Перемога аполлонівської гармонійності над діонісійською пристрасністю у "Пісні двадцять четвертій – Викуп Гекторового тіла" поеми Гомера "Іліада"
Сочинение - Литература
Другие сочинения по предмету Литература
µ ворухнеться та жодна струна в його душі не забринить, коли коні волоком волочитимуть останки найвеличнішого троянського героя на очах у батьків та дружини, які спостерігали за битвою з башти: його сповнював лише гнів та нестримне бажання помсти. Як Гектор поглумився над тілом Паріса, знявши з нього обладунки і залишивши голим, так і тепер Ахілл прагнув обезчестити його самого.
Та не заспокоїлась після цього Ахіллова ненависть та презирливість до Гектора. Навіть потому, після ігор на честь Патрокла, як тільки бурхливий та шалений діонісізм в душі починав його мучити, не давав йому спокою, він знову привязував тіло Гектора до колісниці і волочив його тричі навкруг Патроклової могили.
І, лише коли до Ахілла прибуває мати його, Фетіда, із волею Зевса припинити глум та знущання та віддати тіло Гектора його рідні за викуп „яким він [Ахілл] був би задоволений”, він проявляє дещицю покори та розіміння і погоджується віддати тіло тому, хто принесе викуп. Та це ще зовсім не означає, що аполлонізм знайшов місце у душі Пелея і прийшов на місце діонісізмові, хоча натяк на це вже було зроблено.
Та справжнє просвітління прийшло до нього, коли старий цар Трої Пріам, батько Гектора у супроводі бога Гермеса уночі приходить до шатра Ахілла, аби викупити у нього спаплюжений труп сина. Сльози і прохання Пріама зворушують грізного Ахілла. Тим паче, що старий троянський цар заклинає героя іменем його батька:
„Батька свого спогадай, до богів подібний Ахілле!
Так же, як я, він стоїть на старості скорбнм порозі.
Може, в цю саму хвилину сусіди й йому учинять
Утиски, й нікому ту небезпеку й біду відвернути.
Все ж він принаймні, почувши про те,
що живий ти і цілий,
Серцем радіє своїм і плекає надію
Любого бачити сина...”
Тут він викликає жалість і співчуття у вбивці його сина, тим самим примусивши Ахілла випустити на волю його глибоко заховані світлі почуття, стриманість. Пріам, кинувшись до Ахілла, обійняв його коліна і цілуючи руки, молив про помилування синового тіла. Думка про безпомічного батька просто розривала душу Ахілла, а сльози Пріама змусили і його заплакати. Вони обоє ридали нестримно: один за сином, інший за батьком та другом. І сльози ці ніби змивали всю лють та ненависть Ахілла, все темне, що тримало цього воїна у цілковитій владі протягом тривалого часу, що примушувало його паплюжити память героїв, забирати у них життя та знеславлювати їх. Аполлонівське начало асоціюється зі світлом, гармонійною красою, порядком, злагодою між душею і тілом, знанням та розумом. Ми бачимо, як тяжко далося Ахіллові це почуття, цей перехід від діонісійського під покровительство до Аполлона.
Отже, абсолютно ясно видно, що одвічна боротьба темного та світлого, доброго та негативного, гнітючого та легкого і у Гомера знаходить своє віддзеркалення. Гармонія перемогла в душі Ахілла шляхом тиску на сімейні почуття та зобовязання до свого батька. Взагалі, у греків було особливе відношення до сімї та родини. Вони могли навіть не задумуючись піти на війну, на вірну смерть за першим же покликом. Можливо, ворог, з яким вони воювали, не вдіяв нічого конкретно комусь, але скривдив його родича, хай навіть і далекого, помста не примусить себе довго чекати. Як і Ахілл утримувався від війни проти Трої, аж доки його не закликають воювати іменем родини.
Точно так само подіяли на нього і молитви старого Пріама. Троянський цар виявив його найболючіше місце, можливо, навмисне, можливо, несвідомо. Сімейна вірність та відповідальність виявилися значно сильнішими, ніж ірраціоналізм та шаленість діонісізму.
Тож, навіть найзапекліший воїн, месник, убивця може розтанути, заплакати, поспівчувати та зрозуміти звичайні людські нещастя та почуття, якщо знайти вірний шлях до його серця, свідомості та десь глибоко захованому, але все ж присутньому, духу аполлонівської гармонійності.