Учебники

1. Партійно-політична система та громадянське суспільство сучасної Німеччини

Конституційно-правові особливості партійно-політичної системи ФРН. За умов парламентської демократії партії є носіями плюралізму, розмаїття ідей та підходів щодо розвитку країни. У ФРН існувало раніше і діє сьогодні кілька десятків різних політичних партій. Однак серед них слід відрізняти багаточисельні партії, які об’єднують найширший народний загал. У Німеччині християнські демократи та соціал-демократи справедливо вважають себе народними партіями. Це підтверджується як їх чисельністю, що сягає нині відповідно понад 600 і 750 тисяч членів, так і досить широкими ідейно-політичними засадами тощо.

Як важливу деталь виділимо безпосереднє право політичних партій Німеччини, що перемогли на виборах, брати участь у формуванні уряду. Аналіз показує, що перш за все це характерно для партій центристської орієнтації, які прагнуть до проведення зваженої політики на основі широкого суспільного консенсусу з урахуванням інтересів більшості населення ФРН. Протягом більш як півстолітньої історії після утворення ФРН у 1949 р. партії центристської орієнтації зуміли забезпечити собі домінуюче становище не лише на федеральному рівні, а й на земельному, отримуючи переважну більшість голосів виборців. Тим самим вони відтіснили на узбіччя суспільного життя політичні сили, які знаходяться в «системній опозиції» існуючому конституційному порядку.

До числа партій центристської орієнтації належать Християнсько-демократичний союз (ХДС), Християнсько-соціальний союз (ХСС), Соціал-демократична партія Німеччини (СДПН) і Вільна демократична партія (ВДП). Хоча всі вони відрізняються за своєю політико-ідеологічною спрямованістю, проте мають певні точки перетину: це спільна відданість класичним ліберально-демократичним цінностям, орієнтація на модель демократичної правової і соціальної держави та на засади соціально-ринкового господарства, що виходить із необхідності соціального коригування, яке діє на принципах вільної конкуренції і ринкових механізмів.

На відміну від ХДС, ХСС, ВДП і СДПН, які дотримуються класичної ліберально-демократичної моделі, партія «зелених» висуває так звану альтернативну модель суспільного устрою, що грунтується на екологічному, базисно-демократичному й пацифістському принципах. Партія «зелених» є порівняно молодою організацією, вона була створена 1980 р. на хвилі нових соціальних рухів. Її електорат складають представники «нових середніх прошарків», що орієнтуються на постматеріалістичні цінності; під час виборчих кампаній ця партія стабільно набирає від 5 до 10% голосів. Базисно-демократична модель «зелених» передбачає широкий розвиток засад самодіяльності й самоорганізації поза структурами традиційних інститутів на основі «розподілу влади» між усіма громадянами. В політичній системі координат партія «зелених» розташована лівіше від СДПН. Хоча між нею і партіями центристської орієнтації існує досить значний «люфт», тим не менше всі вони сповідують демократичні та гуманістичні цінності.

Цим партіям демократичної орієнтації протистоять радикальні партії правового і лівого спрямування. До 1990 р. їм не вдавалося просунутися в центр політичного життя, вони змушені були задовольнятися лише малою часткою голосів, що віддавалися на їх користь, у загальній сумі - 1-2%. Лише в окремих випадках радикалам вдавалося здійснити прорив на загальних федеральних виборах: 1949 року Комуністична партія завоювала 15 мандатів бундестагу. Однак із возз’єднанням колишньої НДР з ФРН вплив ліворадикалів в особі Партії демократичного соціалізму (ПДС), яка є правонаступницею ортодоксально-комуністичної партії - СЄПН, суттєво розширився. Ця партія зуміла набрати близько 20% голосів у східній частині країни і зайняти місце в бундестазі (хоча у західних землях вона має досить низький рейтинг і слабку підтримку).

Етапи утвердження сучасної партійно-політичної системи в Німеччині. В процесі сходження демократії у ФРН можна виділити п’ять етапів формування партійно-політичної системи, яка складає основу суспільно-політичної системи і представницької чи парламентської форми правління.

Перший. 1945 - 1949 рр. - організаційне оформлення партій ХДС, ХСС, ВДП, СДПН - спочатку на земельному, а потім і на федеральному рівнях.

Другий. 1949 - 1960 рр. - зміцнення партій центристської орієнтації. Підтвердженням цьому стає зростання числа голосів виборців на їхню користь: у 1949 р. ХДС, ХСС, ВДП і СДПН разом набирали 72,1% голосів, а в 1961 р. - 94,3%.

Третій 1961 - 1982 рр. - утвердження на рівні парламенту трипартійної системи. В ці роки в бундестазі все більше зростає представлення партій центристської орієнтації: християнських та християнсько-соціальних демократів, вільних демократів і соціал-демократів.

Четвертий. 80-ті роки: з входженням у 1983 р. до бундестагу нової партії «зелених» у ФРН сформувалася чотирипартійна система. Поряд з цим стала все гучніше заявляти про себе створена в 1983 р. права радикальна партія республіканців, добиваючись у ряді випадків більш-менш помітних успіхів на виборах до ландтагів; а у 1989 р. вона навіть набрала 7,1% голосів на виборах до Європарламенту. Проте республіканцям так і не вдалося перетворитися на п’яту партію загального федерального значення і в наступне десятиліття республіканці залишаються маргиналами.

П’ятий. 90-ті роки - формування п’ятипартійної системи. Третього жовтня 1990 р. відбулося відновлення німецької державної єдності, з ФРН об’єдналися п’ять східнонімецьких земель і Східний Берлін. Об’єднання Німеччини супроводжувалось процесом організаційного злиття політичних партій обох частин країни і формування єдиної партійно-політичної системи. ХДС, СДПН і ВДП злилися зі східнонімецькими організаціями до перших загальнонімецьких виборів 2 грудня 1990 р., а у «зелених» цей процес розтягнувся до травня 1993 р., коли східнонімецькі правозахисники «Союз 90» остаточно об’єдналися з партією «зелених» і створили нову партію під назвою «Союз 90/зелені». Правонаступницею Соціалістичної єдиної партії Німеччини - Партія демократичного соціалізму стала п’ятою партією бундестагу.

Наочним свідченням стабільності політичної системи ФРН, переосмислення світоглядних засад і серед населення п’ять східних земель стали результати опитування громадської думки середини 90-х років. Так, 33,5% респондентів дотримувалися чіткої центристської орієнтації, у цілому 62,6% тяжіли, тією чи іншою мірою, до центризму і лише близько 1,0% - до крайніх полюсів політичного спектру. Більше того, 72% із числа колишніх громадян НДР вважають правильним свій вибір у 1990 р. на користь західної, дійсно представницької моделі демократії.

