Політичний та соціально-економічний розвиток Болгарії у 1990–2005 рр.
Информация - История
Другие материалы по предмету История
радикальної коаліції Атака 8,2 % (21 мандат), яку характеризують як антисемітську й антициганську політичну силу. Вона також виступає проти орієнтації Болгарії на Захід, зокрема не схвалює її участі в НАТО, МВФ, Світовому банку, вимагає перегляду відносин з ЄС. Парламентським став Болгарський народний союз (коаліція трьох ідеологічно різнорідних невеликих політичних партій), який здобув 5,2 % (13 мандатів).
Новий склад парламенту очолив соціаліст Георгій Пірінський. Більше місяця тривали дискусії з приводу формування уряду. Лише в середині серпня парламент затвердив склад кабінету на чолі з лідером Соцпартії Сергієм Станішевим. Урядову коаліцію склали Соцпартія (8 міністрів), Національний рух Симеон II (5 міністрів) і Рух за права і свободи (3 міністри), які утворили парламентську більшість (169 мандатів). Президентські вибори у жовтні 2006 р. відбулися в два тури. У другому турі голосувало 41,2 % виборців. Г. Пирванов отримав 75,95 % голосів. Його опонентом був лідер Атаки В. Сідеров.
2. Соціально-економічний розвиток Болгарії у 1990 2005 рр.
Після 1990 р. Болгарія пережила масштабну трансформацію економіки шляхом великої соціальної ціни. Від початку держава не змогла організувати ефективний перехід до ринкового господарства зі всіма його атрибутами. Це спричинило тотальний економічний спад. Розпалася фінансово-кредитна система, була паралізована виробнича, торговельна та інші діяльності. Все це позначилося на соціальній сфері, генерувалося безробіття. Якщо у 1990 р. воно становило 1,6 %, то вже у 1993 р. зросло до 16 %. Певна стабілізація економіки розпочалася у 1994 р. Вона супроводжувалася розширенням малого та середнього бізнесу, зростанням приватного сектора. Проте відсутність законів та різних нормативних актів практично зупинили загальне економічне реформування, була згорнута приватизація.
Запобігаючи відвертій соціальній кризі (у 1995 р. 65 % мешканців було за межею бідності), уряд підтримував збиткові державні підприємства за рахунок активів банківської системи. Це стало основним фактором росту інфляції до 3000 % наприкінці 1996 р. За таких умов в угоду між основними політичними силами, підписаної 4 лютого 1997 р., було включено пункт про запровадження інституту Валютної ради, який блокував рефінансування банків, забороняв дотації державних підприємств. Уряд виконував вказівки МВФ під постійним контролем його радників. Така ситуація швидко дала позитивні результати, а інфляція практично згорнулася до кількох відсотків. До кінця 1998 р. економічні показники зросли. Велике значення мали зарубіжні інвестиції. Перші значні проекти розпочалися вже у 2000 р. У сфері енергетики за участю США (1,4 млрд. дол.). Значні кошти у розвиток болгарської економіки вклала Німеччина.
Позитивні зміни намітилися в структурі ВВП: частка промисловості знизилася (до 25 %) при підвищенні частки послуг. ВВП у 2002 р. становив 6500 дол. на душу населення, а у 2004 р. 8200 дол. (при загальному обсязі 61,6 млрд. дол.). Безробіття на початку XXI ст. коливалося в межах 1012 %.
Основними галузями промислового виробництва є машинобудування, електротехнічна, нафтопереробна, хімічна, текстильна та харчова промисловості. Значна частина прибутків надходить від туризму (на рік більше 400 млн. дол. при 1 млн. туристів). Країна експортує переважно мінеральні ресурси та сільськогосподарську продукцію. Основними країнами-імпортерами є Італія, Німеччина, Греція, Туреччина, Росія. Серед імпорту переважають паливо та верстати.
Стратегія прискореного економічного розвитку країни на 20072008 рр. передбачала збільшення темпів зростання економіки у межах 67% і скорочення великих розбіжностей у життєвому рівні різних верств населення.
3. Основні вектори зовнішньої політики Болгарії у 1990 2005 рр. Болгарсько-українські відносини
Зовнішня політика Болгарії формувалася під впливом фундаментальних світових та, зокрема, європейських змін. Зникнення біполярності світу, ліквідація в 1991 р. Ради економічної взаємодопомоги, Варшавського блоку, розпад СРСР, дестабілізація і воєнні конфлікти на Балканах зумовили крайні труднощі зовнішньополітичної діяльності країни, пошук нової концепції національної безпеки. Головним у діяльності на міжнародній арені стало питання інтеграції країни У загальноєвропейські структури. У лютому 1995 р. Болгарія стала асоційованим членом ЄС, а у 2007 р. його повноправним членом. З 2004 р. країна входить до НАТО (фінансовий внесок Болгарії у 2005 р. становив 0,64% ВВП).
Важливим напрямком зовнішньої політики в 90-х роках XX ст. були Балкани, причому найбільше значення надавалося нормалізації відносин із Грецією і Туреччиною. Цієї мети болгарській дипломатії вдалося досягти. У жовтні 1991 р. було укладено на 20 років болгаро-грецький Договір про дружбу, добросусідство і безпеку. Аналогічний договір Болгарія підписала з Туреччиною у травні 1992 р. За згодою Туреччини питання про права болгарських мусульман було знято з порядку денного міжнародних форумів, зокрема Ісламської конференції, що дозволило Болгарії в 1992 р. стати членом Ради Європи. Своєю чергою Софія підтримала ідею офіційної Анкари про створення зони Чорноморського економічного співробітництва, ставши співзасновником цієї організації (1992). Влітку 1997 р., під час офіційного візиту до Туреччини, президент П. Стоянов офіційно вибачився за дискримінаційну політику щодо турецької національної меншини у 80-х роках XX ст. і оголосив про припинення підтримки з боку Болгарії антитурецьких курдських організацій.
Після встановлення дипломатичних