Особистість. Темперамент та соціальна природа характеру
Информация - Психология
Другие материалы по предмету Психология
?мій мері, за допомогою нових видів переживань. Якщо людина, наприклад, має холеричний темперамент, її спосіб реакції - "швидкий і сильний".
Але в чому він швидкий і сильний, це залежить від виду її відносин з миром, від її характеру. Якщо людина плідна, справедлива, любляча особистість, вона буде реагувати швидко й сильно, коли любить, коли розгніваний несправедливістю й коли захоплений новою ідеєю. Якщо це деструктивний або садистський характер, він буде швидкий і сильний у своєї деструктивності або у своїй жорстокості.
Змішання темпераменту й характеру чревате серйозними наслідками для етичної теорії. Переваги того або іншого темпераменту - це всього лише справа смаку. Але розходження в області характеру - це з етичної точки зору питання величезної важливості.
Приклад допоможе прояснити, що я маю на увазі. Геринг і Гиммлер були людьми різного темпераменту - перший був циклотимиком, другий - шизотимиком. Таким чином, з погляду субєктивної переваги, індивідові, якого залучає циклотимичный темперамент, Геринг "сподобався" би більше, ніж Гиммлер, і навпаки.
Однак з погляду характеру, обоє цих чоловік мають одну загальну властивість: вони честолюбні садисти. І тому з етичної точки зору обоє дорівнює злі. Серед плідних характерів можна субєктивно віддавати перевагу холеричному темпераменту сангвінічному; але така оцінка не містить у собі оцінки відповідної цінності двох людей.
При використанні уведених К.Г. Юнгом визначень темпераменту - "інтроверт" і "екстраверт", ми часто виявляємо ту ж плутанину. Ті, хто воліє екстравертів, прагнуть зображувати інтровертів як замкнутих і невротиків; ті, хто й воліє інтровертів, зображують екстравертів і поверхневими й позбавленими серйозності й глибини.
Помилково - порівнювати "гарного" чоловіка одного темпераменту з "поганим" іншого темпераменту й приписувати розходження в цінності розходженню в темпераменті.
Я думаю, ясно, як таке змішання темпераменту й характеру шкодило етиці. Тому що крім того, що це тема до осуду цілих рас, чиї переважні темпераменти відмінні від наших власних, це також підтримувало релятивізм за допомогою допущення, що з характерами справа є так само, як і з темпераментами.
Тепер, з метою розгляду етичної теорії ми повинні звернутися до поняття характеру, що є й предметом етичної оцінки, і метою етичного розвитку людини. І тут знову ми повинні спочатку усунути традиційну плутанину, цього разу виниклу щодо розходжень між динамічною й біхевіористськими концепціями характеру.
Характер. Динамічна концепція характеру
Риси характеру вважалися й уважаються в середовищі біхевіоризму синонімами властивостей поводження. Із цього погляду характер визначається як "модель поводження, характерна для даного індивіда", у той час як інші автори, подібно Креч-Міру, надавали особливого значення вольовому й динамічному елементам чорт характеру.
Фрейд розвив не тільки першу, але також і найбільш послідовну й глибоку теорію характеру, як системи потягів, що спричиняються поводження, але не тотожних йому. Щоб зрозуміти цінність фрейдовської динамічної концепції характеру, буде корисно зрівняти поведінкові властивості з рисами характеру.
Поведінкові властивості описуються як те у вчинках, що доступно спостереженню третьої особи. Так, наприклад, поведінкова властивість "сміливість" визначалося б як поводження, спрямоване на досягнення певної мети, коли людина не зважає на ризик втрати власного комфорту, волі або життя.
Або ощадливість, як поведінкова властивість, визначалося б як поводження, націлене на заощадження грошей або інших матеріальних речей. Однак, якщо ми досліджуємо мотивацію, і особливо несвідому мотивацію, таких поведінкових властивостей, ми виявимо, що за поведінковою властивістю криються численні й зовсім різні риси характеру. Сміливе поводження може бути мотивовано честолюбством, і тоді людина буде ризикувати своїм життям у певних ситуаціях заради того, щоб задовольнити свою жагучу спрагу бути предметом замилування; воно може бути мотивовано потягом до самогубства, що спонукує людину шукати небезпеки, тому що свідомо або несвідомо вона не цінує своє життя або бажає самознищення; воно може бути мотивовано цілковитою відсутністю уяви, і тоді людина діє сміло, тому що не усвідомлює чатуючої його небезпеки; нарешті, воно може бути обумовлено щирою відданістю ідеї або меті, заради яких людина діє, і ця мотивація як джерело сміливості.
Зовні поводження у всіх цих прикладах те саме, хоча мотивації різні. Я говорю "зовні" тому, що якщо б можна було простежити таке поводження в деталях, виявилося б, що розходження в мотивації приводять до важко вловимих розходжень у поводженні.
Наприклад, офіцер у бої буде поводитися зовсім інакше в ситуації, де його відвага мотивована відданістю ідеї, чим у ситуації, де вона мотивована честолюбством. У першому випадку він не піде в атаку, коли ризик не пропорційний досягненню тактичних цілей. Якщо ж, навпаки, їм рухає марнославство, ця пристрасть може зробити його сліпим стосовно небезпек, що загрожують йому і його солдатам.
В останньому випадку його поведінкова властивість "сміливість" - це, як ясно, те й моє честолюбство. Інший приклад - ощадливість, людина може бути ощадливою, тому що цього вимагає його матеріальне становище; або вона може бути ощадливою тому, що має скупий характер, що спонукає до економії заради самої економії безв?/p>