Походження й розвиток психіки у філогенезі
Информация - Психология
Другие материалы по предмету Психология
Походження й розвиток психіки у філогенезі
Справді, для того, щоб зрозуміти природу психіки взагалі або специфіку психіки людини, необхідно дати відповіді на такі питання, як, наприклад: коли й чому в ході біологічної еволюції виникла психіка? - або: як розвивалася й ускладнювалася психіка?
Поглиблення у філогенетичну історію психіки неминуче підводить до питання про її обєктивний критерій.
Очевидно, що, обговорюючи психіку тварин, не можна користуватися субєктивним критерієм: ми не знаємо й, напевно, ніколи не довідаємося, що почуває (переживає, відчуває) дощовий хробак або мураха. Тим більше немислимо порушувати таке питання відносно якихось істот, які жили в далекому біологічному минулому. Єдиний шлях тут - знайти обєктивний критерій психіки, тобто такий зовні спостережуваний признак, що дозволяє затверджувати, що в даного організму є психіка.
Зрозуміло, що якщо будуть знайдені такі властивості зовнішнього поводження тварини, які повязані із психікою й саме з нею, то можна буде приблизно сказати, де перебуває границя, що розділяє непсихічні (допсихічні) і психічні форми існування матерії.
В історії природознавства існували різні спроби локалізувати психіку в природі. Серед них можна назвати теорію панпсихізму, відповідно до якої душею наділена вся природа, у тому числі й нежива (наприклад, камені). Теорія биопсихізма приписувала психіку всьому живому, включаючи рослини. Навпроти, сильно звужувала коло власників психіки теорія антропопсихізма: відповідно до неї психіка існує тільки в людини, а тварини, як і рослини, тільки живі автомати. Концепція нейропсихизма відносила психіку тільки до істот, що володіють нервовою системою й т.п.
У всіх цих уявленнях критерії психічного були зовнішніми стосовно форми існування організму (предмета). Психіка приписувалася істоті не тому, що вона виявляло певні властивості поводження, а просто тому, що вона належало до певного класу обєктів; наявність же психіки в даного класу постулювалося аксіоматично.
Іншу групу теорій становлять ті, які виходять із внутрішніх, функціональних, критеріїв. Це більше сучасні теорії, і всі вони не опускаються в пошуках психіки нижче тваринного миру. Однак критерії, які вони висувають, приводять і тут до різної локалізації порога психічного. От деякі з них: здатність до пошукового поводження, здатність до гнучкого (на відміну від жорстко запрограмованого) пристосуванню до середовища, тобто до індивідуального навчання, здатність до програвання дії у внутрішньому плані й ін.
Немає необхідності зараз розбирати всі ці точки зору, їхньої подібності й розходження. Помічу, що сама їхня розмаїтість говорить про те, що ми маємо справу тут скоріше з дискусійними гіпотезами, чим з добре розробленими теоріями.
Однак серед таких гіпотез є одна, котра одержала найбільший розвиток і визнання. Вона належить О. М. Леонтьеву. Розглянемо її трохи більш докладно.
Як обєктивний критерій психіки О. М. Леонтьев пропонує розглядати здатність живих організмів реагувати на біологічно нейтральні впливи. Біологічно нейтральні впливи - це ті види енергії або властивості предметів, які не беруть участь безпосередньо в обміні речовин. Самі по собі ці впливи не корисні й не шкідливі; ними тварина не харчується, вони не руйнують його організм.
Чому ж виявляється корисним їх відображати, або на них реагувати? Тому що вони перебувають в обєктивно стійкому звязку з біологічно значимими обєктами й, отже, є їхніми потенційними сигналами. Якщо живий організм здобуває здатність як відображати біологічно нейтральні властивості, так і встановлювати їхній звязок з біологічно істотними властивостями, то можливості його виживання виявляються незрівнянно більше широкими.
Розглянемо приклад. Звуком не харчується жодна тварина, так само як від звуку звичайної інтенсивності тварини не гинуть. Але звуки в природі - найважливіші сигнали живої їжі або небезпеки, що наближається. Почути їх - значить мати можливість піти на зближення з їжею або уникнути смертельного нападу.
Відбиття біологічно нейтральних властивостей виявляється нерозривно повязаним з якісно іншою формою активності живих істот - поводженням. До того процеси життєдіяльності зводилися до засвоєння живильних речовин, виділенню, росту, розмноженню й т.п. Тепер зявляється як би вставлена активність. Вона вставлена між актуальною ситуацією й біологічним вітальним актом - обміном речовин. Зміст цієї активності полягає в тому, щоб забезпечити біологічний результат там, де умови не дозволяють реалізуватися йому безпосередньо, відразу.
Уявіть собі на хвилину, що такою активністю володіли б рослини. Тоді вони повинні були б, наприклад, розбігатися при звуках, що наближаються, кроків або їдучої машини або перебиратися до ріки в посушливу погоду, а потім вертатися на місця з більше родючим ґрунтом. Оскільки рослини не ведуть себе таким чином, ми говоримо, що в них немає психіки. Навпроти, практично всі тварини виявляють сигнальне поводження, і на підставі цього ми вважаємо, що в них є психіка.
Тепер потрібно ввести два фундаментальних поняття, які повязані із запропонованим критерієм: це поняття подразливість і чутливість.
Подразливість - це здатність живих організмів реагу?/p>