Окремо слід зазначити, що існуюча партійно-політична система, засади демократії у ФРН доводять свою життєдіяльність і міцність, незважаючи на зміну уподобань і підтримки електорату щодо тих чи інших політичних програм та боротьби партій за домінування в уряді та суспільстві. Скажімо, не сталося ніяких політичних потрясінь, коли у 1973 р. пішов у відставку видатний представник соціал-демократії - федеральний канцлер ФРН В.Брандт, коли його наступника Г.Шмідта змінив у жовтні 1982 р. на 16 років представник християнських демократів - Г.Коль. Без серйозних політичних відхилень відбулося відновлення державної єдності Німеччини у 1990 році. Більше того, засади демократії, партійно-політична система ФРН поширилися на терени колишньої НДР, тим самим довівши свою привабливість та більшу життєздатність.

Федеральний канцлер Німеччини Г.Шрьодер, перемігши у вересні 1998 р. патріарха німецької політики, яким був Г.Коль, а потім, у вересні 2002 р., створивши «червоно-зелену» коаліцію на наступний термін, досить влучно висловився про демократію і політичні реалії у своїй країні. Зокрема він наголосив, що за сучасної політичної системи ФРН «загарбання держави з боку будь-якої партії не загрожує, хоч би як довго вона не перебувала при владі». Наголосимо, що перемога тієї чи іншої партії на виборах відбувається не внаслідок політичної чи економічної кризи в державі, не в силу того, що агітація ведеться за сильну харизматичну особистість, а лише тому що громадяни, маючи вже достатньо високий рівень добробуту, прагнуть жити ще краще і віддають перевагу конкретним програмам та конкретним аргументам, з якими виступають відповідні політичні партії.

Таку оцінку неважно підтвердити, звернувшись до останніх загальних виборів 2002 р. та 2005 р. Головними програмними гаслами соціал-демократів були готовність значно покращити соціально-економічне становище країни, провести назрілі реформи в багатьох сферах життя, приборкати безробіття, організовану злочинність тощо. Для молодої генерації привабливими стали гасла щодо надання рівних шансів для молоді всіх верств населення і різних обдарувань для формування молодої еліти не за походженням, а за її успіхами. Християнські демократи разом з соціальним союзом у виборчій кампанії 2005 р. зробили ставку на ідеї зниження ролі держави в економічному житті держави та її зобов'язань щодо соціальних витрат і обтяжень на загальнонімецький бюджет. Вони особливих зусиль докладали стосовно критики своїх опонентів. За умов погіршення економічної коньюктури, лідер християнських і соціальних демократів А.Меркель, кинувши виклик досвідченому політику Г.Шрьодеру, з мінімальною перевагою, але виборола першість на виборах 2005 р. до німецького бундестагу.

Слід наголосити, що майже патову ситуацію в результаті останніх виборчих перегонів у ФРН, створили позиції виборців, які проявили високу активність, забезпечивши майже 80-відсоткову явку та висловилися за можливість поєднання зусиль народних партій. Все це змусило політиків створити широку коаліцію ХДС/ХСС та СДПН на чолі з А.Меркель. Ротація керівного складу соціал-демократів, відтіснення ідеологічних розбіжностей на другий план та поєднання центриських підходів двох найбільших політичних партій уможливило підписання коаліційної угоди і формування так званої великої урядової коаліції ХДС/ХСС та СДПН. Німецький приклад формування широкої коаліції свідчить про відхід в минуле епохи антоганістичного протистояння колишніх непримиримих ідеологічних противників. Нині вчорашні політичні противники віддають перевагу вмінню домовлятися. За нашою оцінкою, слід вбачати у результатах останніх німецьких виборів, у формуванні великої коаліції сигнал, значення якого виходить за межі національної німецької політики. Це своєрідний урок як для розвинутих демократій, так і для країн, що лише обрали цей шлях. На сучасному етапі у ФРН роблять ставку на політику широкої інтеграції, спрямованої проти будь-якої ізоляції. Інтеграція, як її бачать урядові кола, означає для Німеччини повну участь у реалізації шансів та зобов’язань суспільства в умовах глобальної конкуренції. Особлива увага приділяється східним німецьким землям. Згідно з положеннями так званого урядового Пакту солідарності ІІ, який затверджено на період до 2019 р., у Східній Німеччині мають бути створені інноваційні регіони. Федеральні землі сходу ФРН мають за цей час бути краще інтегровані в міжнародний та міжрегіональний поділ праці. Все це лягає у площину створення потужного та дієздатного Європейського Союзу.

Особливості «канцлерської демократії» у ФРН. Досить суттєвим для демократичного поступу Західної Німеччини раніше й об’єднаної німецької держави на рубежі тисячоліть є система формування коаліційного уряду й так звана «канцлерська демократія». Партія, яка перемагає на федеральних виборах, ініціює створення коаліційного уряду з політичним партнером, який сповідує споріднені або досить близькі основоположні принципи і підходи до вирішення актуальних питань соціально-економічного розвитку. Створенню такого уряду передує розробка і підписання коаліційної угоди двох (або й більше) партій. Важливим є і положення, за яким менша партія має досить відчутний вплив на домінуючого партнера по коаліції, вона втрачає свого політичного профілю і прагне, як і її партнер, реалізовувати свою передвиборчу програму, положення коаліційної угоди тощо.

Нинішній уряд так званої великої коаліції ХДС/ХСС та СДПН на чолі з А.Меркель сформовано також після тривалих політичних консультацій, переговорів та підписання відповідної коаліційної угоди. В ній детально розписані підходи і зобов'язання сторін щодо впровадження спільних підходів та передвиборчих установок. Розбіжності чи відмінні підходи були або узгодженні, або їх відтіснили спільні напрацювання щодо діяльності уряду. Велика німецька коаліція стала не поверненням до минулого, а своєрідним підходом до напрацювання загальноєвропейського проекту майбутнього, так би мовити новітньої „європейської моделі" суспільства й відповідної політики.

Говорячи про «канцлерську демократію», варто завжди пам’ятати, що головною дієвою особою уряду, політичною постаттю країни є федеральний канцлер. Йому належить «директивна компетентність»: саме він визначає, якою має бути внутрішня і зовнішня політика держави, несе за цю політику відповідальність. Чималий досвід саме такої демократії сприяв і тому, що ці засади партійно-політичної системи навіть не піддавалися сумніву під час входження земель колишньої НДР до складу Західної Німеччина її конституційних принципах.

