Особливості обліку витрат основного виробництва
Курсовой проект - Менеджмент
Другие курсовые по предмету Менеджмент
і вузли, агрегати, що зчленовуються в остаточному підсумку в закінчений виріб.
Ступінь спеціалізації підприємства і масовість випуску продукції впливають на організацію обліку витрат. За цією ознакою розрізняють виробництва: одиничні, серійні і масові.
Порядок обліку витрат на виробництво значною мірою визначається особливостями організації виробництва. Основними виробничими підрозділами промислового підприємства є цехи або самостійні ділянки.
Цехом називається відокремлена в адміністративно-господарському розумінні виробнича частина підприємства, яка складається з декількох ділянок, що спеціалізуються на випуску певної продукції (заготовок, деталей, вузлів, виробів) або на виконанні однорідних технологічних процесів.
Розрізняють наступні види цехів:
1) основні, де здійснюється основний виробничий процес із випуску продукції, що поділяється на три стадії - заготівельну, обробну та збирально-оздоблювальну. До основних цехів відносяться цехи, що виготовляють продукцію, яка за своїм призначенням не відрізняється від тієї, на якій спеціалізується підприємство, але з такого ж основного матеріалу (не з його відходів), та цехи, які випускають напівфабрикати;
2) допоміжні, які не беруть безпосередньої участі у виготовленні продукції, але забезпечують безперебійність виробничого процесу в основних цехах: інструментальний, модельний, ремонтно-механічний тощо;
3) обслуговуючі, які сприяють нормальній роботі основних та допоміжних цехів;
4) побічні, які займаються переробкою відходів основного виробництва та виготовленням товарів широкого вжитку. Побічне виробництво може бути організовано як самостійна галузь роботи підприємства, яка виконує частину його основної виробничої програми (наприклад, виготовлення паркету з відходів та обрізків деревини);
5) експериментальні, які призначені для виготовлення дослідних зразків виробів та виконання експериментальних робіт.
Отже, аналітичний облік витрат виробництва ведеться за видами виробництв, за статтями витрат і видами або групами продукції, що виробляється. На великих виробництвах аналітичний облік витрат може вестись за підрозділами підприємства та центрами витрат. Витрати, що складаються у допоміжних, обслуговуючих та побічних цехах являються накладними витратами виробництва та підлягають розподілу між видами продукції для включення фактичних витрат до собівартості.
Підприємство може самостійно встановлювати перелік і склад змінних та постійних загальновиробничих витрат і обирати методику розподілу змінних загальновиробничих витрат, виходячи із специфіки своєї діяльності. Обрану базу розподілу накладних витрат зазначають в примітках до фінансової звітності та в наказі про облікову політику підприємства.
Не включаються до виробничої собівартості і списуються на витрати періоду (витрати виробництва, обігу), в якому вони були здійснені, наступні витрати:
1) понаднормативні відходи;
2) витрати на зберігання, крім тих, які необхідні у виробничому процесі, що передував наступній стадії виробництва;
3) адміністративні накладні витрати;
4) витрати на збут.
Формування витрат на виробництво продукції відбувається у процесі виробництва. Облік витрат на виробництво організовується з метою розподілу витрат на кожну окрему операцію або кожен окремий продукт, що необхідно для оцінки запасів і визначення фінансового результату.
Завдання обліку витрат на виробництво полягає в накопиченні витрат, яке досягається шляхом зведення даних для обчислення собівартості одиниці продукції. Метою зведення даних в системі накопичення, витрат є встановлення величини витрат по двох головних обєктах продукції (для оцінки вартості запасу) і центрах відповідальності (з метою контролю за рівнем витрат). Таким чином, система обліку виробничих витрат - це сумування витрат за центрами відповідальності і розподіл цих витрат на калькуляційну одиницю. Обліково - обчислювальну роботу з визначення собівартості промислової продукції можна поділити на три етапи:
1) Поступове накопичення виробничих витрат протягом місяця: прямі виробничі витрати накопичуються на калькуляційних рахунках, а загальновиробничі на збірно-розподільчих.
2) Розподіл загальновиробничих витрат по аналітичних позиціях калькуляційних рахунків:
2.1 змінні загальновиробничі витрати розподіляються на кожен обєкт витрат з використанням обраної бази розподілу (годин праці, заробітної плати, обсягу діяльності, прямих витрат тощо), виходячи з фактичної потужності підприємства у звітному періоді;
2.2 постійні виробничі накладні витрати розподіляються на кожен обєкт витрат з використанням обраної бази розподілу (годин праці, заробітної плати, обсягу діяльності, прямих витрат тощо) при нормальній потужності.
2.3 нерозподілені постійні загальновиробничі витрати включаються до складу собівартості реалізованої продукції (робіт, послуг) у періоді їх виникнення. Загальна сума розподілених та нерозподілених постійних загальновиробничих витрат не може перевищувати їх фактичної величини.
3) Розподіл витрат, зібраних на калькуляційних рахунках виробництва, між готовою продукцією і незавершеним виробництвом (по кожній аналітичній позиції цих рахунків).
Незавершеним виробництвом вважається продукція (роботи, послуги), яка не пройшла всіх стадій, фаз виробництва, передбачених технологічним процесом. До нього не відносяться забраковані напівфабрикати і дет?/p>