Початкова освіта у Гетьманщині (друга половина XVII-18 cт.)
Контрольная работа - История
Другие контрольные работы по предмету История
Контрольна робота на тему:
Початкова освіта у Гетьманщині (друга половина XVII XVIII cт.)
Нижчою ланкою системи освіти на українських землях у другій половині XVIIXVIII ст. продовжували залишатися традиційні парафіяльні, або дяківські, школи, які існували при церковному приході й утримувалися коштом громади чи церковних братств. Такі школи за формою та змістом залишалися майже незмінними протягом століть і були характерними для всіх українських земель. Внаслідок своєї традиційності вони рідко фіксувалися у документах, тому встановити кількість їх важко. Проте разом з братськими, що почали діяти з кінця XVI ст., ці школи забезпечили вже на середину наступного, XVIIст., досить значне поширення грамотності серед різних верств населення. Можливо, дещо перебільшене, але цікаве й небезпідставне свідчення залишив Павло Алеппський, який разом з антіохійським патріархом Макарієм подорожував Україною у 1654 та 1656 pp. Він писав у своєму щоденнику: "... по всій козацькій землі ми помітили прегарну рису, що нас дуже дивувала: всі вони за малим винятком, навіть здебільшого їх жінки та дочки, вміють читати та знають порядок богослужби й церковний спів. Крім того, священики вчать сиріт та не дозволяють, щоб вони тинялися неуками по вулицях"
У першій половині XVIII ст. на Лівобережній Україні та Слобожанщині кількість початкових шкіл, діяльністю яких опікувалися козацька старшина, громади та духовенство, значно збільшилася. Так, проаналізувавши ревізькі книги семи полків Гетьманщини, крім Київського, Стародубського і Гадяцького, Лазаревський виявив, що у 40-х pp. XVIIIст. на цій території існувало 866 шкіл
Статистичні дані, наведені О. Лазаревським, як доводять сучасні дослідники, не можна вважати повними, тим більше, що не вказано кількість шкіл у трьох полках. Зокрема, Б. Біляшівський шляхом аналізу та зіставлення даних ревізій 30, 40 і 50-х років, заповнюючи відсутність інформації про кількість шкіл у тих чи інших населених пунктах статистикою попередніх чи пізніших ревізій, а також враховуючи середній відсоток збільшення кількості шкіл від ревізії до ревізії, робить висновок, що в 3040-х pp. загальна кількість шкіл на Лівобережній Україні, ймовірно, становила 1334, а в 4050-х pp. 1488 3. Залежно від особливостей заселення того чи іншого полку в одних, наприклад у Чернігівському і Стародубському, найбільше було сільських шкіл, у Полтавському та Гадяцькому переважали міські парафіяльні школи.
В 6070-х pp. кількість шкіл у Гетьманщині зменшилася. Так, у 1768 р. у 13 сотнях Чернігівського полку у 78 населених пунктах діяло лише 89 шкіл. У селах було по одній школі, в сотенних містечках більше, наприклад, у Сосниці й Березні по чотири школи; в Городні, Мені, Синявці по три. У 1767 р. у Новгороді-Сіверському існували школи при шести приходах, у Чернігові також при шести приходах 4. О. Шафонський у своєму описі Чернігівського намісництва зазначав наявність шкіл у кожному місті та містечку. За його даними, на 1786 р. у Чернігівському намісництві було 52 школи, тоді як О.Лазаревський, за даними ревізії 40-х років, налічував 154 школи. Отже, за сорок років кількість шкіл на Чернігівщині зменшилася майже на сотню.
Чимало приходських шкіл було у Києві, зокрема, на Подолі діяли школи при 14 церквах. На Слобідській Україні, за підрахунками Д. Багалія (дані перепису чотирьох слобідських полків 1732 p.), існувало 125 шкіл: у Харківському полку 20; Охтирському 25, Ізюмському 33, Сумському 475. Як правило, школи були у полкових і стенних містах та містечках, козацьких слободах. Це були звичайні дяківські школи, які здебільшого розташовувалися в хаті, де мешкав дяк. Така хата-школа споруджувалася громадою, вона ж обирала дяка за голос й освіченість та утримувала його. В обовязки дяка входило навчати дітей прихожан "грамот-ці", тобто читанню по букварю. Далі вчилися читати Псалтир і Часослов. Після оволодіння читанням приступали до письма, що було складнішим, аніж читання. Вивчали основні арифметичні дії, навчалися співу, інколи багатоголосого. Батьки віддавали дітей в науку після досягнення 78 років, навчання розпочиналося пізньої осені. У початкових приходських школах вчили читати церковнословянською мовою за давньою і важкою для сприйняття учнями методикою, коли склади утворювалися за першими літерами повних назв церковнословянських літер, наприклад, склад "ба" утворювався від "буки аз". "Наука" давалася дітям важко, а основною формою "заохочення" було покарання. Щосуботи дяк питав з учнів за всі провини, невивчений матеріал й карав різками. Ці суботні іспити зафіксовані ще у статуті Луцької братської школи (1624 p.). І все ж учнів у дяків було немало, серед них згадуються "молодики", учні "виростки". Це були вже цілком дорослі люди, інколи віком до ЗО років, які залишалися при дяківській школі й допомагали дяку, співали на кліросі у церкві.
Дяківські школи були невідємною складовою громадського життя у всіх регіонах України. Вказати їх кількість на Правобережжі, де, на відміну від Лівобережжя та Слобожанщини, не збереглося статистичних даних, важко. Проте як прямі документальні свідчення, так і опосередковані дані, зокрема, записи на рукописах, переписаних вчителями-бакалярами, купчі, судові справи, передмови до рукописних збірників тощо говорять про наявність таких шкіл у регіоні. На правобережних землях продовжували діяти братські школи. У міських братських школах у XVIII ?/p>