Право і мораль
Курсовой проект - Юриспруденция, право, государство
Другие курсовые по предмету Юриспруденция, право, государство
·місті різних моральних порядків. Таким чином, абсолютних моральних цінностей не існує, і будь які моральні цінності є відносними.
Згідно з Г. Кельзеном, загальною ознакою, яка притаманна усім моральним системам, є те, що ці системи є соціальними нормами, тобто такими нормами, які передбачають певну поведінку одних людей по відношенню до інших, а, отже, встановлюють поведінку як належне. Таким чином, робить висновок вчений, загалі ним для всіх моральних систем є їхня форма, нормативний характер. Згідно Г. Кельзена, приймаючи саме такий висновок, можна стверджувати, що право за своєю природою є моральним, і це означає не те, що воно має певний зміст, а те що воні є нормою - соціальною нормою, яка встановлює певну людську поведінку в якості належного. Отже, питання про співвідношення права та моралі - це питання не пріозміст права, а про його форму. А право є правовою цінністю, яка в той же час І відносною моральною цінністю, і це означає тільки те, що право є нормою.[4;40]
Г. Кельзен стверджує, що теорія позитивного права вимагає розмежувати право і мораль взагалі, та право і справедливість зокрема, а не змішувати ці поняття. Така теорія позитивного права спрямована проти традиційного уявлення про те що існує одна-єдина, дійсна, тобто абсолютна мораль, а, отже, й абсолютна справедливість. Поділ права та моралі, права та справедливості означає, що позитивний правопорядок не залежить від абсолютної моралі. Якщо ж узяти до уваги відносні моральні цінності, то те, що право повинно бути моральним, означає лише, що конструкція позитивного права має відповідати певній моральній системі - одній із багатьох можливих, отже, вимога розділити право і мораль, право і справедливість при відносних моральних цінностях означає наступне: по-перше, певний правопорядок оцінюється як моральний чи неморальний, справедливий чи несправедливий і співвідноситься з однією із багатьох можливих моральних систем, а не з однією абсолютною мораллю, отже, існує лише відносне, а не абсолютне оціночне судження; по-друге, дійсність позитивного правопорядку не залежить від того, відповідає він моральній системі чи ні. Г. Кельзен пише, що відносна мораль не може виконувати покладену на неї функцію - забезпечити абсолютний критерій оцінки позитивного права. Такий критерій взагалі неможливо визначити шляхом наукового пізнання. Але це ще не означає, що не існує інших критеріїв. Кожна моральна система може бути таким критерієм. Але оцінюючи конструкцію позитивного правопорядку з моральної точки зору (справедлива вона чи ні), необхідно мати на увазі, що критерій оцінки є відносним, та існує можливість оцінювати позитивний правопорядок з позиції іншої моральної системи. Тому Г. Кельзен робить висновок: якщо деякий правопорядок з точки зору однієї моральної системи оцінюється як несправедливий, то з точки зору іншої системи може бути оцінений, навпаки, як справедливий.
Якщо моральний порядок не наказує підкоритися позитивному правопорядку при будь-яких обставинах, а отже, існує можливість розходження між мораллю та правопорядком, то вимога відрізняти право від моралі та правознавство від етики означає що дійсність позитивних правових норм не залежить від їх відповідності моральному порядку. Таким чином, з точки зору позитивного права правова норма може бути дійсною, навіть якщо вона суперечить моральному порядку.
Висновок
Саме моральні джерела є засадовими для будь-якого права. Вони трансформуються в нього у мінливих формах і за різними рівнями адаптації, а тому, звичайно, справляють дійовий вплив на формування властивостей та якостей нормативно-правових актів. Фактично, як це наочно відстежуємо в процесі компаративного аналізу, майже унеможливлюється виявлення вихідних розбіжностей між правом та мораллю. Усвідомити ці розбіжності можна лише за кількістю та якістю моральних норм, які закладають у правові документи, щоб регулювати міру та рівень моральних дозволів та заборон. Моральна та правова свідомість є адекватними за одних випадків, а також водночас неадекватними за інших, особливо тоді, коли кількісні та якісні характеристики права є менш обсяговими за своїм змістом, ніж ті моральні норми (стереотипи), які домінують у конкретному соціумі: державі, суспільстві, локальному світоглядному вимірі. Державна та суспільна моральність є досить різною, навіть і за тих соціальних умов, в яких маніфестують гуманізм, демократію та рівноправність. А тому національне право, якщо воно стало прерогативою держави, а не громадського суспільства, завжди буде дещо утискувати суспільну моральність, причому до тих історичних часів, доки суверенітет громадянського суспільства не пошириться на саму державу.
Список літератури
1. Ромовська З. Моральність права: міф чи реалія? // Юридичний вісник України.-2003.-№10.
2. Домбровський Є. Мораль і право як специфічні форми людської свідомості // Філософська думка.-2003.
3. Кузьмичев А. Проблемы морали или права? // Служба кадров.-2001.
4. Бєлан Л. Право та мораль: співвідношення понять (Г. Кельзен) // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ.-2003.
5. Бобнева М.И. Социальные нормы и регуляция поведения. - М.:Наука. 1978.
6. Агешин Ю.А. Политика, право, мораль. М.: Юрид. Лит., 1982.
7. Тертишник В. Моральні засади правосуддя // Підприємництво, господарство і право.-2004.
8. Проблемы общей теории права и государства : Учебник / Под ред. В.С. Нерсесянца. - М., 2001.
9. Скакун О.Ф. Теория государ