Православна Церква в Польщі на початку 1920 х рр. крізь призму судового процесу над Павлом Латишенком (архімандритом Смарагдом)
Информация - История
Другие материалы по предмету История
?аривал архимандрита перейти в его лагерь, то архимандрит Смарагд выхватил револьвер и несколькими выстрелами убил митрополита со словами: Вот тебе, палач Православия!. Однак сам Смарагд нічого подібного не говорив, а трактова Світича справедливо була розкритикована ще І. Власовським. Згадка про те, що митрополит засумнівався в існуванні потойбічного світу, мала представити його ледь не як атеїста, а відповідно, частково виправдати вчинок Смарагда, нібито враженого віровідступництвом архієрея. Однак проти імпульсивного характеру злочину свідчило буквально все, зокрема й те, що по дорозі до Варшави, архімандрит показав своїй випадковій попутниці револьвер і повідомив, що їде звести деякі порахунки.
Формально слідство дуже швидко встановило також, Смарагд діяв один, до злочину готувався принаймні декілька тижнів (практикувався у стрільбі). Неясними залишилося декілька моментів, щодо яких сам злочинець давав суперечливі свідчення.
По-перше, чи мав він намір окрім митрополита Георгія вбивати ще когось з єпископату. Спочатку архімандрит заявив, що мав намір вбити весь склад Синоду (тобто митрополита, архієпископа Діонісія та єпископа Олександра (Іноземцева)), однак відмовився від цього, вирішивши обмежитися одним Високопреосвященним Георгієм. З цією заявою дещо не узгоджувалася його поведінка після вбивства: він з зброєю в руках побіг шукати архієпископа Діонісія. На суді Смарагд пояснив, що хотів вбити і Діонісія, але про це жалкує. В подальшому захист намагався уникнути згадки про це питання, оскільки воно підважувало версію про ідеологічні мотиви вбивства. Виявилося, що архімандрит мав особисті порахунки з владикою Діонісієм, які не можна було б представити як ідейні протиріччя. Нижче ми повернемося до цієї проблеми, спробувавши описати стосунки, що склалися між вищими достойниками Православної Церкви в Польщі напередодні вбивства.
По-друге, які саме розбіжності в поглядах стали причиною вчинку Смарагда. Безпосередньо після злочину він не стверджував, що головним предметом суперечностей було питання автокефалії. Прозвучало тільки те, що він вважав політику митрополита шкідливою для Церкви і не міг йому вибачити переслідувань архієпископа Єлевферія (Богоявленського) та єпископів Пантелеймона (Рожновського), Володимира (Тихоницького) та Сергія (Корольова). Більше того, в газети потрапила фраза Смарагда, кинута під час першого допиту, про те, що він не є ворогом автокефалії, навпаки, як польський громадянин, є прихильником лояльного ставлення до держави.
Під час судових слухань акценти вже було зміщено. Дражливого питання автокефалії торкалися більшість свідків захисту, а підсудний наполягав, що розбіжність в поглядах на статус і устрій Православної Церкви в Польщі були головною рушійною силою його вчинку. Дати остаточну відповідь, наскільки це відповідало дійсності, під час суду не вдалося, однак саме в ній заховано ключ до розуміння, наскільки вбивство було актом особистої помсти, а наскільки здійснено з ідейних міркувань. Смарагд і в цьому випадку залишив свідчення, незручні для захисту. Після вбивства в нього питали, чи не вплинула на його вчинок атмосфера в польському суспільстві, яке ще не відійшло від шоку після вбивства в грудні 1922 року Президента Г. Нарутовича. Архімандрит рішуче відкинув порівняння себе з Невядомським (вбивцею Нарутовича), відзначивши, що той стріляв в незнайому людину з політичних мотивів, і, можливо кається в зробленому, а він дуже добре знав митрополита, і в силу цього має достатньо підстав не жалкувати про скоєне.
Гротескність ненависті Смарагда до митрополита дивувала навіть його адвокатів. Але психіатричні експертизи, зроблені найкращими фахівцями, були однозначні: психічні захворювання відсутні. Хто ж була ця людина, яка з посмішкою на вустах розказувала подробиці вбивства?
Вбивця
Архімандрит Смарагд (в миру Павло Латишенко), походив з родини священика. Для багатьох українських істориків було важливим виявити його національну приналежність, адже це давало підстави для сюжету малорос-єдинонеділимець вбиває митрополита-українця. Прізвище Смарагда, яке в одних випадках писалось Латишенко, а в інших Латишенков, підживило цю легенду (змінив українське прізвище на російське). Але насправді національну приналежність родини Латишенків (Латишенкових?) встановити дуже важко. На суді Смарагд заявив, що він є білорусом, хоча така самоідентифікація у нього зявилася вже в 1920-ті роки. До цього він вважав себе росіянином, і навіть назвавшись білорусом, не вкладав в це окреслення якогось протиставлення російському. За великим рахунком, вбитий митрополит Георгій також міг назвати (і називав) себе українцем, однак це для нього мало зовсім інше значення, ніж, наприклад, для діячів української еміграції. Версія про різні погляди на національне питання, як підгрунття конфлікту, навіть не згадувалася під час судових слухань. Отже, цей аспект проблеми мало цікавив Латишенка.
У свідченнях він детально описував свою родину, де мати (за походженням католичка) постійно сварилася з батьком. Той спокій, який він знаходив лише в церкві, ще з дитинства вирішивши стати монахом. Своє навчання в Віленській Духовній Семінарії, яку він закінчив першим учнем, душевний злам, який він пережив під час навчання в Санкт-Петербурзькій Духовній Академії, коли йому довелося вибирати між почуттям до дівчини і бажанням служити Церкві. Відмову після закінчення