Підкреслимо, що відповідно до конституційних вимог ФРН, федеральний канцлер обирається бундестагом за пропозицією президента країни, і останній офіційно призначає канцлера. Показовим у цьому відношенні є практика формування загальнонімецького урядового кабінету. Члени уряду призначаються федеральним президентом саме за пропозицією канцлера. Згідно з буквою закону члени уряду не повинні бути обов’язково членами парламенту, але за існуючою практикою вони здебільшого завжди є такими.

Члени уряду колективно й індивідуально несуть політичну відповідальність перед бундестагом. Але суттєвим є те, що канцлер і загалом уряд спирається на парламентську більшість. Тому уряд завжди має можливість провести своє рішення, наполягти на власному підході. Виходячи з цього, нескладно спрогнозувати прийняття німецьким парламентом того або іншого рішення з питань і законопроектів, які ініціює уряд. Скажімо, нелегко далися бундестагу рішення щодо участі військових підрозділів ФРН у «приборканні гуманітарної катастрофи в Косово» 1999 р., проте зовсім передбачуваним стало відповідне рішення парламенту щодо підтримки США у боротьбі з тероризмом і про відправку військового контингенту до Афганістану в 2001 р. Досить переконливим було також ухвалення бундестагом ФРН у січні 2002 р. закону щодо поетапного виведення з експлуатації 19 атомних електростанцій країни. Підтвердженням особливостей «канцлерської демократії» була також підтримка позиції федерального канцлера Г.Шрьодера з боку німецького бундестагу у питанні війни США проти Іраку у 2003 році та неучасті підрозділів бундесверу в американських програмах у післясаддамівському Іраку 2004 р.

Слід також відзначити положення щодо зміцнення позиції глави і всього уряду ФРН завдяки принципу конструктивного вотуму недовіри. Цей принцип означає, що конструктивність недовіри канцлеру полягає в одночасній наявності підтримки більшості депутатів бундестагу новому кандидату на цю посаду. Згідно з конституційними положеннями та вимогами, цей важливий принцип означає принципову ускладненість повалення канцлера. Для досягнення цього новий кандидат на посаду має спиратися на нову парламентську більшість. Інакше діючий федеральний канцлер залишиться на своєму посту. Наголосимо, що цим положенням автори основного закону втілили висновки з досвіду першої демократичної практики Німеччини, що зазнала невдачі. В період Веймарської республіки, тобто в 20-ті роки ХХ століття, постійно утворювалися парламентські більшості, які мали на меті повалити владу глави уряду. Водночас ті ж самі партії ніколи не могли домовитися про те, хто ж має очолити новий уряд. Це призводило до тривалої нестабільності й до частої зміни глави уряду. Конструктивний вотум недовіри, навпаки, постає гарантом стабільності. Протягом півстолітньої історії ФРН до нього вдавалися лише двічі: у 1972 р., коли ХДС/ХСС зробили невдалу спробу скинути В.Брандта, а вдруге через 10 років у 1982, коли Г.Коль - цього разу успішно, замінив на посту тогочасного канцлера Г.Шмідта. Положення щодо конструктивного вотуму недовіри постає вельми актуальним для вітчизняної практики, особливо з огляду на потреби реформи політичної системи.

Федеральний уряд Німеччини працює на засадах колегіальності, але кожен міністр несе особисту відповідальність за свою сферу, за відповідну ділянку. Проте федеральний міністр не може бути звільнений парламентом, а тільки федеральним канцлером. Парламент Німеччини має право лише не схвалити діяльність того чи іншого міністра, або ж вимагати його відставки. Право приймати кадрове рішення залишається конституційною прерогативою канцлера. Все це також є гарантією того, що уряд загалом більш впевнено може виконувати свої функції.

Незважаючи на розбіжності в позиціях міністрів, рішення ухвалюються від імені всього уряду, згідно з принципом колегіальності. Тільки так, відповідно до Основного Закону, забезпечується єдність політики уряду. Щоправда, дійсність і конституційна норма тут різко розходяться: у спірних випадках рішення приймає спочатку здебільшого сам глава уряду. Після цього своє вагоме слово має також сказати фракція його партії у парламенті й, звичайно, партнер по коаліції. Останній у подібних випадках намагається показати свій норов, свою значущість. Тобто принцип колегіальності справді високий і зобов’язуючий, але керуватися ним у політичній практиці буває не так просто.

Реальні виміри німецького парламентаризму. Парламентська демократія у ФРН виявляється в широкому спектрі політичного життя держави. Це стосується класичного поділу влади між різними її гілками, практики діяльності двох палат законодавчого органу - бундестагу та бундесрату, динамічного балансу політичних сил, фракційної згуртованості депутатів бундестагу, шляхів пошуку загальнонаціонального консенсусу із різних животрепетних питань, політичної культури тощо. Так, з метою критичної оцінки діяльності уряду й ефективного здійснення права контролю депутати-партійці мають у своєму розпорядженні широкий інструментарій, наприклад, годину запитань та відповідей, під час якої вони в усній чи письмовій формі можуть вимагати від членів уряду необхідної довідки. Досить популярним є й такий засіб, як «актуальна година». Вона може бути включена в порядок денний за вимогою однієї з фракцій ще до початку парламентського засідання для обговорення тієї чи іншої актуальної теми.

Вельми показово, що принцип федеративного устрою держави у ФРН належить до основоположних конституційних принципів. Федералізм Німеччини у його державно-політичному вимірі виправдав себе. В політичній системі ФРН як федеративної держави належна роль відводиться саме бундесрату - палаті земельного представництва. Через бундесрат федеральні землі беруть участь у законодавстві та управлінні державою. До складу цього органу входять члени урядів федеральних земель, причому по законодавству, у випадках, коли зачіпаються питання федеральних земель, досить відчутний вплив має бундесрат - палата представників від усіх 16 членів федерації. Як свідчить багаторічна практика ФРН, федералізм сприяє зміцненню демократії. Він забезпечує демократизм і політичну активність громадян на місцях, а також на відповідних державно-управлінських та партійно-політичних щаблях.

