Основні характеристики планети
Информация - География
Другие материалы по предмету География
не приблизно паралельними площинами, верхня з яких іменується покрівлею, нижня - підошвою. Отже, потужність шару на всім його протязі приблизно однакова. Довжина шару завжди багато більше його потужності.
Ендогенні процеси, що охоплюють тектоносферу, часто йменуються тектонічними. Тектонічні процеси повязані із внутрішньою активністю Землі. Їхньою рушійною силою є вогненно-рідкий розплав - магма. Цей потік матерії й тепла, що періодично спрямовується до поверхні з надр планети, забезпечує геологічний процес, називаний магматизмом. У результаті застигання магми на глибині (інтрузивний магматизм) виникають інтрузивні тіла - батоліти, штоки, пластові інтрузії, дайки й т.д. Застигла на поверхні Землі магма утворить лавові потоки й покриви. Це ефузивний тип магматизму.
З магматизмом звязане виверження вулканів, виникнення землетрусів, підняття й опускання територій.
Підйом і опускання земної кори обумовлені проявом тектонічних рухів. На різних тимчасових відрізках розвитку Землі спрямованість цих рухів може бути різної, але результат їхній діяльності або долілиць, або нагору. Руху, спрямовані долілиць і ведучі до опускання земної кори, іменуються спадними, або негативними; руху, спрямовані нагору й ведучі до підйому, - висхідними, або позитивними. Сукупність тектонічних рухів і процесів, під впливом яких формується структура земної кори, іменується тектогенезом. У результаті тектогенезу одні території здіймають, інші - опускаються. Здіймання земної кори спричиняє переміщення берегової лінії убік суши - трансгресію, або настання моря. При опусканні, коли море відступає, говорять про його регресію. У результаті тектогенезу поверхня Землі може перетинати нульовий рівень, тобто морські умови можуть перемінятися континентальними й навпаки.
Тектонічні рухи мнуть і розламують шари осадових порід. Рухи, що ведуть до утворення складок, називаються складко відтвореннями. Такі рухи не порушують шарів, а лише згинають їх. Найпростішими складками є антикліналі й синкліналі. (Опукла складка, у ядрі якої залягають найбільш древні породи, іменується антиклінальної, а ввігнута з молодим ядром - синклінальної.) У земній корі антикліналі завжди переходять у синкліналі, і тому ці складки завжди мають загальне крило. У цьому крилі всі шари приблизно однаково нахилені до обрію. Це моноклінальне закінчення складок. Складки утворяться в породах, що володіють деякою пластичністю.
Якщо породи втратили пластичність (придбали твердість), шари розламуються, а їхні частини зміщаються по площині розламу. При зсуві долілиць говорять про скидання, нагору - про взбросі. При зсуві під дуже малим кутом нахилу до обрію - про поддвігі й насування. У твердих породах, що втратили пластичність, тектонічні рухи створюють розривні (глибові, тектонічні) структури, найпростішими з яких є горсти й грабени.
Складчасті структури після втрати пластичності їхніми гірськими породами, що складають, можуть бути розірвані скиданнями. У результаті в земній корі виникають антиклінальні й синклінальні порушені структури.
Тектонічні рухи, що ведуть до утворення гір, іменуються орогенічними, а сам процес горотворення - орогенезом. В історії розвитку Землі виділяють трохи орогенічних фаз. Самі древні структури сформовані в каледонську фазу складчастості, що завершилася в силурійському періоді. Девонський, камяновугільний і пермський періоди примітні герцинським орогенезом, на зміну якому прийшли альпійські горноутворювальні рухи. Кайнозойські рухи йменують новітніми й сучасними.
Ендогенні й екзогенні процеси діють спрямовано: ендогенні створюють тектонічні підняття й прогини, екзогенні руйнують підняття, а матеріал руйнування транспортують у зниження, у тому числі й в океани й моря. Швидкість цих діянь природи досить велика - найвищі на Землі гори за кілька мільйонів років виявляються вирівняними.
Література
1. Аллисон А., Палмер Д. Геологія. К., 1994.
2. Войткевич Г.В.Геологічна хронологія Землі. - К., 1996.
3. Гангнус А.Таємниця земних катастроф. - К., 2002.
4. Келдер Н. Неспокійна Земля. - К., 1997.