Періодизація історії міжнародного права
Курсовой проект - Юриспруденция, право, государство
Другие курсовые по предмету Юриспруденция, право, государство
су. Ослаблені війною Франція і Англія були, в основному, стурбовані відновленням своєї економіки і не мали колишнього впливу на міжнародній арені. У відносинах між СРСР і США відразу ж намітилися серйозні суперечності. Все це істотно відбилося на роботі Ради Безпеки ООН, яка в цих умовах (названі держави були постійними членами Ради) не могла якісно та ініціативно виконувати покладені на неї функції. Таке становище поглиблювалося тим, що пятий постійний член Ради Безпеки - Китай - був спочатку представлений урядом Тайваню, якого не визнає уряд континентального Китаю в Пекіні. З огляду на те, що в Раді Безпеки постійні члени мали право вето, активна діяльність Ради дуже часто виявлялася паралізованою і її роль як гаранта миру була дуже незначною.
В процесі здійснення одного із завдань ООН наростав процес деколонізації. На міжнародній арені почали зявлятися нові субєкти міжнародного права - держави, утворені в результаті розвалу колоніальної системи. Вони ставали членами ООН, і співвідношення політичних і міжнародно-правових поглядів в ООН почало змінюватися. Наприкінці 70-х років ці слаборозвинені держави утворили "групу 77", яка почала представляти в ООН значну силу. Поступово ця група розросталась і почала активно виступати за перегляд ряду положень міжнародного права з урахуванням її інтересів. Основні вимоги групи зводилися до:
- звуження сфери свободи і торгівлі (тому що вони не могли конкурувати на світовому ринку з розвинутими країнами);
- централізації управління економікою, що також послаблювало вплив конкуренції;
- звуження сфери іноземних інвестицій на своїх територіях, що гальмувало розвиток самостійності;
- поширення сфери дії національного суверенітету над народними багатствами та ін.
В умовах такої політичної і міжнародно-правової обстановки на міжнародній арені важко було розраховувати на швидку й ефективну дію положень Статуту ООН. Однак найважливіші з них усе-таки пробивали собі дорогу. Насамперед це стосується вирішення одного із головних завдань, поставлених у Статуті ООН перед людством: "знов укріпити віру в основні права людини, у гідність і цінність людської особистості, у рівноправність чоловіків і жінок, у рівність великих і малих народів".
З метою здійснення цього завдання і для розвитку принципу поваги до прав людини, сформованого в ст.7 Статуту ООН, були прийняті:
- Загальна декларація прав людини (прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 10.12.1948 p. - День прийняття Загальної декларації прав людини - 10 грудня щорічно відзначається ООН як День прав людини);
- Міжнародний пакт про громадянські і політичні права 1966 р. і Факультативний протокол до нього;
- Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права;
- Європейська конвенція про захист прав людини і основних свобод (1950 p., Рим);
- Європейська соціальна хартія (1961 p.);
- Американська конвенція прав людини (1969 p.);
- Африканська хартія прав людини і народів (1981 р.) та ін.
Також були здійснені дійові заходи, спрямовані на звуження воєнної сфери, і щодо інших питань. У 1959 р. у Вашингтоні був укладений Договір про Антарктиду, що передбачав повну демілітаризацію і нейтралізацію Антарктиди і прилягаючих до неї морських районів, що лежать південніше 60 південної широти, і використання цього величезного регіону на благо всього людства.
У 1963 р. був укладений Договір про заборону випробувань ядерної зброї в атмосфері, в космічному просторі і під водою. Цей Договір поклав початок жорсткому міжнародному контролю над використанням ядерної енергетики.
У 1970 р. Генеральна Асамблея ООН прийняла "Декларацію про принципи міжнародного права", чим чітко окреслила міжнародно-правове поле діяльності всіх держав.
У 1982 р. ООН прийняла Конвенцію з морського права, яка встановлює чіткий і всеосяжний правопорядок у водах світового океану.
У 1992 р. у Ріо-де-Жанейро на Конференції ООН щодо навколишнього середовища і розвитку були прийняті програмні документи у сфері охорони навколишнього середовища.
Поряд із цими приймалися й інші міжнародно-правові акти, які сприяють подальшому прогресивному розвитку міжнародного права.
Відзначаючи це, варто підкреслити, що в сучасному міжнародному праві широке застосування одержали норми, що носять імперативний характер, а сфера дії позитивних норм, властивих класичному міжнародному праву, значно звузилася.
В даний час на подальший розвиток міжнародного права великий вплив здійснює та нестабільність, що виникла у звязку з розпадом СРСР і національними конфліктами в Югославії, на Близькому і Серед ньому Сході та в ряді інших регіонів світу. До цього слід також додати наявність певної політичної та економічної нестабільності в США, котрі, маючи невирішеними ряд внутрішніх проблем (зубожіння деяких шарів населення, проблеми національних меншостей, у тому числі чорношкірих і корінного населення, зростання кількості наркоманів та хворих на СНІД), зазнають труднощів у боротьбі з зовнішньоекономічним наступом Японії. Ці та ряд інших причин породжують численні збройні конфлікти регіонального характеру, у вирішенні яких ООН не завжди буває на висоті (Косово, Ірак та ін.)У цих умовах необхідна активізація процесу подальшого вдосконалення і прогресивного розвитку сучасного міжнародного права. Особливо це стосується розвитку кодифікації норм міжнародного права за його галузями. В останні десятиліття у цій сфері проведено певну роботу.
Зокрема в галузі права міжна