Аналізуючи практику діяльності бундестагу, зазначимо, що вона для країн молодої демократії вельми повчальна, особливо з огляду на потреби структурування й політичної визначеності парламенту країни. Так, у ФРН депутати різних партій об’єднуються в окремі фракції, розподіляються по відповідних парламентських комісіях та профільних комітетах і парламентських групах. Наголосимо, що структурні підрозділи, місця і посади у профільних комітетах, парламентських групах чітко отримуються відповідно до мандатів, отриманих на федеральних виборах. Цей підхід чітко здійснюється згідно з регламентом бундестагу, причому й малі фракції отримують свої місця як на посаді заступника голови бундестагу, так і у відповідних комітетах та парламентських групах.

За традицією найсильніша фракція бундестагу має право запропонувати свого кандидата на посаду голови парламенту, який після цього обирається депутатами таємним голосуванням. Голова парламенту має широкі повноваження не лише у випадку порушення парламентської дисципліни. Досить суттєво, що голова парламенту має право керівника, який реалізовує правила внутрішнього розпорядку та право застосування поліцейської влади у парламенті. Врахування такої практики також може прислужитися в ході реформування політичної системи у нашій країні.

Слід наголосити, що голова німецького бундестагу вирішує всі основні кадрові питання адміністративного управління парламентом. Далі, він одержує всі законопроекти й законодавчі ініціативи, адресовані йому федеральним урядом і бундесратом. Суттєвим є і те, що у голови бундестагу є заступники від усіх фракцій парламенту, а також постійно діюча президія. Тим самим у межах розподілу влади підкреслюється, що законодавча влада стоїть над виконавчою. Про високий ранг голови парламенту свідчить і місце, яке він посідає в протокольній ієрархії. Після федерального президента голова бундестагу посідає друге місце і, згідно з протоколом, стоїть на щабель вище, ніж федеральний канцлер.

Пленум німецького бундестагу досить часто називають «форумом нації», на якому прилюдно, публічно дискутуються політичні підходи різних партій щодо тієї чи іншої проблеми суспільного розвитку. Варто особливо наголосити, що політична культура, високий професіоналізм більшості депутатів, чіткий регламент роботи бундестагу та деякі інші чинники уможливлюють плідну і конструктивну законотворчу діяльність німецького парламенту. Скажімо, за ХІІІ легіслатурний період, тобто з 1994-1998 рр. бундестаг прийняв трохи більше 560 законів, а в останні роки - понад 140 законів щорічно. Порівняно з парламентом України - це, звичайно, дещо більше; певно, дається взнаки солідний попередній досвід.

Підсумовуючи розгляд партійно-політичної системи, підкреслимо наступне. Суспільно-політичний устрій Федеративної Республіки Німеччини постає типовим прикладом представницької демократії, парламентської республіки. Федеративний устрій є непорушним конституційним принципом функціонування держави. В ній діє традиційний розподіл повноважень і компетенцій між трьома гілками влади. Водночас особливістю діяльності законодавчої гілки постає досить сильний вплив і провідне становище так званої «канцлерської демократії», урядової партійної коаліції.

Парламентаризм як основоположний принцип пронизує більшість царин суспільного життя ФРН, розподіл повноважень між гілками влади доповнюється системою їх ефективної взаємодії. Усе це створює надійні основи функціонування політичної системи, в якій інтереси громадян і суспільства не губляться, а постають головною складовою програмних цілей і діяльності політичних партій.

У сучасній Німеччині функціонує політична система, яка довела свою життєздатність і демократизм, дієвість та стабільність. Цей системі не стоять на заваді ні зміни політичних партій і коаліцій на владному олімпі, ні розширення її географічних меж на територію колишньої НДР, ані нові виклики глобалізаційного поступу.

Громадянське суспільство об’єднаної Німеччини відіграє важливу роль у контексті розвитку та утвердження демократії. У сучасних умовах значних трансформаційних перетворень на європейському континенті у країнах так званої молодої демократії все більше уваги приділяється проблемі формування та розвитку засад громадянського суспільства. І це невипадково. Адже саме громадянське суспільство постає суттєвою складовою демократії, відіграє визначальну роль у формуванні розвиненої політичної системи. Західному демократичному суспільству притаманні як високий рівень соціально-економічного поступу, так і зрілість та висока відповідальність громадян за розвиток культурних і моральних відносин, дотримання норм правового простору. Тим самим основу стійкої демократії становить правова держава, ринкові відносини та відповідальність громадян як кожного окремо, так і їх різноманітних об’єднань.

Процес модернізації вітчизняного традиційного суспільства й формування сутнісних принципів, інституцій громадянського суспільства - це непростий процес. Він потребує врахування багатьох особливостей як самої західної демократії й складових поступу громадянського суспільства, так і раціональної еволюції вітчизняного суспільства з його відчутними колективістськими засадами. Адже засуджуючи радикалізм революційних потрясінь, корінний злам попередніх надбань, слід вельми обачливо й виважено впроваджувати модернізаційні переміни.

Саме тому з’ясування практики громадянського суспільства західних держав і, зокрема об’єднаної Німеччини, є на часі. Яким же чином відбувається взаємозв’язок складових демократії - політичної системи, ринкових засад та громадянського суспільства - в об’єднаній Німеччині?

Конституційно-правові засади суспільного ладу і громадянське суспільство. Практика існування розвинутої правової системи - це одна із суттєвих умов буття кожного цивілізованого суспільства. Досвід повоєнної Німеччини - Західної до 1990 р. і потім об’єднаної, показує, яким чином законодавство дало відповідь на питання, що їх поставило суспільство в ході подолання тоталітарного минулого. До основних принципових положень слід віднести: поділ влади на законодавчу, виконавчу та судову; формування правової держави з відповідним конституційним контролем; визначення належного місця політичним партіям у державному механізмі та належне унормування прав і свобод громадян. Звичайно, що це відбувалося з урахуванням історичних та національних особливостей, традицій та вимог часу.

Конституція ФРН, що офіційно називається Основним Законом, історично стоїть в одному ряду з післявоєнними конституціями західноєвропейських держав, зокрема Франції та Італії. Всі вони були прийняті у сорокові роки, хоча й дещо по-різному відобразили процес демократичного оновлення Європи. Однак досвід Веймарської республіки, практика інших держав змусили авторів Конституції дещо по-іншому вирішити традиційні проблеми, а також ввести до Основного Закону чимало новел.

У Конституції виявилися особливості демократичних устремлінь та спрямування повоєнного часу. Основний Закон став результатом суспільно-політичного компромісу в умовах значного піднесення антифашистського та демократичного руху. Задекларовані й добре прописані в ньому демократичні принципи, соціальні та політичні права і свободи громадян стали в подальшому солідною опорою в діяльності демократичних сил.

