Правова поведінка
Курсовой проект - Юриспруденция, право, государство
Другие курсовые по предмету Юриспруденция, право, государство
бливим перехідним проміжком між правомірною і протиправною поведінкою особи, яка викликається власною соціально-психологічною деформацією.
Серед осіб, поведінку яких відносять до маргінальної, також велику частину становлять ті особи, які знаходяться на межі між добром і злом.
Отже, така поведінка характеризується тим, що особа співставляє свої вчинки у відповідності з нормами чинного законодавства, тому що в неї страх перед юридичною відповідальністю. Слід сказати, що негативним аспектом такої поведінки являється той факт, що як тільки держава послабить міри по боротьбі зі злочинністю, така особа в будь-який момент готова до споєння злочину.
- Неправомірна поведінка
3.1 Поняття та склад правопорушення
Норми права це міра, що направлена на волю людей і визначає поведінку людей, що вимагаються державою. Ці норми не повинні бути порушені ні самою державою, ні її органами, ні приватними особами підданими держави. Правопорушення це поведінка особи, яка суперечить велінням права, являється невідповідним до встановлених правом приписів. Так як всі норми права, якщо вони навіть не встановлені державою, проте приниклі санкцією державної влади, то розвинуте суспільство бере на себе проблему про можливе запобігання правопорушень, так і про поновлення порушених прав.
На противагу соціальним законам в науковому розумінні, які вказують, як повинні вчиняти люди, - закони, що видаються державною владою чи норми права, вказують на те, як повинні діяти люди. хоча вони й можуть діяти інакше. Тому наукові закони не знають винятків, проте норми права в практичному житті часто порушуються. Норми права в практичному житті часто порушуються. Норми права являються тією реальною загрозою, яка стримує протиправну поведінку членів суспільства. За висловом Хропатюка: Саме забезпечене правове спілкування було би те, в якому всякий примусовий апарат був би лишнім. Проте тут виникає парадокс: якщо би щезла думка про здійснення правопорушень, не було би правового спілкування.
Правопорушення виражається завжди і тільки в діях індивіда. Під поняттям дія ми розуміємо таке вираження волі, яке направлене на деякі зміни в зовнішньому світі. Момент волі є необхідним для поняття про дії. При відсутності волі не можна вважати дією те, що здійснює людина в стані гіпнозу, хоча з зовнішньої сторони здається, що це дія цієї людини.
З іншої сторони, стан волі, що не виражається в зовнішніх вимірах, також не підпадає під поняття дія. Так, не можна признати дією внутрішню боротьбу мотивів, що переживає людина, яка хоче будь-яких змін в оточуючому світі, наприклад, задумує злочин чи обдумує заповіт.
Правопорушення, як дії, бувають 2 видів: у вигляді здійснення правопорушення, чи в вигляді бездіяльності (навмисного не вчинення певних дій). В першому випадку індивід здійснює ті протиправні вчинки, яких він не повинен був вчиняти. наприклад: вбиває людину, розриває документ. В іншому випадку, тобто бездіяльність полягає в тому, що людина розуміє наслідки протиправних вчинків, проте свідомо їх допускає, наприклад, не являється до відбування військової служби, наслідком чого стає виникнення правопорушень у сфері проходження військової служби, не платить своїм кредиторам.
Правопорушення це дія протиправна. Правопорушення завжди представляє собою порушення норм обєктивного права, а іноді і субєктивних прав. Протиправність правопорушення заключається в тому, що поведінка людини суперечить тим приписам, які вимагаються обєктивним правом. Порушити закон значить його перейти, тобто перейти за кордон можливого, дозволеного. Людина здійснює те, що норма обєктивного права забороняє робити, чи протиправно опускає (минає) те, що норма обєктивного права наказує робити.
Беручи до уваги дане рішення співвідношення між обєктивним і субєктивним правом, необхідно сказати, що порушення субєктивного права є так би мовити посиланням на порушення обєктивного права, проте порушення обєктивного права не завжди супроводжується порушенням субєктивного права. Коли особа краде чужу річ, вона діє одночасно проти субєктивного права власника і обєктивного права держави.
Якщо правопорушення є дія протиправна, то правопорушення немає там, де дії людини не залишаються в кордонах дозволеного обєктивним правом, хоча при цьому були порушені законні інтереси іншої людини, забезпечені наданим йому субєктивним правом. Немає правопорушення, за винятком протиправності, в випадках виконання службових обовязків, реалізації свого права, необхідної оборони, стан крайньої необхідності. З точки зору того, чиї інтереси порушуються чи зачіпаються при цьому, здійснюється так, ніби порушення його права, тому що вмішуються в сферу його інтересів, які він привик вважати охоронюваним субєктивним правом. Проте з точки зору обєктивного права, яке допускає таке порушення, правопорушення немає, а існує тільки порушення інтересів.
Проте крім вищенаведеного, можна сказати, що існують й інші випадки, коли можна говорити про відсутність правопорушення.
1. Правопорушення немає, коли інтереси людини, що охороняються правом від посягання з боку інших осіб, порушуються особою, яка виконує свої службові обовязки.
2. Правопорушення немає, коли інтереси, охоронювані правом від посягань з боку інших осіб, порушуються за згодою самого заінтересованого. З точки зору тих, які в правопорушенні вбачають порушення субєктивного права, всяке вторгнення в сферу чужих охор?/p>