Підприємство як суб'єкт ринку
Контрольная работа - Экономика
Другие контрольные работы по предмету Экономика
?-вугілля”, яка має 35 підприємств із загальною кількістю 29 тис. працівників, до крихітних майстерень і бакалейних крамничок з одним-двома працівниками [5, 128].
У змішаній ринковій економіці важливим субєктом ринкових відносин є держава (за визначенням західних економістів уряд). Держава і ринкова система ділять між собою основні фундаментальні проблеми ринкової економіки. Завдяки цьому функціонування приватного сектору на основі ринкової системи модифікується державним сектором різними способами, такими, наприклад, як перерозподіл доходу і багатства; коригування розподілу ресурсів, контроль за рівнем зайнятості та інфляції тощо.
Основними обєктами ринкових відносин є:
- товари і послуги, які постачені на ринок або які можуть бути постачені за певного рівня ціни. До товарів ми включаємо і капітальні блага, тобто засоби виробництва;
- робоча сила, або праця;
- земля та інші природні ресурси;
- нерухомість: будівлі, споруди, житло.
1.2 Державне регулювання конкурентних відносин
Здійснюючи господарську діяльність субєкти господарювання прагнуть до одного - забезпечити собі найвигідніші умови виробництва та продажу товарів на тому чи іншому ринку, використовуючи при цьому насамперед позитивні риси конкуренції та монополізму. Однак деякі з учасників економічної конкуренції зловживають своїми можливостями, ігноруючи публічні інтереси та приватні інтереси окремих учасників ринкових відносин. Для забезпечення збалансованого врахування цих інтересів у сфері економічної конкуренції відповідає державне її регулювання.
Державне регулювання конкуренції та монополізму здійснюється з метою:
- задоволення потреб населення як кінцевих споживачів, що досягається шляхом захисту прав споживачів як економічно слабшої сторони у відносинах з товаровиробниками;
- забезпечення свободи конкуренції, що сприяє розвитку суперництва між товаровиробниками за найвигідніші умови виробництва та продажу товарів і відповідно забезпечує розширення їх асортименту, покращення якості тощо;
- сприяння підприємництву, що забезпечує появу на ринку нових субєктів господарювання, нових товарів та покращення умов їх реалізації (з врахуванням інтересів спиживачів);
- захисту національного товаровиробника, що відповідає інтересам національної економіки та сприяє економічній самостійності України [4, 178].
Державне регулювання економічної конкуренції забезпечується за допомогою системи заходів, що здійснюються уповноваженими органами і спрямовані на попередження недобросовісної конкуренції та монополістичних зловживань, їх усунення та застосування заходів відповідальності до порушників відповідно до встановлених державою правил у сфері економічної конкуренції. Система цих заходів складається з:
- нормативного регулювання;
- контролю за станом ринку і дотриманням її учасниками встановлених державою правил щодо забезпечення економічної конкуренції з метою попередження порушень, відновлення стану ринку у разі порушення зазначених правил і вжиття відповідних заходів до порушників.
Нормативне регулювання здійснюється, насамперед, Верховною Радою України у формі актів вищої юридичної сили:
- Конституції України (ч. 4 ст. 13 передбачає забезпечення державою соціальної спрямованості економіки України, відповідно до п. 8 ст. 92 виключно законами України визначаються правила конкуренції та антимонопольного регулювання, згідно з п. 24 ст. 85 і п. 14 ст. 106 голова Антимонопольного комітету призначається та звільняється Президентом за згодою Верховної Ради України);
- Господарського кодексу України - глава 2 (ст. 18 “Обмеження монополізму та сприяння змагальності у сфері господарювання”), глава 3 “Обмеження монополізму та захист субєктів господарювання і споживачів від недобросовісної конкуренції” (статті 25-41), глава 28 “Відповідальність субєктів господарювання за порушення антимонопольно-конкурентного законодавства” (статті 251-257). Проте, слід зазначити, що положення ГК містять менш ґрунтовні положення щодо антимонопольного регулювання, ніж спеціальний Закон - “Про захист економічної конкуренції”; Цивільного кодексу України - ст. 13, відповідно до якої межі здійснення цивільних прав включають і необхідність дотримання вимог антимонопольно-конкурентного законодавства;
- Законів:
“Про захист економічної конкуренції” від 11 січня 2001 p.; встановлює основні засади регулювання економічної конкуренції з метою її захисту від недобросовісної конкуренції та монополістичних зловживань; передбачає відповідальність за певні види таких порушень та засоби попередження монополізації товарних ринків;
“Про захист від недобросовісної конкуренції” від 07.06.1996 р. встановлює відповідальність за певні види та прояви недобросовісної конкуренції;
“Про Антимонопольний комітет” від 26 листопада 1993 р. - визначає правове становище антимонопольних органів на чолі з Антимонопольним комітетом України, його склад, основні функції, компетенцію;
- “Про зовнішньоекономічну діяльність” від 16.04.1991 p., - закріплюючи рівність правового становища вітчизняних та іноземних субєктів господарювання на ринках України, з метою захисту інтересів вітчизняних товаровиробників, передбачає можливість застосування заходів дискримінаційного характеру щодо нерезидентів у відповідь на аналогічні дії урядів їх країн щодо українських виробників;
- інші закони [5, 178].
На підставі та у відповідні