Звичайно, привертають до себе увагу закони, які зачіпають права громадян, політичні та особисті свободи, а також соціальні права та виміри їх регулювання. Всі ці закони були предметом гострих дискусій у німецькому парламенті, вони викликали широкий резонанс у суспільстві. Поряд з цим слід наголосити, що в Основному Законі ФРН беззастережно діє важливий принцип федеральної організації країни, відповідно до якого норми федерального права мають перевагу над земельним законодавством. Принципи державної єдності, переваги федерального права над земельними, засади єдиного правового статусу громадян на всій території федерації записані у ст.33 Основного Закону ФРН та відображені практично в усіх земельних конституціях.

Вельми показовим для реалізації засад громадянського суспільства є Закон про процедуру референдуму, народної ініціативи та народного опитування. Закон про референдум детально регламентує всі особливості цих процедур і становить інтерес не лише з точки зору охорони територіальних інтересів земель. За великим рахунком, закон прописує способи волевиявлення населення з принципових конституційних проблем.

Основний Закон фіксує традиційний для сучасних конституцій перелік прав та свобод громадян. Показово, що він у цілому відповідає рівню Загальної декларації прав людини ООН. У ньому, зокрема, закріплені: свобода віросповідання, висловлення думки, зборів та зібрань, створення спілок, вибору професії та інші положення.

Проголошені права й свободи громадян здійснюються в об’єднаній Німеччині в жорстких рамках, створених самими конституційними положеннями та звичайним законодавством, а також судовою та адміністративною практикою. Окремими законами, але також досить детально, регулюються можливості заборони мітингів і демонстрацій, правила їх проведення, права й обов’язки організаторів, поведінка учасників. Так, Закон про зібрання та демонстрації регламентує такі санкції, як застосування великих грошових штрафів і навіть позбавлення волі.

Також важливо мати на увазі, що саме законодавство поставало протягом повоєнного періоду важливим чинником формування громадянського суспільства та держави поруч із практичною політикою. Водночас і громадянське суспільство з його утвердженням усе потужніше впливало на формування відповідного правового поля та суттєвих прецендентів практики врахування інтересів різних верств суспільства. Яскравими прикладами впливу громадянського суспільства об’єднаної Німеччини на законодавче вирішення нагальних проблем суспільства є ініціювання рухом «зелених» законодавчого рішення про закриття атомних електростанцій, запровадження більш жорсткого правового нагляду після терористичних нападів у США 11 вересня 2001 р. за ісламістськими угрупованнями тощо.

Також слід підкреслити, що поряд із свободами в Основному Законі ФРН зафіксовані права, які забезпечують рівність громадян. Загальна тема про те, що всі люди рівні перед законом, конкретизується положеннями про те, що нікому не може бути завдано шкоди чи зроблено перевагу за ознакою статі, походження, раси, мови, місця народження і соціального походження, релігійних чи політичних поглядів. Прямо й однозначно закріплена рівність чоловічої та жіночої статі. Нарешті, Конституція гарантує рівний доступ до державних посад. Основні права охоплюють захист таких соціальних інститутів, як сім’я, шлюб, церква, школа тощо.

Структура, складові та межі функціонування громадянського суспільства. Громадянське суспільство являє собою демократичну форму самоорганізації суспільства, яка незалежна від держави та ринку, але взаємодіє з ними. Демократичною форма є саме тому, що коли хтось не визнає основних прав громадянина та людини, він сам не може бути частиною громадянського суспільства. Іншими словами, громадянське суспільство постає сутнісною складовою діючої демократії. Державу створюють громадяни, а не окрема інституція чи група зацікавлених осіб. Саме громадяни мають право на участь у політичних рішеннях держави і контроль над ними.

В об’єднаній Німеччині існує широке коло діючих осіб та організацій, які представляють «не державу і не ринок», а належать до третього сектору - є складовими громадянського суспільства. До них відносять: профспілки, церкву, вільні групи виборців, вільну пресу та інші засоби масової інформації, об’єднання охорони прав споживачів, позадержавні природоохоронні групи, організації сусідської взаємодопомоги, жіночі організації, спортивні організації, протипожежну добровільну службу, організації самодопомоги для алкоголіків і наркоманів та інші об’єднання громадян.

У цих організаціях та об’єднаннях громадяни вирішують конкретні проблеми, через них відбувається представництво їхніх інтересів. Саме завдяки цим об’єднанням громадяни проводять велику суспільно значущу роботу й тим самим беруть на себе добровільну відповідальність за спільне благо. Слід підкреслити, що соціальна й політична відповідальність громадянина - коригуючий чинник розвитку ринкових сил, які самі по собі не можуть бути основою функціонування суспільства.

Комплексна взаємодія та взаємозалежність державних інституцій, приватних осіб, що уособлюють ринок, та представників громадянського суспільства - спонукає до утворення належного суперництва і наступного пошуку консенсусу. Саме таким чином утворюється динамічна рівновага та стійкий розвиток суспільства. В цих процесах та взаємовідносинах незамінну роль відіграє вільна преса та інші засоби масової інформації. ЗМІ виступають посередником, рупором, а також комунікатором і контролюючою інстанцією, без якої нині у цивільному суспільстві не можуть обійтися ні держава, ні економіка, ані складові громадянського суспільства. Адже лише громадянське обговорення при зіткненні різноманітних інтересів сприяє формуванню, кристалізації обгрунтованої суспільної думки та досягненню відповідного консенсусу. Все це доводить той постулат, що громадянське суспільство виступає життєдайним середовищем демократії.

Згідно з основним Законом ФРН, уся влада виходить від народу. Народ - це громадяни з їхніми конституційними правами, обов’язками підтримувати належний порядок у суспільстві й брати посильну участь у розв’язанні суспільних проблем. Ключовим положенням тут є співпричетність до справ у державі та суспільстві. Співучасть у цих справах не може обмежуватися лише волевиявленням раз у чотири роки біля виборчих скриньок. Жива демократія, як свого часу сказав федеральний президент Ріхард фон Вайцзеккер, потребує активної, критичної та дієвої співучасті громадян і в період між виборами. Таким чином, громадянське суспільство є запорукою консолідації, а не дроблення. Динамічний розвиток та належна стабільність у суспільстві забезпечується можливостями публічного представництва законних потреб, включенням їх у процес ухвалення політичних рішень. У кінцевому підсумку користь від цього мають усі, а не лише представники окремих груп за інтересами.

