Організація роботи суду в Україні
Курсовой проект - Юриспруденция, право, государство
Другие курсовые по предмету Юриспруденция, право, государство
о адміністративно-територіального устрою України та утворенню підсистеми спеціалізованих судів.
Конституцією України встановлено, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами (ст. 124). В Основному Законі також містяться вимоги про недопущення делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами (частина 1 ст. 124 КУ) та про недопущення створення надзвичайних чи особливих судів (частина 5 ст. 125 КУ).
Обєктивна реальність у судочинстві України є такою. Навантаження на судову влади за минуле десятиліття збільшилося і ця тенденція у найближчі роки не зміниться. Велика кількість і складність справ, що надходять до судів, потребує від суддів більше часу на підготовку до їх розгляду і на сам розгляд, а також вищого загального рівня кваліфікації суддівського корпусу. Кількість справ, розглянутих судами, згідно даних судової статистики, постійно зростає, що свідчить про зростання ролі суду в суспільстві. За таких обставин неможливо (у відповідності з вимогами чинного законодавства) організувати своєчасний та обєктивний розгляд справ тільки за рахунок збільшення кількості суддів у судах всіх рівнів.
Реформування судової влади, введення у штатний розпис судів посад помічників суддів та утворення нових спеціалізованих судів (зокрема, адміністративних) істотно ситуації не змінюють, оскільки лише суддя є незамінною основою ефективної діяльності судочинства. Тому постає завдання створення умов для плідної, творчої роботи існуючого суддівського корпусу України (за короткий проміжок часу неможливо підготувати велику кількість суддів необхідної кваліфікації).
У Концепції вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів, затвердженої Указом Президента України від 10.05.2006 р. проаналізовано головні причини повільного просування судової реформи, серед них суто організаційні, а саме: перевантаженість судів та недостатня прозорість їх діяльності, недостатнє фінансування судової влади, неефективність виконання судових рішень. Завданням подальшого розвитку правосуддя в Україні визначено реальне утвердження верховенства права у суспільстві та забезпечення кожному права на справедливий судовий розгляд у незалежному та неупередженому суді. Сутність верховенства права полягає у тому, що права людини та основоположні свободи є тими цінностями, що формують зміст і спрямованість діяльності держави. Подальший розвиток правосуддя в Україні має бути спрямований на утвердження верховенства права через забезпечення: доступності правосуддя; справедливої судової процедури; незалежності, безсторонності та професіоналізму суддів; юридичної визначеності, однаковості судової практики і відкритості судових рішень; ефективності судового захисту.
Процес вирішення юридично значущих справ суддею повязаний із здійсненням процесуальних та не процесуальних (підготовчих, організаційних) дій як судді, так працівників апарату суду (помічників суддів, секретарів судового засідання, судових розпорядників, консультантів суду тощо). Слід розподілити обовязки суддів і працівників апарату суду з тим, щоб судді виконували в основному процесуальні дії, а на апарат суду мають бути покладені не процесуальні функції організаційного характеру, а також максимальне сприяння судді при виконанні ним функцій із підготовки і виконанню процесуальних дій. Такий підхід втілено у чинному законодавств і закладено у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (86) 12 від 16.09.1986 г. Про заходи щодо недопущення і скорочення надмірного робочого навантаження на суддів. У принципі ІІІ запропоновано поступово зменшувати кількість завдань, покладених на суддів, що не стосуються судового розгляду, передаючи ці завдання іншим особам або органам.
Досягненню означеної мети мають сприяти напрацювання у галузі наукової організації праці. Проблеми організації роботи суду знайшли відображення у роботах ряду російських та вітчизняних авторів, зокрема А. Лікаса, В. Алексєєва, Г.П. Батурова, Т.Г. Морщакової, В. Кашепова, І.Клєандрова, В. Бринцева, С. Штогуна тощо.
Під науковою організацією праці в судових органах (далі НОП) традиційно розуміють раціонально зорганізований труд, спрямований на максимальне підвищення ефективності правосуддя при мінімальних витратах труда і при неухильному дотриманні матеріального і процесуального закону з урахуванням рекомендацій науки і узагальнення передового досвіду.
Метою наукової організації праці в суді є максимальне забезпечення діяльність судів з тим, щоб:
(а) відправлення правосуддя не вимагало надмірного, не повязаного з його характером перенапруження в роботі суддів;
(б) уникнути невиправдано значних соціальних витрат і витрат часу усіх осіб, які беруть участь у судочинстві;
(в) знання і досвід роботи працівників були б оптимально і ефективно використані;
(г) забезпечити збереження в судах висококваліфікованих кадрів.
Характер праці різних категорій юридичних фахівців є неоднорідним. Саме зміст вирізняє працю одного працівника від іншого. Основною і єдиною фігурою, уповноваженою вирішувати справу по суті є суддя як носій судової влади. Праця судді суттєво відрізняється від природи і змісту дій судового розпорядника, секретаря судового засідання, консультанта суду, хоча дії усіх цих осіб спрямовані на забезпечення відправлення правосуддя. Зміст виконуваних дій кожної названих осіб