Політичний та економічний розвиток Македонії у 1990-2005 рр.
Информация - История
Другие материалы по предмету История
?ень, через які республіка реалізовувала 85 % своєї зовнішньої торгівлі. Обхідні шляхи до ринків Центральної і Західної Європи зробили дорожчими македонські товари і зменшили їх конкурентоспроможність. Унаслідок гіперінфляції на половину скоротилося промислове виробництво, зменшилися надходження від туризму, транзиту. Додаткові труднощі створювали 70 тис. біженців з Боснії та Герцеговини. Будівництво для них табору в одному з районів столиці викликало в лютому 1993 р. масові безпорядки. Македонці протестували не тільки проти можливих економічних проблем, які неминуче створювали біженці, але й проти подальшої "ісламізації" країни, де третина населення сповідує іслам.
У такій ситуації президент К. Глігоров ледве зберігав хистку рівновагу між різними етнічними і релігійними групами та політичними силами в країні. За його ініціативою 5 вересня 1992 р. було сформовано коаліційний уряд на чолі з соціал-демократом Б. Црвенковським. До його складу ввійшли представники Соціал-демократичного союзу Македонії, Ліберальної партії, Соціалістичної партії та партії албанської меншини. Провідна опозиційна політична сила країни ВМРО ДПНЄ, яка мала у парламенті 37 мандатів із 120, опинилася поза виконавчою владою. Новий уряд вжив термінові заходи щодо радикального перетворення господарського організму. Першим успіхом стало приборкання інфляції. Якщо у 1993 р. вона сягала 230 %, то у 1995 близько 10 %. Проте структурна перебудова економіки призвела до збільшення безробіття (з 19 % у 1991 р. до 28 % у 1995 р.). Усе це створювало умови для процвітання "тіньової економіки", наявність якої все ж частково знижувала важкі соціальні наслідки економічної кризи. Проте повністю зупинити падіння виробництва не вдалося.
Парламентські та президентські вибори 1994 р. опозиція (ВМРО ДПНЄ) бойкотувала. За таких умов успіх здобула правляча коаліція Союз за Македонію (соціал-демократи, ліберали і соціалісти), якій дісталося 95 мандатів. Коаліційний уряд сформували її представники спільно з Партією демократичного процвітання албанців, а премєр-міністром знову став Б. Црвенковський. Президентом країни повторно обрали К. Глігорова. Внутрішньополітична ситуація в країні загострилася після замаху на президента (3 жовтня 1995 р.). Водночас активізувалася позапарламентська опозиція, посилилися протиріччя в правлячій коаліції, а у 1996 р. відбувся її розкол. Парламентські вибори 1998 р. принесли успіх опонентам правлячої коаліції Союзу правоцентристських сил. Найбільше мандатів (49) здобула ВМРО ДПНЄ. На дочасних виборах президента в 1999 р. (К. Глігоров помер), які розтягнулися на три тури, главою держави став Б. Трайковський, представник ВМРО ДПНЄ (52,9 %). В останньому турі його політичним опонентом був соціал-демократ Т. Петковський, якому дісталося 45,9 % .
У внутрішньополітичному розвитку Македонії складним у 90-ті роки XX ст. залишалося албанське питання. Все західне прикордоння країни історично заселене албанцями (480 тис). У січні 1992 р. вони провели референдум, на підставі результатів якого в квітні проголосили Автономну республіку Іліріда (цю автономію македонський уряд не визнав). Перша серйозна конфронтація між державою і албанською меншиною сталася взимку 19941995 рр. Спроба самочинно відкрити Албанський університет у Тетово була припинена державними силами правопорядку. Хоча до відкритої війни тоді не дійшло, напруга в районі компактного проживання албанців продовжувала зберігатися. Тимчасово зняти її допомогли американські дипломати, за посередництва яких вдалося досягнути компромісу. Влада зобовязалася відкрити албанський факультет у Педагогічній академії в Тетово і менеджерську школу з викладанням трьома мовами македонською, албанською та англійською. Одночасно було погоджено навчання албанців рідною мовою в середніх школах.
Прийняті міри остаточно не вирішили проблему міжнаціональних відносин. Вуглини конфлікту спалахнули з новою силою у Гостіварі (1997). Вимоги місцевих албанців надати їм більше прав вилилися в найбільш серйозну сутичку на етнічному ґрунті з часу проголошення незалежності Македонії. Згуртуванню македонських албанців сприяли події у Косово, звідки на македонську територію тимчасово переселилося 300 тис. біженців (1999). На цей раз проблема ісламізації країни особливо загострилася, оскільки частина біженців покинула організовані для них табори і розчинилася в середовищі албанської меншини.
У березні 2001 р. на північному заході країни почалися зіткнення між албанцями й урядовими військами. Албанські сепаратисти, більшість яких проникло до Македонії з Косово, сформували т. зв. Армію національного визволення. Вони виступали під гаслами пропорційної участі албанців у всіх державних структурах, албанської автономії, обєднання албанських земель (Албанія, Косово, Західна Македонія, Північна Греція) у складі "Великої Албанії". За таких умов македонське керівництво в травні 2001 р. сформувало уряд "політичної єдності". Проте воєнні дії не припинилися і західні посередники запропонували план конституційного закріплення статусу албанців як державотворчої нації. Внесення такої зміни неминуче спричинило б федералізацію країни, що викликало масові протести в македонському середовищі.
Президент і лідери основних політичних партій у присутності західних посередників 13 серпня 2001 р. підписали договір про політичне розвязання кризи. Згідно з домовленостями, з конституції усувалася згадка про македонців як титульну націю. Проте політична ситуація не стабілізув?/p>