Вільний демократичний устрій утворює як основу, так і відповідні межі всієї громадської діяльності у сучасній Німеччині. Це стосується й діючих складових сил громадянського суспільства. Так, Основним Законом громадянам країни гарантується право вільного утворення об’єднань, тобто право добровільно створювати спілки й товариства. Цей же Закон указує на обмеження: «Забороняється об’єднання, цілі або діяльність яких суперечать карним законам або спрямовані проти конституційного устрою або проти засад взаєморозуміння народів».

Однак, передумовою заборони повинні бути чіткі закони й незалежна судова влада. Коли йдеться про заборону, то останнє слово, само собою зрозуміло, за німецькими судами. Правова держава у ФРН відрізняється пильністю та здатністю захищатися. В цьому слід підкреслити, що не забуто досвіду Веймарської республіки. Власне, в той час млява позиція державної влади щодо екстремістських угруповань, перш за все правового спрямування, призвела до занепаду демократії. Саме користуючись слабкістю владних інституцій та легковажністю політиків, у 30-ті роки ХХ століття до влади в Німеччині легітимним шляхом прийшла фашистська націонал-соціалістична робоча партія на чолі з Гітлером. Тому конституційно-правові норми ФРН значно чіткіші та більш конкретні щодо обмеження тих сил, які сповідують антиконституційні, антидемократичні начала.

Відзначаючи важливу роль профспілок як складової спектру громадянського суспільства, виділимо їх вельми розгалужену систему. Найбільшою профспілковою організацією ФРН нині є Об’єднання німецьких профспілок - ОНП, яке нараховує близько 8 млн. членів. Вони організовані в більш як десяток галузевих профспілок. Для ОНП характерний галузевий принцип: вони приймають у свої ряди робітників та службовців конкретної галузі економіки чи навіть кількох галузей, незалежно від професій, за якими вони працюють на підприємстві. Наприклад, водій та економіст, що працюють у видавництві, можуть бути членами профспілки працівників видавництва.

Поряд з ОНП існує профспілка німецьких службовців (ПНС), яка об’єднувала наприкінці 90-х років ХХ століття понад 500 тис. чоловік. Також діяла профспілка німецьких чиновників, яка охоплювала понад 1,1 млн. членів. Досить показовим став факт об’єднання цих двох профспілкових організацій. Після цього дана профспілка посіла впливове місце у профспілковому русі та у спектрі громадянського суспільства вже в перші роки ХХІ століття.

Показово, що і роботодавці об’єднані у регіональні спілки, які так само, як і ОНП, організовані за галузевим принципом. Головною організацією союзів роботодавців є Федеральне об’єднання союзів німецьких роботодавців (ФОСНР). Наголосимо, що як ОНП, так і ФОСНР не укладає колективних угод, а діє як координуючий орган і захищає основні інтереси своїх членів. ФОСНР виступає лише як організація роботодавців, тобто як партнер по переговорам з профспілками. Відзначимо, що всі інші питання, зокрема питання економічної та податкової політики, залишаються за іншими об’єднаннями.

Варто наголосити, що в Німеччині страйкова боротьба дозволена лише з питань, які пов’язані з укладанням колективних договорів, переглядом тарифних угод. Водночас слід відзначити високий рівень організованості та широкий спектр форм демонстрації підтримки вимог німецькими профспілками. Досить показовою є практика тиску профспілок під час тарифних переговорів, перегляду колективних договорів з роботодавцями. Згідно з рішенням профспілкового органу можуть одночасно й дружньо зупинити роботу сотні підприємств, або вийти на демонстрацію з вимогами навіть мільйонні загони найманих працівників. Проте, як правило, профспілки й роботодавці здебільшого спроможні дійти консенсусу й порозумітися.

Показовим є й інше. Після приходу до влади соціал-демократів та партії «зелених» з 1998 р. в об’єднаній Німеччині було створено «Союз заради праці», до якого окрім профспілок та організацій роботодавців увійшли й представники владних структур. Засади соціального партнерства та діяльність «Союзу заради праці» чимало сприяють поліпшенню становища на ринку праці ФРН, перекваліфікації та перепідготовці працівників, особливо серед молоді. Здійснювані заходи, як свідчить практика, сприяють певному зниженню рівня безробіття, створенню допоміжних робочих та навчальних місць.

Відзначимо, що чільне місце у спектрі інститутів німецького громадянського суспільства посідає церква. Так, понад 55 млн. громадян Німеччини вважають себе прихильниками християнства. З них майже 28 млн. - є протестантами, 27,5 млн. - католиками, меншість населення належить до інших християнських громад. Наголосимо, що у ФРН немає державної церкви, тобто не існує взаємозв’язку поміж державою та церковною адміністрацією. Церква має статус самостійної публічно-правової корпорації. Соціальна та благодійна діяльність церкви - важливий компонент громадського життя. Без цієї діяльності, без благодійництва не обходяться лікарні, будинки для престарілих, школи та інші учбові заклади.

Загальновідомо, що євангелісти й католики Німеччини боролися проти націонал-соціалізму. Рух Опору виявив почуття загальної політичної відповідальності. Також великою є заслуга церкви в мирній, так званій оксамитовій революції у НДР. Саме в середовищі церкви, зокрема у Ніколайкірхе у м. Лейпцизі були започатковані громадські дискусії, які потім все більше набрали політичних вимірів та вимог до тоталітарної влади НДР у період суспільної кризи та наступних змін на рубежі 80-90-х років ХХ століття. У діяльності та громадянській позиції служителів церкви брало виток заперечення тоталітаризму НДР, народжувалися ініціативи щодо оновлення східнонімецького суспільства, наближаючи кінець тоталітаризму.

Нині церква ФРН звертається до громадськості найрізноманітнішими способами. Це робиться за допомогою пастирських послань, публіцистичної діяльності. Благодійні та громадські важливі ініціативи виявляють й інші релігійні об’єднання, в їх числі община п’ятидесятників, баптистів, а також єврейська община, ісламські групи тощо.

Дієвим чинником громадянського суспільства ФРН є жіночі організації та їх активна позиція з животрепетних питань розвитку країни. «Чоловіки та жінки мають рівні права» - так стверджує Основний Закон. Це конституційне положення важко висловити більш точно. Проте воно скоріше відображає поставлену мету, аніж суспільну практику. Саме тому в останні десятиліття були розширені конституційно-правові й законодавчі засади рівноправності. Нині у Німеччині понад 55% жінок працюють у народному господарстві, загалом у німецькому суспільстві жінок на 2 млн. більше, ніж чоловіків. У ролі «жіночого лоббі» виступає Німецька рада у справах жінок. Це федеральне об’єднання численних жіночих товариств та груп. Німецька рада у справах жінок включає до свого складу понад 50 об’єднань і представляє інтереси майже 11 млн. громадянок, які входять до різних жіночих формувань.

