Польська експансія на українські землі
Информация - История
Другие материалы по предмету История
Реферат
З предмету: Історія України
На тему: Польська експансія на українські землі
Зміст
Вступ
1. Початковий етап польської експансії на українські землі
2. Зближення Литви і Польщі
3. Посилення впливу Польщі на зовнішню і внутрішню політику Литви
4. Підписання Люблінської унії та її наслідки
Висновок
Список використаної літератури
Вступ
Експансія Польщі на українські землі була явищем неоднозначним і суперечливим. Вона поклала початок більш ніж 600-річній польсько-українській історії. В цей проміжок часу було все: і військові зіткнення і військове братерство, польський брутальний тиск економічного, політичного характеру і культурний обмін. Баланс негативних і позитивних оцінок залежав від політичної позиції дослідників. Радянська історіографія зазвичай негативно оцінювала польський вплив на українські землі. Але якщо оцінити той проміжок часу в загальноєвропейському контексті, то разом із Польщею Україна стала найсхіднішою частиною західного (європейського) світу. Почалось своєрідне озахіднення України, її модернізація (вестернізація за Ярославом Грицаком). Без того впливу Україна, можливо, і не відбулася як європейська країна. Польська експансія примусила мобілізувати захисні сили національного організму. Щоб успішно конкурувати з противником треба володіти його зброєю. Цією зброєю стало українське книгодрукування, перекладна література, розвиток братств, Могилянський колегіум. Виникає світська, західного зразку культура. Втрата еліти на певному етапі призвела до заміщення її козацькою верствою, яка і стала політичною нацією на кілька століть.
Автор поставив за мету прослідкувати етапи, характерні риси початкового періоду польської експансії на українські землі.
Початковий етап польської експансії на українські землі
Хоч які були солідні завоювання литовців на Україні, більш тривалий і всеохоплюючий вплив на долю українців мала справити експансія Польщі. Початок їй поклав Казимир Великий (13201370), відновивши середньовічну польську монархію. У просуванні на схід короля підтримували три сили: магнати Південно-Східної Польщі, що сподівалися поширити свої володіння вглиб білоруських та українських земель; католицька церква, що бажала примножити свою паству; багаті міщани, які зазіхали на важливі торговельні шляхи Галичини.
Лише через девять днів після смерті Болеслава (останнього незалежного правителя князівства) король Польщі у квітні 1340 р. вступив у Галичину. Зробив він це під приводом захисту католиків краю, якими переважно були городяни-німці. Але все вказує на те, що Казимир заздалегідь планував цей крок, іще у 1339 р. уклавши угоду з Людовіком Угорським, за якою обидва королі мали діяти спільно у завоюванні України.
На відміну від литовців, яким українці майже не чинили опору, поляки, що розпочали воєнні дії, наштовхнулись на значні труднощі. Захопивши Львів, польський король готував розширення агресії з метою оволодіння землями краю, але наразився на повстання місцевого населення під проводом боярина Дмитра Дедька. Повстанці не тільки визволили власні землі, а й, запросивши на допомогу татар, спустошили територію Польщі аж до Вісли. Протистояння закінчилося компромісом: Казимир III був змушений визнати Дедька правителем Галичини, а той формальне верховенство польського короля. Проте тимчасове збереження обмеженої автономії Галичини не гарантувало галичанам недоторканності. Виконуючи волю могутніх польських магнатів, король почав щедро роздавати землі полякам, німцям, мадярам, призначав у волості своїх ставлеників старост. Крім Львова, старости зявились у Галичі, Теребовлі, Перемишлі, Самборі, холмській землі. Казимир III неодноразово давав офіційну обіцянку шанувати права і звичаї українського народу, але діяв навпаки. У 1341 р. папа Бенедикт XII звільнив короля Казимира від взятих зобовязань перед місцевим населенням зберігати обряди, права, звичаї православних підданих. Почалося примусове окатоличення місцевого населення. Ще більшу загрозу польським намірам у Галичині й на Волині становили литовці. Оскільки син Гедимінаса Любарт був зятем померлого галицького правителя Болеслава, то у 1340 р. волинські бояри визнали молодого литовського князя своїм сюзереном. І, коли у 1344 р. помер Дедько, грунт для сутички між поляками й литовцями за галицько-волинські землі був готовий.
Протягом понад двох десятиліть поляки у союзі з угорцями билися з литовцями, підтримуваними більшістю українців, за Галичину й Волинь. На відміну від княжих чвар, що для населення Давньої Русі були вже чимось звичним, ця боротьба набула нового тривожного виміру. Проголосивши себе "щитом християнства", поляки, частково з переконання, а частково з метою заручитися підтримкою папи, зображали своє просування на схід як хрестовий похід проти язичників-литовців і схизматиків православних українців. Ставлення до некатоликів як до людей морально й культурно неповноцінних не крило в собі добра для майбутніх польсько-українських взаємин.
В 1349 р. Казимир III розпочав другу широкомасштабну експансію на українські землі. У 1366 р. після тривалого збройного протистояння польська держава підпорядкувала собі Галичину і частину Волині, приєднавши до своєї території майже 52 тис. кв. км із 200-тисячним населенням.
Наступний ко?/p>