Правовое урегулирование обращения ценных бумаг
Реферат - Экономика
Другие рефераты по предмету Экономика
ь активного вторинного ринку. В умовах, що склались, ліквідність цінних паперів забезпечується переважно самим емітентом або торговцями цінними паперами, які діють на підставі договору з емітентом.
Останнім часом серед спеціалістів поширилась думка, що така ліквідність, певною мірою, є штучною, адже вона базується не на ринкових засадах і містить у собі потенційну небезпеку для власників цінних паперів, оскільки емітент або торговець у будь-який час може припинити її підтримувати.
Доходність цінних паперів характеризує їх здатність приносити доход у вигляді дивідендів, відсотків і росту курсової вартості. Теоретично оцінка доходності цінного папера, в першу чергу, величини можливого прибутку, може бути зроблена на основі аналізу фінансового стану, поточного прибутку емітента, перспективності галузі, в якій він працює, динаміки зміни доходності цих паперів за останній час. Проте як провести такий аналіз у сучасних умовах досить важко, оскільки більшість вітчизняних емітентів не вважають за потрібне розголошувати інформацію про свій фінансовий стан, напрямки використання фінансових активів тощо. Більше того, ще донедавна в Україні та інших країнах СНД була широко розповсюджена практика попереднього, ще на етапі розміщення акцій, зазначення майбутніх дивідендів, що, в кращому випадку, є некоректним, оскільки вказаний деякими акціонерними товариствами попередній дивіденд під час формування інвестиційного портфеля слід розглядати лише як довідковий. Зараз, відповідно до ст. 23 Закону України від З липня 1996 р. "Про рекламу"1 у рекламі цінних паперів забороняється повідомляти розміри очікуваних дивідендів, а також інформацію про майбутні прибутки, крім фактично виплачених за підсумками не менш як одного року.
Розглянемо особливості формування на нашому ринку ще одного джерела доходів по цінних паперах росту курсової вартості. Теоретично, курсова вартість цінного папера повинна складатись на вторинному ринку, залежно від балансу попиту і пропозиції на них. На фондовому ринку України внаслідок відсутності розвинутого вторинного ринку, як вже було сказано вище, котировка, тобто визначення курсу цінного папера, здійснюється торговцями цінними паперами, або ж самим емітентом. У звязку з цим дуже часто курсова вартість, а точніше її швидкий ріст на певному етапі, обумовлена не успішною господарською діяльністю емітента і, як наслідок, високим інтересом до його цінних паперів, а бажанням емітента або торговця цінними паперами за допомогою штучно викликаного росту курсової вартості стимулювати інтерес потенційних покупців до конкретних паперів.
Досить важливим для професійного формування інвестиційного портфеля є ще один показник ступінь ризику. Якщо рівнятися на західні стандарти оцінки якості цінних паперів, то через недоступність до обєктивної інформації про господарську діяльність емітентів, а також бажання переважної кількості вітчизняних емітентів вкладати кошти у високодохідні, повязані із значним ризиком проекти, більша частина цінних паперів на фондовому ринку України має бути віднесена до категорії високо ризикових. Існує декілька методів боротьби з ризиками, зокрема диверсифікація ризиків, хеджирування, перенесення збитків на іншу особу, розподіл ризику між великою кількістю осіб, використання спеціальних механізмів торгівлі цінними паперами та виконання угод. На розвинутих ринках цінних паперів використовуються всі перелічені механізми управління ризиками, кожний в конкретних умовах2.
При складанні інвестиційного портфеля, оцінюючи цінні папери за критерієм ризику, в першу чергу необхідно враховувати солідність та величину емітента, ступінь відкритості та доступу до інформації про його господарську діяльність, виконання ним зобовязань за попередніми випусками цінних паперів, а також час, протягом якого він працює на фондовому ринку.
Законодавством України з метою захисту прав інвесторів встановлені певні обмеження для деяких учасників ринку цінних паперів, спрямовані на примусову диверсифікацію ризиків.
Так, наприклад, відповідно до п. 17 Положення про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії, інвестиційному фонду не дозволяється мати у своїх активах більш ніж 10 відсотків цінних паперів одного емітента та інвестувати понад 5 відсотків своїх активів у цінні папери одного емітента, крім інвестування в облігації внутрішніх державних позик, казначейські зобовязання держави та інші цінні папери, одержання доходів за якими гарантовано Урядом України. Якщо цінні папери придбаються за приватизаційні папери, то інвестиційні фонди та інвестиційні компанії мають право тримати у своїх активах до 25 відсотків цінних паперів одного емітента.
У ролі інвесторів на вітчизняному ринку цінних паперів можуть виступати:
держава;
фізичні особи громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства;
юридичні особи України та інших держав. Держава здійснює функції інвестора на ринку цінних паперів через свої органи виконавчої влади. При цьому треба зазначити, що держава, яка практично завжди діє в умовах гострого дефіциту бюджету, дуже рідко вдається до інвестиційної діяльності. Це робиться, як правило, для досягнення певних стратегічних політичних або економічних цілей.
Сьогодні, коли загальний спад виробництва та інфляція фактично заморозили державні інвестиції в економіку України, особлива увага приділяється масовому інвестору фізичним особам