Відчутними та вельми помітними для громадянського суспільства ФРН є численні молодіжні формування та об’єднання. Близько 40% підлітків та дорослої молоді в Західній та близько 20% молоді Східної Німеччини охоплені різноманітними молодіжними об’єднаннями. Більше 60% від цієї кількості як на Заході, так і на Сході ФРН знаходять себе у спортивних спілках. Федеральне об’єднання «Культурне виховання молоді» являє собою асоціацію майже 50 спеціалізованих спілок, союзів, які діють у межах всієї федерації, у чиїх заходах щорічно беруть участь понад 12 млн. молодих громадян. Досить важливою і привабливою є не лише внутрішня молодіжна робота, а й міжнародна діяльність цих спілок. За фінансової підтримки федерального уряду щорічно проходять 3000 заходів у галузі міжнародного молодіжного співробітництва. Так, у рамках молодіжного Німецько-французького форуму щорічно бере участь більше 150000 німців та французів, а в Німецько-польському форумі, відповідно, 90000 молодих німців та поляків. Проводяться й інші заходи в рамках внутрішньодержавних та міжнародних молодіжних організацій. Все це сприяє як процесу соціалізації молоді, так і формуванню у неї високих громадянських якостей.

Звичайно, що в об’єднаній Німеччині існує широка палітра громадських рухів, різноманітних формувань за інтересами. Говорячи про громадські рухи як складову громадянського суспільства, не можна обійти досить показовий приклад, пов’язаний зі сходженням так званого зеленого руху й формуванням із нього правлячої партії. Адже партія «зелених» - це плід відразу двох громадянських рухів 70-х і 80-х років, а саме екологічного й пацифістського руху в Західній Німеччині, а також руху за громадянські права в НДР. Останній, як відомо, мужньо відстоював права людини та громадянина, своєю діяльністю наближав процес демонтажу структур НДР та возз’єднання Німеччини.

Вільна преса та інші засоби масової інформації. У Федеративній Республіці Німеччина склалася і розвивається система інформаційного забезпечення функціонування не лише державних органів влади, а й недержавних соціальних інститутів. Головною складовою цієї системи є вільна преса та інші засоби масової інформації. До їх числа належать державні установи та позадержавні суспільно-політичні інституції. У числі підрозділів, які покликані інформаційно забезпечувати життєдіяльність політичної системи ФРН, відносяться: із державних - Відомство преси та інформації Федерального уряду, інформаційні підрозділи державних установ; із позадержавних - інформаційні агентства, служби, різноманітна щоденна та щотижнева преса і часописи, центри вивчення громадської думки, партійні фонди та їхні ЗМІ, широка мережа видавництв та теле- і радіомовлення, а також мережа Інтернет.

Повоєнна Німеччина набула репутацію держави, в якій особливо чітко прослідковується діяльність вільної преси та інших засобів масової інформації. Свобода слова та друку у ФРН - це правдива й життєдайна реальність. Діяльність як державних, так і недержавних складових системи інформації грунтується на засадах демократії та свободи слова й інформації. Основний Закон держави визначає, що «кожен має право вільно висловлювати та розповсюджувати свою думку, як усно, письмово, так і візуально та безперешкодно отримувати інформацію із загальнодоступних джерел. Гарантується свобода друку і свобода розповсюдження інформації засобами радіо, телебачення і кіно. Цензура не проводиться». Тим самим визнається існування інституту «свободи слова і друку» як атрибуту громадянського суспільства.

Звідси випливає, що засоби масової інформації самі визначають те, що їм друкувати чи передавати в ефір. ЗМІ висвітлюють і коментують діяльність уряду, різних установ та політичних структур. Однак ні уряд, ні інші відомства не можуть впливати на форму чи зміст цих повідомлень. З іншого боку, всі ЗМІ повинні мати вільний доступ до інформації, яку надають урядові та позаурядові установи. Ніхто не повинен відчувати дискримінацію внаслідок видрукуваних небажаних висловлювань.

Проте слід брати до уваги, що конституційні положення окреслюють і певні обмеження на свободу слова та друку. У ФРН не уряд, а суди, які, згідно з принципом поділу влади, незалежні від уряду, приймають рішення з приводу того, порушили засоби масової інформації ці обмеження чи ні, а також чи порушувалися права вільної преси.

У ФРН діє широка мережа інформаційних засобів, яка сприяє функціонуванню політичної системи, її складових, а також розвитку та життєдіяльності громадянського суспільства. Всі громадяни мають змогу вибирати із конкуруючих між собою різноманітних ЗМІ. Нині щорічний тираж щоденної преси сягає близько 25 млн. примірників. У країні виходять в ефір понад 230 радіопрограм. У цілому в Німеччині зареєстровано понад 32 млн. телевізорів, приблизно 23 млн. радіоприймачів, а кожна сім’я в середньому має змогу приймати понад 30 телепрограм. У 2004 році дорослі німці щоденно витрачають у середньому 5 годин на читання газет і журналів, перегляд чи прослуховування теле-, радіопередач. Більшість громадян регулярно отримує інформацію з двох і більше джерел. У 2004 р. більше 61% домашніх господарств, тобто сімей мають комп’ютери та вихід до Інтернету.

До послуг громадянського суспільства також широкий журнальний ринок. Він складається із 10000 найменувань різних часописів. Основну масу його складають близько 1650 журналів, що розраховані на широке коло читачів. У всьому світі відомі такі популярні та авторитетні видання, як журнал «Шпігель», що виходить тиражем понад 1 млн. та тижневики «Фокус» і «Штерн», які мають лише дещо менший наклад. Наголосимо, що загальний тираж німецьких часописів та журналів нині сягає близько 150 млн. примірників.

Показовим у плані висвітлення подій, явищ та суспільних проблем є діяльність фондів, форумів та різноманітних фундацій ФРН. Тобто поряд із ЗМІ з числа позадержавних структур інформаційного забезпечення функціонування інститутів громадянського суспільства та політичної системи Німеччини, важливу роль відіграють різноманітні фонди та їх видання. Найбільш відомі своєю інформаційною та політичною роботою партійні фонди Соціал-демократичної партії - Фонд ім.Ф.Еберта, партії «Союз 90/зелені» - Фонд ім. Г.Бьоля, Християнсько-демократичної партії - Фонд ім.К.Аденауера, а також спеціалізовані фонди ФРН - міжнародного розвитку, міжнародної правової допомоги, німецько-французький молодіжний фонд та фонди підприємств і концернів.

