Переслідування мови царизмом як продовження утисків української культури (Валуєвський циркуляр 1863 р.)
Информация - История
Другие материалы по предмету История
Міністерство освіти і науки України
Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова
Інститут української філології
Кафедра української літератури
Реферат
З курсу "Історія української літератури"
Переслідування мови царизмом як продовження утисків української культури (Валуєвський циркуляр 1863р.)
підготувала:
студентка 206-ур групи
Рибаченко Олена
Перевірила:
Савченко І.В.
Київ - 2010
План
Вступ
Історичні факти, які зумовили видання циркуляру
Бунт Костомарова
"Совокупное обсуждение"
Текст Валуєвського циркуляру
Вступ
Валуєвський циркуляр 1863 розпорядження міністра внутр. справ Російської імперії П. Валуєва про заборону друкування укр. мовою наук., навчальних та релігійних книг. Виданий 30(18) лип. 1863, в. ц. дозволяв публікувати "тільки такі твори цією мовою, які належали до галузі красного письменства", але цензура використовувала циркуляр як привід для всіляких обмежень укр. слова. Укр. мова розглядалась як штучна, "створювана… деякими малоросами і особливо поляками…". Процитоване в циркулярі твердження голови Київської археографічної комісії М.Юзефовича та його однодумців, що "ніякої окремої малоруської мови не було, немає й бути не може", а "наріччя.., яке вживається простолюдом, є та ж російська мова, тільки зіпсована впливом на неї Польщі", стало офіц. поглядом на мовні й нац. проблеми українців у Рос. імперії.
Причиною видання в. ц., як зазначалося в тогочасних офіційних джерелах, було загострення питання про укр. мову й літ. через "обставини чисто політичні", поширення серед українців "сепаратистських задумів". Одним із приводів для утисків укр. слова став несанкціонований Синодом пер. П.Морачевським укр. мовою Нового Завіту (див. Біблії переклади українською мовою).
Впровадження в. ц. супроводжувалося закриттям в Україні недільних шкіл та адм. висланням окремих укр. громад. і культ. діячів (О. Кониського, П. Чубинського, П. Єфименка та ін.).
Історичні факти, які зумовили видання циркуляру
Законодавчі акти царського уряду, спрямовані на придушення українського національного руху.
У січні 1863 р. в Польщі спалахнуло давно очікуване повстання проти російського засилля. Напади на царські гарнізони відбувались і на Правобережній Україні, де існував значний прошарок польського населення (485 тис. чол., або 9,2 %). Хоч українські селяни участі в цих подіях не брали, вважаючи їх, як і в 1830 1831 pp., "панською справою", російські шовіністи після придушення польського повстання зажадали від уряду приборкати український національний рух. Загроза сепаратизму їм вважалася навіть у спробах вживати українську мову в навчанні й пресі.
Ще влітку 1862 р. Олександр II наказав позакривати недільні школи, започатковані, як зазначалося в рескрипті, "під впливом і за участю осіб, котрі мали завданням потрясіння держави". Викладачі багатьох україномовних шкіл не бажали послуговуватись офіційними підручниками з історії, які заперечували існування українського народу. Популярний публіцист М. Катков, редактор газети "Московские ведомости", закликаючи владу посилити наступ на українську культуру, силкувався довести, що "малоросійської мови ніколи не було й, незважаючи на всі зусилля українофілів, і досі не існує".
Синод з огляду на ці вимоги наклав табу на видання Біблії в українському перекладі П. Морачевського. 18 липня 1863 р. міністр внутрішніх справ Росії П. Валуев підписав циркуляр про заборону друкування українською мовою книг, "навчальних і взагалі призначених для початкового читання народом", а також текстів до музичних творів. Якраз тоді галицький священик М. Вербицький поклав на музику вірш "Ще не вмерла Україна" відомого фольклориста, суспільно-політичного діяча, автора 7-томної збірки фольклорно-етнографічних матеріалів з Правобережжя П. Чубинського. В цій пісні, перетвореній 1917 р. борцями за національне відродження на український гімн, були такі рядки:
Ой Богдане, Богдане, славний наш гетьмане,
Нащо оддав Україну ворогам поганим?
Щоб вернути її честь, ляжем головами,
Наречемся України вірними синами!
Бунт Костомарова
Власне, не так бунт, як прохання. Наприкінці липня того ж 1863 р. професор історії Микола Костомаров звернувся до міністра Валуєва з листом, у якому скаржився на те, що його позбавляють можливості публічно висловитися на свій захист. Газета "Московские новости", відома своєю шовіністичною агресивністю, запідозрила історика в солідарності з польськими бунтівниками. А все через намір Костомарова видавати книги наукового характеру українською мовою! Тією самою, яка й мовою не є і яка самим українцям, сказано, "без надобности"...
Відповісти ж своїм опонентам зі сторінок тих же "Московских ведомостей" Миколі Івановичу редакція не вважала за потрібне. Ось він і взявся нагадати П.Валуєву про свободу слова, про зафіксоване в цензурних постановах "право (обличенного) печатать свое оправдание в том же издании" з тим, щоб міністр втрутився... зобовязав редакцію...
Але Костомаров благав міністра не тільки, щоб той посприяв публікації його спростування. Він намагався взяти під захист і саме українське книговидання, пер?/p>