Правове регулювання перевезення вантажів автомобільним транспортом
Дипломная работа - Юриспруденция, право, государство
Другие дипломы по предмету Юриспруденция, право, государство
?ти підпис водія перевізника, який не має належним чином оформлене право на укладення договору міжнародного перевезення товару. Таке право може бути делеговано підприємством первинним наказом при прийомі на роботу або наказом на відрядження з зазначенням номерів бланків ЦМР чи видачею довіреності на право підпису з зазначенням номеру бланку ЦМР.
Наступним джерелом ризику може виступати наявне право щодо можливої зміни при здійсненні транспортування первинного отримувача товару на іншого. Відповідно до норм зазначеної Конвенції, існує можливість зміни за розпорядженням вантажовідправника, наданого на його власному примірнику договору перевезення (перший примірник бланку ЦМР), перевізнику щодо зміни отримувача товару та, як наслідок місця його доставки. Знову можна зробити застереження стосовно перебування товару під митним контролем та обовязок митних органів визначати місце доставки товару. Ризик виникає у випадку, коли перевізник виконує норми Конвенції щодо зміни отримувача товару без узгодження з митним органом.
Окрім того, норми Конвенції визначають обовязок перевізника доставити товар на адресу отримувача, що суперечить національним основам стосовно організації митного контролю міжнародних перевезень товарів до митниці призначення. Дані розбіжності є також джерелом ризику.
У продовж переліку джерел ризику при перевезенні необхідно зазначити, що у пункті пропуску на кордоні перевізник надає митному органу зобовязання доставити товар до визначеного митного органу. Порушення даного зобовязання є джерелом ризику виконання умов договору перевезення щодо товарів, які перебувають під митним контролем.
Маршрут перевезення, якщо інше не визначене у договорі, перевізник може обирати на свій розсуд, виходячи з найкоротшого маршруту.
Відсутність інструкції на конкретне перевезення партії товару може виступити джерелом додаткового ризику, що повязано з неможливістю перевізника прийняти рішення у неординарній чи проблемній ситуації, яка виникла у процесі перевезення. Для подолання наслідків таких джерел ризику доцільно надавати перевізнику конкретні письмові інструкції стосовно порядку прийняття товару до перевезення, необхідного переліку товарно супровідних документів, маршруту перевезення, порядку перетину митного кордону, митний орган на кордоні, строків перевезення товару, порядок виконання митних формальностей у митниці призначення, порядок здачі товару тощо.
Міжнародне автомобільне перевезення вантажів є складним процесом, у звязку з чим нерідкі випадки невиконання або неналежного виконання договірних зобовязань учасниками такого перевезення, що приводить до порушення прав і інтересів сторін в зобовязанні. У разі невиконання або неналежного виконання зобовязань за договором однієї із сторін, винна сторона може притягати до цивільно-правової відповідальності. Основною метою притягання до відповідальності сторони, що не виконала або неналежним чином виконала свої зобовязання за договором, є компенсація майнових втрат, які несе сторона, що потерпіла.[44]
Одним із основних міжнародних документів, який регулює відносини сторін при виконанні міжнародних перевезень вантажів автотранспортом, є Конвенція про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, підписана в Женеві 19 травня 1956р .
Україна приєдналася до Конвенції згідно з Законом України від 18 серпня Про приєднання України до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів 2006 р. № 57-V. Хоча Конвенція застосовувалася і раніше. При цьому вказувалося, що ця Конвенція є чинною для України на підставі того, що СРСР приєднався до Конвенції 1 серпня 1983 р., а відповідно до Закону України Про правонаступництво України від 12 вересня 1991 р. Україна є правонаступником прав і обовязків за міжнародними договорами СРСР. Такий підхід іноді заперечувався на тій підставі, що Україна не надіслала депозитарію Конвенції повідомлення про правонаступництво, як цього вимагає ст. 22 Віденської конвенції про правонаступництво держав щодо договорів.
Кажучи про цивільно-правову відповідальність перевізника, що здійснює міжнародні автомобільні перевезення вантажів, необхідно враховувати, що вона регулюється як нормами національного, так і міжнародного права. Так, при здійсненні міжнародного автомобільного перевезення вантажів відповідальність перевізника регулюється, зокрема, Конвенцією про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів від 19 травня 1956 р. Дана Конвенція застосовується до всякого договору дорожнього перевезення вантажів транспортним засобом за винагороду, коли місце ухвалення вантажу і місце, призначене для доставки, вказані в договорі, розташовані в двох різних країнах, з яких хоч би одна є учасницею Конвенції, незалежно від місцепроживання і національності сторін.
Вказана вище Конвенція регулює, зокрема, відповідальність сторін договору міжнародного автомобільного перевезення вантажу. Зокрема вона встановлює відповідальність перевізника за повну або часткову втрату вантажу, що відбулася з моменту ухвалення вантажу до перевезення і до моменту його доставки. Кажучи про регламентацію відповідальності перевізника, що здійснює міжнародні автомобільні перевезення вантажів, необхідно відзначити, що важливу роль в цьому питанні грає розмір відшкодування нанесеного ним збитку. Обовязок перевізника відшкодувати збиток, викликаний повною або частковою втра?/p>