Важливою складовою громадянського суспільства ФРН є публічно-правові телерадіостанції. Наприкінці 90-х років у Німеччині діяли 11 земельних телерадіостанцій, одна телекомпанія федерального значення - Друге німецьке телебачення (ЦДФ), створена на засадах державного договору земель. Найбільша студія - «Вестдойчер рундфунк» (Кельн), де працюють 4,4 тис. співробітників. Найменша студія працює у Бремені - «Радіо Бремен» з 620 працівників. З середини 90-х років «Дойчландрадіо» виходить в ефір з двома програмами, в яких відсутня реклама. Водночас тут робиться особливий наголос на подачу новин та культурні програми. Кожна земельна телерадіокомпанія має по кілька програм, які орієнтуються на окремі групи слухачів. В останні 10-15 років отримали розвиток і приватні телерадіокомпанії. Так, якщо у 1991 р. таких нараховувалося близько 100, то у 2002 р. їхня кількість сягнула майже двохсот. Контроль за приватними компаніями здійснюють відповідні земельні відомства, які видають ліцензії, контролюють складання програм та забезпечення розмаїття думок та оцінок. Водночас з метою контролю над своїми програмами та піднесенням їх дієвості приватні компанії у 1993 р. створили Союз добровільного самоконтролю та телебаченні. Тим самим нові можливості цього інституту набирають більшої ваги і значення як інститут громадянського суспільства.

Досить важливим елементом забезпечення функціонування державних структур Німеччини є діяльність спеціалізованих державних інформаційних підрозділів у міністерствах та відповідної федеральної установи. Виходячи з потреб створення системи державного інформування в умовах вільного суспільства, було створено «Відомство преси та інформації Федерального уряду» (БПА). Воно має статус вищого федерального органу. Наголосимо, що в рамках Федерального уряду на БПА покладені завдання координації політичної роботи з громадськістю, яку проводять федеральні міністерства, а в кожному із них є відділ по зв’язкам з пресою і громадськістю, що працює за профілем відповідного міністерства. На чолі БПА знаходиться керівник Відомства друку й інформації Федерального уряду у ранзі державного службовця - статс-секретаря. Структура БПА досить розгалужена, а її основу покладено функціональний принцип. Про обсяги роботи Відомства можуть говорити наступні цифри: в межах лише Німеччини БПА розсилає 300 тис. споживачам свою інформацію, щорічно розповсюджує близько 6 млн. публікацій, брошур, проспектів тощо. Кожного року БПА надає засобам масової інформації, політичних і громадським організаціям понад 150 тис. фотографій та діапозитивів. Важливе значення в рамках роботи з громадськістю має також створення і розповсюдження теле- і кінофільмів для показу їх як у Німеччині, так і за кордоном.

Варто виокремити, окрім названих, інші форми роботи, які покликані сприяти інформаційному забезпеченню функціонування громадянського суспільства та політичної системи Німеччини. В столиці - м.Берлін нині, як раніше у м.Бонн, регулярно влаштовуються прес-конференції, на яких виступають представники уряду. У ФРН діє суспільно корисне об’єднання під назвою «Федеральна прес-конференція», членами якої є 750 кореспондентів німецьких ЗМІ. Підкреслимо, що представники уряду беруть участь у прес-конференціях як запрошені, а влаштовує їх, власне, ця організація. Як правило, такі регулярні заходи відбуваються тричі на тиждень або окремо з важливого приводу, політичної події тощо.

Понад 350 кореспондентів зарубіжних ЗМІ, які працюють у Німеччині, об’єднанні в «Спілку іноземної преси у ФРН», яка розміщується в Бонні. У Берліні функціонують відділення цього об’єднання. В останні роки на Відомство преси та інформації покладається й завдання «вивчення і показу громадської думки як допоміжного засобу при прийнятті рішення в сфері політичної діяльності федерального уряду».

Для діяльності всіх складових інформаційного забезпечення функціонування політичної системи та громадянського суспільства Німеччини невід’ємними є демократичні засади і демократичні свободи, дотримання конституційних прав і гарантій щодо безперешкодного отримання і розповсюдження інформації. Все це є надбанням розвинутої демократії, її атрибутом і запорукою динамічної рівноваги політичної системи держави та поступу громадянського суспільства, яких так бракує поступу сучасної України.

Таким чином, проаналізувавши особливості партійно-політичної системи, складові громадянського суспільства ФРН та його інститути в об’єднаній Німеччині, слід виокремити наступне. Нинішня ФРН, її партійно-політична система може виступати гідним прикладом для багатьох країн молодої демократії, зокрема для України. Українське суспільство, за наявності навіть понад 100 політичних партій, спроможне сформувати засади парламентаризму, стійкого і демократичного розвитку. Передумовами цього, з огляду на досвід ФРН, є окрім іншого, утвердження впливових народних партій, через які переважна більшість громадян могли б здійснювати своє волевиявлення, обстоювати власні та суспільні інтереси. Підвищення рівня політичної культури, сповідування толерантності та верховенства закону - це ті складові, що дозволять громадянам, політичним партіям і органам державної влади знаходити шляхи до компромісів та досягнення консенсусу на шляху демократичного розвитку.

Всі складові громадянського суспільства функціонують на солідній конституційно-правовій основі, яка вбирає найвищі досягнення сучасної демократії. Представники громадянського суспільства у Німеччині є бажаними й необхідними партнерами державних установ і владних структур. Інститути громадянського суспільства постають так званим третім сектором поряд із державою та ринковими відносинами. Діяльність інститутів громадянського суспільства додає сил і можливостей динамічній рівновазі та стабільному розвитку суспільства.

У сучасній Німеччині вельми розгалужена структура інститутів, об’єднань та формувань, що складають, власне, саме громадянське суспільство. Проте кожна складова з його структури має своє, законодавчо визначене поле діяльності й потужного впливу на перебіг подій як у державі, так і в суспільстві. Досить наглядним і корисним прикладом для нашої країни є становище, за якого ініціативи та діяльність інститутів громадянського суспільства є затребуваними, і до позиції інститутів громадянського суспільства прислухаються владні державні органи. Останні навіть приймають відповідні рішення з огляду на позицію та підходи тих чи інших громадських об’єднань і формувань

< Назад   Вперед >
Содержание