Учебники

Післямова

Як і передбачалось на початку дослідження, проблема громадянського суспільства виявилась не тільки об’ємною, але і надзвичайно складною, комплексною. Проте можна з впевненістю стверджувати, що в цілому авторський колектив впорався з поставленим завданням.

В завершеній праці досить ґрунтовно розглянуто методологічний контекст проблеми. Громадянське суспільство є основою держави. Його становлення відбувається в тісному зв’язку із становленням останньої як правової, соціальної, демократичної. У методологічному контексті такий підхід є найбільш продуктивним, адже створює передумови для всебічного аналізу взаємодії держави і громадянського суспільства. Тим більше, що існують різні підходи до питання, якою повинна бути сучасна держава і яким має бути громадянське суспільство. Прихильники однієї точки зору вважають, що держава має бути слабкою, а громадянське суспільство – сильним. Іншої – що держава має бути сильною, особливо у перехідний період. Більш переконливим виглядає положення, яке стверджується авторами монографії, що держава і громадянське суспільство не повинні бути ні слабкими, ні сильними, а ефективними.

Громадянське суспільство не можна відокремити від держави і залишити за ним реалізацію тільки приватного інтересу. В цьому випадку втрачають сенс будь-які дискусії стосовно участі громадян у здійсненні державної влади, в ухваленні політичних рішень – тобто стосовно питань народовладдя, його суб’єктів та меж їхньої політико-правової діяльності. Ця діяльність дістає виявлення через такі інститути безпосередньої демократії, як всенародні обговорення, колективні та індивідуальні звернення громадян, народні ініціативи, петиції. На нинішньому етапі важливим є прийняття відповідних законів та інших нормативних актів, які гарантували б правове закріплення цих інститутів, сприяли адекватній та повній інституалізації громадської думки, а відтак і розширенню сфери громадянського суспільства.

При цьому слід мати на увазі, що з прийняттям 1996 року нової Конституції України розпочався якісно новий період в розвитку суспільства і держави. В Основному Законі закладено підвалини не тільки нинішніх, але й майбутніх перетворень. Становлення громадянського суспільства проявляється у формуванні його інститутів – політичних партій, громадських організацій, груп інтересів, органів місцевого самоврядування, недержавних ЗМІ тощо. Однак на сьогодні ці інститути ще не стали фундаментом для проведення змін, бо не набули достатнього досвіду роботи в умовах демократії, а значна частина їх ще не позбулась спадщини тоталітарної свідомості.

Громадянське суспільство найчастіше узагальнено поділяють на два типи – американо-англійський (ліберально-демократична модель) та континентально-європейський (етатистська модель). Етатистська модель взаємозв’язку держави і суспільства поширюється на правове поле держав Центральної і Східної Європи. І Україна тут не стала винятком.

Перший висновок, який можна зробити, полягає в тому, що скоріше за все в Україні набуватиме розвитку етатистська модель громадянського суспільства, наближена до європейських стандартів. Ось чому ідеологія побудови громадянського суспільства не повинна протиставлятись ідеології побудови держави, яка ще не встигла вкорінитись у масовій свідомості.

Звідси другий висновок. Без держави не може бути ні громадянського суспільства, ні громадянина. Перед незалежною Українською державою стоїть парадоксальне за формою, але важливе по суті завдання – створити засади громадянського суспільства як своєї діалектичної протилежності. Держава повинна взяти на себе відповідальність за відновлення як політичної культури своїх громадян, так і культури підприємницької.

Третій висновок. В сучасних умовах співробітництво держави з громадянськими організаціями зазвичай веде до їх одержавлення. Причому громадянські структури пострадянського зразка самі прагнуть до одержавлення, бо не стільки займаються самоорганізацією і залученням громадян до розв’язання конкретних життєвих питань, які не піддаються державній регламентації, скільки конкурують з державою за право представляти інтереси суспільства, від якого часто віддалені не менше, ніж держава.

Четвертий висновок. Філософія освіти в ХХІ столітті передбачає, що для сучасного суспільства має бути характерним тип людини з активно-позитивним ставленням до планети Земля, Вітчизни, іншої людини, до самого себе, а також до праці, власності, сім’ї, досягнень духовної культури; громадянин має вміти поєднувати особисті інтереси з інтересами суспільства.

І, нарешті, п’ятий. Сьогодні важливо не заговорити тему громадянського суспільства в Україні, а значно більше робити для розвитку ініціативи, самодіяльності, суб’єктної активності молодого покоління, тобто реально готувати його до життя в громадянському суспільстві.

Подальший розвиток громадянського суспільства в Україні залежить від розв’язання низки непростих проблем. Відповідь на них повинні дати суспільствознавці, політологи в тому числі, а, можливо, навіть у першу чергу.

Одна з цих проблем - удосконалення відносин між державою і суспільством, владою і громадянами. На сучасному етапі для українського народу сильна влада є нагальною потребою. Сила демократичної влади (за такою владою перспектива) значною мірою ґрунтується на довірі народу, його активній зацікавленій участі у здійсненні державної політики. Для здобуття такої довіри, поряд з іншими передумовами вирішальними є дії владних структур, політичної еліти, які мають бути етично вмотивовані.

Ще одна проблема – формування ефективних соціальних відносин, які забезпечували б економічну свободу особистості і становлення потужного середнього класу як масової соціальної бази демократії і громадянського суспільства в Україні.

І, насамкінець, проблема, розв’язання якої визначальною мірою сприятиме розвитку громадянського суспільства в Україні, - напрацювання консолідуючої ідеології. У цьому контексті важливо завершити процес модернізації Конституції та політичної системи України, досягти стратегічної мети українського суспільства: побудови демократичної, соціальної, правової держави. Ключовими цінностями загальногромадянської ідеології могли б стати людська гідність, компетентність, відповідальність, патріотизм, гуманізм, демократизм, соціальна справедливість. Свого часу Ян Масарик на питання, чого головним чином потребує чеське суспільство, відповів: “Не боятися і не красти”.

Виняткову роль у вирішенні цих завдань має відіграти наша політична і духовна еліта. Проблема політичної еліти, політичного лідерства на постсоціалістичному просторі в регіональному і національному контексті нині визначена як тема, яка в ближчі роки буде досліджуватися науковцями Інституту політичних і етнонаціональних досліджень НАН України у співдружності з співробітниками інших наукових установ.

Загалом на сучасному етапі роль Української держави в розвитку громадянського суспільства зростає. Саме тому його інститути потребують сильної демократичної державної влади, яка б створила правові, політичні, організаційні засади для їх існування, стала б гарантом їх повноцінного функціонування.

< Назад
Содержание