Правове регулювання робочого часу і часу відпочинку
Дипломная работа - Юриспруденция, право, государство
Другие дипломы по предмету Юриспруденция, право, государство
відповідає трудовому договору, незалежно від наявності підстав для залучення працівників до роботи у вихідний день і додержання встановленого порядку, якщо він не згоден на це, а тому і не може бути притягнутий у такому випадку до дисциплінарної відповідальності.
Важливо також враховувати, що залучення працівників до роботи у вихідні дні регламентується імперативними нормами, які виключають можливість такого залучення при відсутності підстав або з порушенням встановленого порядку, хоча б і була згода працівника на роботу у вихідний день.
Не вважається роботою у вихідний день робота, яка і хоча б виконувалася у вихідний день працівника, але виконувана в порядку відпрацювання днів відпочинку, наданих працівникам відповідно до ст. 73 КЗпП України (відпрацювання за святкові і неробочі дні). Так, наприклад, Розпорядження Кабінету Міністрів України рекомендувалося вважати вихідними днями дні з першого до десятого січня 2006 року, з відпрацюванням вказаних днів у наступному по суботах. В даному випадку таке відпрацювання не потребує згоди профкому, а також згоди працівника і наказ власника (роботодавця) про залучення працівників до роботи у вихідний день не видається.
Дещо інший порядок залучення до роботи у вихідні, святкові і неробочі дні встановлено для державних службовців. Згідно зі ст. 20 Закону України „Про державну службу” для виконання невідкладної і непередбаченої роботи державні службовці зобовязані за розпорядженням керівника органу, в якому вони працюють, зявитися на службу у вихідні, святкові і неробочі дні, робота в яких компенсується відповідно до чинного трудового законодавства. Отже, згоди профспілкового органу на їх роботу в зазначені дні не потрібно.
Робота у вихідний день компенсується за згодою працівника і власника наданням іншого дня відпочинку або у грошовій формі у подвійному розмірі (ст. 72 КЗпП України). Спосіб компенсації за роботу вихідного дня визначається за згодою сторін. Якщо такої згоди досягти не вдається. Спосіб компенсації повинен бути визначений органом, який вирішує трудовий спір. Для цього органу прийняття рішення також не буде простим у звязку з відсутністю визначеного нормативного положення. однак він не може залишити спір невирішеним.
При визначенні за згодою сторін або органом по вирішенню трудових спорів конкретного дня відпочинку, який повинен бути наданий у порядку компенсації за роботу у вихідний день, варто враховувати, що законодавчо це питання не вирішене. За логікою речей, оскільки мова йде про відступ від правил про мінімальну тривалість щотижневого безперервного дня відпочинку (ст. 70 КЗпП України), день відпочинку в порядку компенсації за роботу у вихідний день повинен надаватися по можливості через найкоротший проміжок часу після залучення працівника до роботи у вихідний день. Однак сторони не позбавлені права домовитися про надання іншого дня відпочинку, приурочивши його, наприклад, до початку або закінчення відпустки.
Інший день відпочинку для кожного працівника доцільно було б визначити вже в наказі про залучення окремих працівників до роботи у вихідний день. Однак якщо це не зроблено, працівник не має права самовільно визначати інший день відпочинку. Відповідно до Постанови Пленуму Верхового Суду України самовільне використання відгулу надає право власникові на звільнення працівника за вчинення прогулу.
До робіт у вихідні дні забороняється залучати працівників, яким не виповнилось 18 років (ст. 192 КЗпП України), вагітних жінок і жінок, що мають дітей віком до 3 років (ст. 176 КЗпП України).
Правило про неприпустимість залучення до роботи в дні щотижневого відпочинку не застосовується до працівників безперервно діючих підприємств, а також тих підприємств, установ, які повинні обовязково працювати саме в загально встановлений день відпочинку (наприклад, музеї, театри і т. ін.) На таких підприємствах щотижневий відпочинок надається або відповідно до графіків змінності, або в один загальний день тижня, що не співпадає із загальновстановленим (неділя) днем відпочинку.
Законодавством України про працю передбачені наступні святкові дні, робота в які не проводиться. Це, зокрема такі дні, як: 1 січня Новий рік; 7 січня Різдво Христове; 8 березня Міжнародний жіночий День; 1 і2 травня День міжнародної солідарності трудящих; 9 травня День Перемоги; 28 червня День Конституції України; 24 серпня День незалежності України.
Робота також не провадиться і в дні релігійних свят; такі дні згідно із ст. 73 КЗпП України називаються „неробочими”, чим підкреслюється їх недержавний характер. Проте держава, шануючи релігійні традиції переважної більшості населення, закріпила це положення у законі. До таких днів належать 7 січня Різдво Христове; один день (неділя) Пасха (Великдень); один день (неділя) Трійця.
За поданням релігійних громад інших (неправославних) конфесій, зареєстрованих в Україні, особам, які сповідують відповідні релігії, надається до 3 днів відпочинку протягом року для святкування їхніх великих свят з відпрацюванням за ці дні.
У святкові та неробочі дні провадиться звичайна робота відповідно до графіку роботи підприємства, установи або організації, або ж графіку змінності (виходу на роботу), якщо припинення робот неможливе з причин виробничо-технічних умов (безперервно діючі підприємства, установи, організації), специфіки роботи (наприклад, охорона підприємства, установи, організації), необхідності обслуговування населення. Крім того, можливе залучення до роб?/p>