи, - це системна. Її характеризує підхід до явищ із позиції системи, утвореної відношенням субєкта й обєкта, опосередкованим втручанням ще одного субєкта - агента дії. У цьому трикутнику кожна зі сторін повністю визначається двома іншими. Залежно від того, як розглядається цей трикутник: у статиці або динаміку - зявляються два типи дослідження. У статичному аналізується зміну реакцій у результаті простої присутності іншого індивіда. При динамічному підході соціальне відношення (відношення між двома індивідами) розглядається як основа для появи процесів, що породжують соціально-психологічне поле, у якому виникають і відбуваються спостережувані психологічні феномени. Прикладами такого типу досліджень можуть бути роботи К. Левина по динаміці групових процесів, М. Шерифа по розвитку міжгрупових відносин, Л. Фестингера по соціальному порівнянню.
У класифікації С. Московичи точно визначені позиції американської соціальної психології в аналізі субєкт-обєктного відношення. Вона цінна також і тим, що дозволяє простежити певну еволюцію в розумінні цього відношення й деякою мірою прогнозувати її подальший хід.
Історично таксономічна соціальна психологія відповідає періоду 50-х років. Саме в цей час найбільшим авторитетом користуються роботи Йєльської школи К. Ховленда, починається активне дослідження соціальної перцепції, соціальної установки. Кінець 60-е роки - період розквіту диференціальної соціальної психології (дослідження малої групи й когнітивних процесів). У цей час зявляється теорія когнітивного дисонансу Л. Фестингера (1957 р.), починаються дослідження феномена зрушення до ризику Д. Стоунера (1961 р.).
У цей час, як на це звертає увагу С. Московичи, різні соціальні психології мирно співіснують у підручниках, незважаючи на те, що виключають один одного по основних пунктах. Більше складне питання про те, по якому шляху піде далі розвиток соціальної психології.
Пожвавлення інтересу до між групових відносин можуть служити ознакою наміченого зрушення з мертвої крапки, у якій перебувають практично вичерпали себе таксономічна й диференціальна психології. До цього зрушення веде логіка самого обєкта, що повинен розглядатися в діалектичній єдності двох аспектів: як процес опосередкування субєкт-обєктного відношення соціальними звязками й одночасно як процес опосередкування субєкт-субєктного відношення їхньою спільною діяльністю по конкретному приводі.
Родоначальника позитивізму О. Конта, на думку Г. Олпорта, можна назвати " батьком-засновником сучасної соціальної психології". Олпорт уважає, що вона являє собою реальне втілення тієї "справжньої остаточної науки", над якою він бився в останні роки свого життя. Як уважає Оллпорт, причина, по якій Конт відмовився прийняти термін "психологія" для цієї науки, полягає в тому, що в ті дні психологія була, на його погляд, занадто інтроспективна й метафізична. В XX в. ситуація істотно змінилася. По оцінці Г. Олпорта, уже наприкінці 20-х років "ідеали обєктивності й точності... захопили пануюче положення".
Сучасна соціальна психологія хоч і стара по змісту, але нова по методу - такий лейтмотив більшості введень до підручників по соціальній психології. Вона являє собою справді наукову дисципліну. Це означає, що вона ретельно треба "основним правилам науки й висновкам з них у проведених дослідницьких операціях". Звідси треба, що соціальна психологія не завжди була наукою, що вона нею стала, почавши дотримувати певних правил процедури наукового (тобто емпіричного) дослідження.
Неважко помітити, що мова йде про розуміння науки в позитивістському змісті її ототожнення з методом. Зрозуміло, симпатії до Конту пояснюються аж ніяк не тим, що Конт хотів поставити психологію й соціальну психологію вище інших наук. Принципи позитивізму знайшли свій благодатний ґрунт у США з інших причин. Імпонував сам діловий підхід до дослідження якого-небудь обєкта. Відкинути всяку метафізику, породжену занадто тривалими кабінетними міркуваннями, звернутися до миру реальних, дійсних фактів, порахувати, зважити, одним словом, виміряти й точно описати, як це було зроблено, - такий спосіб освоєння дійсності винятково гармонійно вписувався в соціокультурний і історичний контекст США XX ст.
Здавалося, що за аналогією з дослідженням матеріального світу тепер удасться розкласти, розібрати "по цеглинках" мир соціальний, зрозуміти тим самим, як він улаштований і використовувати це знання в технологічних цілях. Ефективність такого підходу почасти підтверджувалася більшими успіхами природних наук. Та й сама психологія зробила крок уперед, перейшовши від теологічних міркувань про душ і інших спекуляцій до дослідження психічних процесів методом лабораторного експерименту. Принципи позитивізму знаходили благодатний ґрунт у методологічному підході біхевіоризму, що представляв собою в перші десятиліття XX в., здавалося б, міцну альтернативу інтроспекціонізму. Підкуповувала простота й доказовість одержуваних даних, можливість перевірити їх, сама процедура, заснована на спостереженні зовні доступних явищ, обмеження тільки ними сфери пошуку. Видимо, немаловажну роль зіграло тут почуття звільнення в?/p>