Geum.ru

Правонаступництво в міжнародному праві

Курсовой проект - Юриспруденция, право, государство

Другие курсовые по предмету Юриспруденция, право, государство

>

 

Попри самопроголошення України державою-правонаступницею, ухвалення відповідного законодавчого акта та приєднання до Конвенції 1978 р., питання внутрішньодержавної чинності договорів колишнього Радянського Союзу і досі залишається відкритим.

Схвалена презумпція континуїтету хоча й сприяла зясуванню долі договірних зобовязань екс-СРСР на початковому етапі незалежності, утім вона не спроможна дати однозначної відповіді на питання про їх чинність у довгостроковій перспективі.

Практика ухвалення відповідних рішень стосовно чинності окремих як двосторонніх інструментів (шляхом укладення відповідних домовленостей), так і багатосторонніх документів (шляхом нотифікації депозитаріїв про правонаступництво) може розглядатися двояко.

З одного боку, названа практика може тлумачитися як фактично повторне підтвердження їх чинності, що має суто декларативне значення, а з іншого, як правовстановлююча, тобто така, що, по суті, ставить під сумнів практичну корисність самої презумпції континуїтету.

У звязку з цією суперечністю, на наш погляд, вбачається доцільним виходити з такого: відповідь на питання про застосовність усіх радянських угод, щодо яких не було прийнято остаточного рішення, має бути позитивною однак, лише за умови, що існує мовчазна (конклюдентна) згода всіх зацікавлених сторін або ж вони самі своєю поведінкою підтверджують таку застосовність.

Подальша чинність договору залежить від існування домовленості між державою-правонаступницею та іншою стороною, яка може виражатися як у чітко висловленій формі (наприклад, шляхом обміну нотами), так і за допомогою мовчазної згоди, що підтверджується фактичною поведінкою.

Окремої уваги у згаданому контексті потребуватиме офіційне опублікування та переклад текстів усіх застосовних радянських угод, насамперед тих, щодо яких вже досягнуто домовленості про продовження їх чинності.

Важливим кроком для внесення остаточної ясності у питання про місце радянських угод у вітчизняній системі права могло б стати й ухвалення відповідного Закону “Про порядок набуття чинності міжнародними договорами СРСР у національному законодавстві України”.

ЛІТЕРАТУРА

 

  1. Віденська конвенція про правонаступництво держав щодо міжнародних договорів 1978 року.
  2. Законі України “Про міжнародні договори України” від 22 грудня 1993 р. № 3767-ХІІ.
  3. Закон України “Про правонаступництво України” від 12 вересня 1991 р. № 1543-ХІІ.
  4. Антонович М. Міжнародне публічне право. М., 2003. 310 с.
  5. Баймуратов М.О. Міжнародне право. Сумы: Ун-тская книга, 2006. 424 с.
  6. Буткевич В.Г., Мицик В.В., Задорожній О.В. Міжнародне право. Основи теорії / За ред. Буткевича В.Г. - К.: Либідь, 2002. 608 с.
  7. Євінтов В.І. Віденська конвенція про правонаступництво держав стосовно договорів 1978 року // Юридична енциклопедія. Том 1. К., 1998. 218 с.
  8. Євінтов В.І. Україна у міжнародному співтоваристві // Суверенітет України і міжнародне право. Денисов В.Н., Євінтов В.І. (ред.). К., 1995. С. 50.
  9. Іванов Ю.А. Міжнародне право. - К.: Паливода, 2006. 200 с.
  10. Мельник Андрій. Міжнародні договори колишнього СРСР: частина національного законодавства України? // Юридичний журнал. - №3. 2004. С.34-36.
  11. Міжнародне право / За заг.ред. Буроменського М.В. - К.: Юрінком Інтер, 2006. 336 с.
  12. Моцик О.Ф. Гарантія незворотності міжнародного визнання. Формування договірно-правової бази України // Політика і час. № 56. 1997. С. 23
  13. Сироїд Т.Л. Міжнародне публічне право. - Х.: Прометей-Прес, 2006. 268 с.
  14. Талалаев А.Н. Венская конвенция о праве международных договоров. Комментарий. М., 1997. 280 с.
  15. Тимченко Л.Д. Міжнародне право. - К.: Ун-т "Україна", 2007. 224 с.
  16. Тимченко Л.Д. Правопреемство государств. Опыт конца ХХ века. Харьков, 1999. 128 с.
  17. Черкес М.Ю. Міжнародне право. - К.: Знання, 2006. 397 с.