Учебники

Резюме

Теорія міжнародних відносин є наукою, що намагається доступними їй методами логічно та аргументовано тлумачити найбільш істотні явища та процеси і взаємозв'язки між ними.

1 Тоффлер 3. Метаморфози власти. — М., 2001. — С. 554. }- Лебедева М. М. Мировая политика. — М., 2003. — С. 323. 3 Останнім часом, у зв'язку із активною участю Російської Федерації у роботі цієї організації, її щораз частіше називають "Великою вісімкою".

Пояснення їх змісту та механізмів дає змогу формулювати прогностичні гіпотези, тобто передбачати майбутні стани та ситуації в міжнародному середовищі.

Починаючи з другої половини XX ст., у теорії міжнародних відносин утвердився системний підхід, який полягає у розумінні їх явищ та процесів як взаємопов'язаної сукупності складових елементів (учасників міжнародних відносин). Учасники міжнародних відносин, інтеракції між ними та структура, в межах якої вони існують, становить предмет дослідження сучасної теорії.

Міжнародну систему переважно розуміють як ієрархічно структуризовану, цілісну сукупність учасників міжнародних відносин, поєднаних сталими взаємовідносинами.

Ієрархія наявна в будь-якій системі, оскільки без неї множина елементів стає аморфною сукупністю. її розуміють як розташування частин або елементів цілого в певному порядку, від вищого до нижчого. Невід'ємною особливістю ієрархії є субординація — тобто підпорядкування нижчих елементів системи вищим.

У міжнародній системі ієрархія виявляється в тому, що кожний учасник міжнародних відносин, залежно від тих системних параметрів, які його характеризують, посідає певне місце.

Отже, всі учасники міжнародних відносин перебувають на певному щаблі в ієрархії системи, що є однією з умов її існування. Критерій, за яким треба виокремлювати групи учасників, розставляючи їх за рівнями ієрархії, в теорії міжнародних відносин не є дискусійним. За такий приймається сила, яка серед змінних, що визначають ієрархічні взаємозв'язки, є найважливішою, оскільки власне її параметри визначально впливають на формування міжнародної системи. Могутність як критерій цілком застосовна до будь-яких типів учасників міжнародної системи, однак для кожного з них її доцільно модифікувати за змістом. Для фізичних осіб на перший план виходить особиста значущість, що окреслюється фаховими, інтелектуальними, діловими рисами особи, її авторитетом, фінансовими можливостями, власністю тощо. Для політичних партій, рухів та організацій визначальним є рівень популярності, обсяг фінансових засобів, що можуть бути залучені в їхню діяльність, впливовість соціальних груп що за ними стоять. Могутність ТНК, передусім, залежить від обсягу нагромадженого ними капіталу (основних фондів, оборотних засобів тощо).

Міжнародна система не є застиглою структурою, вона постійно змінюється, що виражається у змінності конфігурації сил, сфер впливу тощо. Еволюціонуючи, міжнародна система послідовно переходить зі стану в стан, тобто у кожному з конкретних відрізків часу вона характеризується тим чи іншим порядком взаємовідносин між державами, визначеними чи невизна-ченими орієнтаціями та сферами впливу тощо. Серед станів, притаманних міжнародній системі, виділяють: статичний, трансформаційний, турбулентний.

Міжнародні конфлікти та співпраця і мирне співіснування держав світу випливають із актуального стану міжнародної системи, оскільки структурні обмеження на дії держав ієрархією системи є більш сталими, ніж рівень їх могутності. Невідповідність статусу держави у системі її потенційним можливостям є найбільш вірогідним поясненням її конфліктної поведінки.

Практично від витоків теорії міжнародних відносин проблема конфлікту та міжнародної безпеки, або, як це формулювалось вужче, — війни і миру, була наріжним каменем будь-яких досліджень. При загальному поширеному розумінні того, що міжнародним конфліктом завжди є зіткнення сторін, які є учасниками міжнародних відносин, зміст розбіжностей переважно зводиться до проблеми розмежування понять конфлікту та конфронтації. Йдеться про те, що саме вважати конфліктом — чи протиставлення сторін із наслідками, які звідти випливають, чи власне їх безпосереднє зіткнення.

Мирне співіснування та міжнародна співпраця тісно пов'язане між собою, позаяк перше є мінімально необхідною умовою другого. Міжнародне співробітництво не може бути реалізоване в умовах взаємного застосування сили або погрози нею.

Конфлікт та співпраця є найважливішими проявами стану міжнародних відносин та логічно випливають зі структурних особливостей актуальної міжнародної системи

< Назад   Вперед >
Содержание