Поняття та види часу відпочинку. Щорічні відпустки
Курсовой проект - Менеджмент
Другие курсовые по предмету Менеджмент
ПЛАН
Вступ
Глава 1. Поняття та види часу відпочинку
1.1 Право на відпочинок та види часу відпочинку
1.2 Перерва протягом робочого дня
1.3 Щоденний відпочинок
1.4 Щотижневий відпочинок
1.5 Святкові і неробочі дні
1.6 Право на відпустку. Види відпусток.
Глава 2. Щорічні відпустки
2.1 Щорічні основні відпустки
2.2 Порядок надання щорічних відпусток
2.3 Порядок оплати відпусток
2.4 Щорічні додаткові відпустки за роботу із шкідливими та важкими умовами праці
2.5 Щорічні додаткові відпустки за особливий характер праці
2.6 Інші види щорічних відпусток, передбачені законодавством
Глава 3. Інші види відпусток
3.1 Відпустки у звязку з навчанням
3.2 Творчі відпустки
3.3 Соціальні відпустки
3.4 Відпустки без збереження заробітної плати
Висновки
Література
Додатки
Вступ
Відпочинок поряд з працею є основними соціальними становищами, у яких людина перебуває все своє життя, за винятком дитячого віку. Праця обовязково повинна чергуватись з відпочинком. Адже без відпочинку людина втрачає здатність плідно працювати. Тривала безперервна праця виснажує людину. Саме тому у законодавстві України суттєву уваги приділено врегулюванню питання щодо реалізації права людини на відпочинок.
Метою даної курсової роботи є зясування, що саме згідно діючого законодавства України є часом відпочинку, які види часу відпочинку передбачено законодавцем, а також які є види відпусток. Особливо звертається увага на законодавчі та підзаконні нормативні акти, якими реалізується право громадян на відпочинок в Україні, зокрема Кодекс законів про працю України від 10.12.1971р. №322-VIII (зі змінами та доповненнями), Закон України "Про відпустки" від 15 листопада 1996р. (зі змінами та доповненнями) тощо.
Матеріали практики наводяться в додатках до даної курсової роботи.
Глава 1. Поняття та види часу відпочинку
1.1 Право на відпочинок та види часу відпочинку
Право на відпочинок закріплено в Конституції України. Так, у статті 45 Конституції України зазначено, що кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час. Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом. [1,14]
Термін час відпочинку, що використовується законодавством, за своїм значенням не відповідає фізіологічному поняттю відпочинку, коли людина нічого не робить, а наприклад, спить чи загорає на пляжі, або просто дивиться телевізор. Тому логічно було б у законодавстві все, що лежить поза робочим часом, називати вільний від роботи час або неробочий час. Однак законодавець таких термінів не застосовує, тому ми користуємося поняттям час відпочинку, розуміючи його не як фізіологічну потребу людини, а як час, вільний від виконання трудових обовязків.
Трудове законодавство не дає визначення поняття часу відпочинку, але як і щодо робочого часу таке визначення вироблене наукою трудового права. Оскільки законодавець протиставляє час відпочинку робочому часові, то тим самим весь час, який знаходиться поза межами робочого часу, вважається часом відпочинку працівника, що перебуває у трудових відносинах. Саме так він і визначається у правничій літературі як час, протягом якого працівник вільний від виконання трудових обовязків, і має право використовувати його на власний розсуд. [4,288]
Основними видами часу відпочинку є:
- перерви протягом робочого дня,
- щоденний відпочинок,
- вихідні дні, святкові і неробочі дні,
- відпустки.
1.2 Перерва протягом робочого дня
Відповідно до статті 66 Кодексу законів про працю України працівникам надається перерва для відпочинку і харчування тривалістю не більше двох годин. Ця перерва не включається до робочого часу, а тому працівники можуть використовувати час перерви на свій розсуд. Вони мають право відлучатися з місця роботи. Така перерва для відпочинку і харчування має надаватись, як правило, через чотири години після початку роботи.
Початок перерви, її тривалість і час закінчення встановлюється безпосередньо на підприємстві у правилах внутрішнього трудового розпорядку. Законодавством встановлено лише максимальну тривалість перерви до 2 годин. Мінімум її визначається у правилах внутрішнього трудового розпорядку. На практиці тривалість перерви коливається переважно в межах від 30 хвилин до однієї години.
На тих роботах, де за умовами виробництва перерву встановити не можна, працівникові повинна бути надана можливість для приймання їжі протягом робочого часу. В цьому випадку роботодавець за погодженням з профспілкою визначає перелік таких робіт, порядок і місце приймання їжі. Як правило, зазначені переліки містяться або у колективному договорі, або ж у спеціальному локально-правовому акті. [2,32], [4,288]
1.3 Щоденний відпочинок
Визначається щоденний відпочинок виходячи з тривалості робочого дня, хоча як самостійний вид часу відпочинку спеціального закріплення у законодавстві не отримав. Тобто все, що лежить за межами робочого часу протягом доби, складає час щоде?/p>