Аналiз дiалогу Платона Гiппiй Бiльший в контекстi метафiзики.
Информация - Философия
Другие материалы по предмету Философия
Аналiз дiалогу Платона Гiппiй Бiльший в контекстi метафiзики.
Аналiз дiалогу Платона Гiппiй Бiльший. Платон (Platon) (род. 427 тАФ ум. 347 гг. до н.е.) тАУ грецький фiлософ, родом з Афiн (справжнi iм`я тАУ Арiстокл). В 407 роцi до н.е. став учнем Сократа, що визначило все його життя та творчiсть. До нас дiйшли, очевидно, всi твори Платона (бiльшiсть з них написана в формi дiалогу). Повне iх зiбрання нараховуi 36 праць, роздiлених на дев`ять тетралогiй, якi наочно демонструють розвиток фiлософii Платона. Дiалог Платона Гiппiй Бiльший належить до першоi групи творiв, до так званих сократичних дiалогiв (приблизно 90тi роки 4 ст. до н.е.). В ньому, як i в iнших дiалогах цього перiоду, головну роль граi Сократ. Вiн диференцiюi етичнi поняття (поняття про прекрасне) разом iз своiм спiврозмовником, вказуi, якi визначення слiд приймати за iстиннi, розбиваi аргументи супротивника, вiдновлюючи спроби, нi одна з яких його не задовольняi, i врештi-решт залишаi питання вiдкритим (завершуiться дiалог висновком Сократа, що прекрасне тАУ це складно). Ця невизначенiсть основного висновку лишаiться тут, як i в усiх раннiх сократичних дiалогах. Але очевидно, що Платон чим далi, тим бiльше переконуiться у думцi про необхiднiсть пояснювати рiзноманiття i чуттiвого свiту, i областi розумових уявлень за допомогою твердо встановлених i непорушних категорiй, якi тiльки й дають можливiсть осмислити плутанину реального людського життя. Гiппiй Бiльший весь присвячений вiдмежуванню естетичноi областi вiд всiх iнших областей людськоi свiдомостi. Але в ньому ми знаходимо також те, що джерело прекрасного розглядаiться тут вже не просто як захоплення, яке даровано богами, Платон намагаiться розкрити його фiлософський змiст. Прекрасне в цьому дiалозi розглядаiться з точки зору сутностi, а це далi стане центральним поняттям усiii платонiвськоi фiлософii. До того ж тут вперше вживаiться iнший, суто платонiвський термiн тАУ iдея. РЖ, нарештi, прекрасне тлумачиться як сенс, або пiдвалини, сутностi. Отже, в дiалозi зображена зустрiч Сократа iз знаменитим софiстом Гiппiiм, який славився своiми рiзноманiтними знаннями в рiзних галузях, i подаiться характеристика останнього як людини надто самовпевненоi, пихатоi та балакучоi, але яка перемагаi неосвiчених людей всезнайством та своiми блискучими промовами. Гiппiй створив цiлу промову про прекраснi заняття, що i дало Сократу привiд поставити питання про те, що i саме прекрасне, а не просто про окремi прекраснi предмети. Реальна постановка питання така: якщо справедливi вчинки передбачають справедливiсть взагалi, а мудрi тАУ мудрiсть взагалi i, отже, справедливiсть i чимось i мудрiсть i чимось, то ж i всi прекраснi предмети передбачають прекрасне взагалi, тобто прекрасне також i чимось. Саме про це прекрасне взагалi ставить своi питання Сократ. Але Сократ виступаi не вiд себе, вiн говорить вiд iменi однiii людини, не витонченоi, грубуватоi, дуже докучливоi i також задаi Гiппiю питання вiд нiбито себе, наiвного простака, який лестить спiврозмовнику i просить його навчити як йому, неосвiченому Сократу, вiдповiдати на питання тiii однiii людини. Таке приховання пiд маскою невiдомого i ейрона одночасно дозволяло Сократу бiльш гостро ставити питання i бiльш в`iдливо висмiювати Гiппiя. Сократ i Гiппiй приходять до висновку, що власне прекрасне, яке, приiднуючись до будь-якого предмету або живоi iстоти, робить його прекрасним, i не якийсь окремий предмет (наприклад, прекрасна дiвчина, прекрасна кобилиця або прекрасний глечик), але особливого роду спiльна iдея: якщо прилучитись до неi, все стаi прекрасним. Цю iдею не слiд, одначе, розумiти фiзично (до чого схильний Гiппiй). Далi Гiппiй намагаiться встановити iдею прекрасного, виходячи з того, що, за його думкою, в справжньому сенсi всюди i завжди прекрасно i до чого вiн вiдносить здоров`я, багатство, шану, розкiшнi похорони тощо. Сократу нiчого не варто спростувати i таке визначення прекрасного. Далi спiврозмовники переходять в пошуках визначення прекрасного вже на iншi позицii, користуючись тепер вже не повсякденним життiвим досвiдом, а абстрактними категорiями. Послiдовно вони спростували також i гiпотези про те, що прекрасне i дещо пiдходяще, якщо розумiти його не фiзично, а категорiально (це не i правильним, бо пiдходяще тiльки змушуi предмети здаватися прекрасними, але зовсiм не забезпечуi того, щоб цi предмети об`iктивно були такими), що воно i дещо корисне та придатне (але все придатне придатне не для всього, а для чого-небудь конкретного, в той час коли прекрасне тАУ безвiдносне), i врештi-решт, що прекрасне тАУ це зорове та слухове задоволення (бо iснують прекраснi речi, яких не можна звести до цих задоволень). Гiппiй, впевнившись в тому, що подiбного роду суперечки йому мало що дають, оголошуi iх балаканиною i марнослiв`ям. Але i Сократ не даi прямого визначення прекрасного. Хоча можна помiтити, що в формальному вiдношеннi це прекрасне тут точно визначено. Воно i сутнiсть та iдея, якi через свiй специфiчний сенс i роблять всi прекраснi речi прекрасними (тобто в цьому дiалозi вже зароджуiться власна платонiвська термiнологiя). Найбiльше значення дiалогу Гiппiй Бiльший в планi iсторii фiлософоi та логiки полягаi в тому, що в ньому чiтко формулюiться думка, згiдно з якою визначення поняття i визначенням сутностi того предмету, який ми розглядаiмо, а сама сутнiсть розумiiться як iднiсть в рiзноманiттi його виявiв, як сталiсть, як тотожнiсть в м