Учебники

14.Середньовiчне мiсто, розвиток ремесла

Оскiльки феодальне господарство у своєму розвитку пройшло три стадiї — ранню, розвинену i пiзню, то й вiдповiдно вiдбувалося поетапне пiднесення ремесла. На раннiй стадiї панувало натуральне господарство. Виробники в основному задовольняли власнi потреби та потреби свого феодала. Економiчна дiяльнiсть людей виявлялася в синтезi ремесла та сiльського господарства. Останньому належала провiдна роль.
Досягнення промислового виробництва практично не були успадкованi "варварськими" народами. Виготовлення зброї i залiза, посуду, одягу тощо при аграрному виробництвi мало допомiжне значення. Поступово сформувалася домашня промисловiсть — систематичне виробництво певними групами сiльського населення товарiв на замовлення та продаж. До перших галузей ремiсничої дiяльностi належать: залiзодобувна, гончарство, ювелiрна справа. З'явилися ремiсники-професiонали, спецiалiсти. Вони мали земельнi надiли, за якi платили феодалу чинш або виконували певнi повинностi. Однак основним засобом iснування для них залишалась ремiснича дiяльнiсть.
Вiдомi три органiзацiйно-виробничi центри селянського ремесла: замок сеньйора, село, господарства окремих селян, у яких виготовлялася бiльша частина продукцiї. Ремiсникiв-професiоналiв було небагато, а тому левову частку промислових товарiв залежнi селяни продукували для себе i своїх сеньйорiв. Внаслiдок аграризацiї та натуралiзацiї економiки європейськi мiста занепали. Вони залишилися адмiнiстративними, полiтичними та культурними центрами. У VIII —Х ст. торговi та ремiсничi функцiї мiст почали зростати.
З XI ст. в економiчному життi Захiдної Європи почався перiод урбанiзацiї — вiдродження античних мiст (Рим, Неаполь, Париж, Генуя, Лiон, Лондон, Бонн) i утворення нових мiст (Гамбург, Любек, Лейпцiг, Магдебург), зростання їхнього господарського значення. Головною причиною цього було економiчне пiднесення, що призвело до занепаду натурально-господарських форм виробництва. Сеньйорiальне ремесло вичерпало себе i феодальне помiстя не могло розв'язати свої промисловi проблеми.
Успiхи сiльського господарства зробили можливим iснування частини населення, яке могло не займатися сiльськогосподарським виробництвом. Ремiсники переводилися на оброк. Вони покидали помiстя i селилися на перехрестi дорiг у торгових мiстечках бiля стiн замкiв i монастирiв. Поступово цi поселення перетворювалися на мiста. Отже, вiдокремлення ремесла вiд сiльського господарства, розвиток товарних вiдносин стимулювали виникнення мiст як центрiв ремесла i торгiвлi. З кiнця XI ст. зростанню i процвiтанню їх сприяли хрестовi походи, якi активiзували розвиток захiдноєвропейської торгiвлi.
Крiм старих римських центрiв, середньовiчнi торговопромисловi мiста перебували пiд владою феодалiв, якi були зацiкавленi у їхньому виникненнi на своїх землях, через те що мита i податки з них приносили немалi прибутки. Система феодальної земельної власностi мiцно прив'язувала торгово-промисловi центри до землевласника, а самi мiста певною мiрою повторювали структуру феодального помiстя. Значну частину площi мiста займав замок з господарськими i громадськими будiвлями. Феодал постiйно перебував у мiстi. При ньому перебувала значна кiлькiсть воїнiв i слуг, яким роздавали земельнi дiлянки. Решта землi, як правило, належала церквi. Багато мiських жителiв працювали в сiльськогосподарському виробництвi. Як сiльськi ремiсники, вони вiдбували всi феодальнi повинностi. В дещо кращому становищi були купцi, хоч i не звiльненi вiд повинностей.
Феодали мали певнi обов'язки. Вони повиннi були захищати мiсто, його жителiв вiд посягань iнших сеньйорiв або зовнiшнiх ворогiв. У Х ст. це було нелегко. Набiги норманiв, арабiв, угорцiв спустошували землi Європи. Лише добре укрiплене мiсто могло протистояти загарбникам. У XI ст. зовнiшня небезпека майже повнiстю зникає i феодали втрачають своє значення як захисники мiст. Це призвело до надзвичайного загострення протирiч мiж мiщанами i феодалами. У країнах Заходу вони вирiшувалися наприкiнцi XI—XIII ст. в ходi так званих комунальних революцiй, внаслiдок яких мiста добилися незалежностi та самоврядування. Утворювалися мiста-комуни або мiста-держави, якi мали власнi управлiння (виборний мунiципалiтет на чолi з мером), суд, фiнанси, вiйськове ополчення. Виникли мiське i ринкове право. Всi повноправнi мiщани були вiльними, користувалися майновими i полiтичними правами. Мiста мали рiзнi пiльги та привiлеї. Існували гарантiї купецької власностi, встановлювалися ярмарковi правила.
Захiдноєвропейськi мiста були невеликими за розмiром та населенням, оточенi високими мурами, валами, ровами, наповненими водою. У центрi мiста на ринковiй площi знаходилася ратуша — адмiнiстративний осередок. Тут проходили ярмарки, святкування, забави, всемiськi збори, а також публiчнi страти злочинцiв. Вiд центральної площi на всi сторони розходилися головнi дороги. Мiсто не мало каналiзацiйних споруд, нечистоти виливали прямо на вулицi. Все це призводило до спалахiв епiдемiй чуми, холери, якi часто спустошували мiста. Набагато бiльше мешканцiв жило за мурами i валами у передмiстях. У випадку ворожого нападу населення рятувалося за фортечними мурами i разом з гарнiзоном обороняло мiсто. У мiстах жили ремiсники, купцi, люди вiльних професiй (художники, лiкарi, аптекарi, друкарi).
Економiчно розвиненi мiста Англiї, Францiї та Нiмеччини в XI—XII ст. досягли значного розквiту. Збiльшилась чисельнiсть мiського населення, розвивалися ремесла i торгiвля. Панiвне мiсце займало виробництво бавовняних тканин, збут яких забезпечував пiднесення ремесла i торгiвлi. Збагачувалося купецтво.
Інтенсивний розвиток ремесла в XII—XIII ст. сформував цеховий лад у мiстах. Ремiсничi об'єднання зростали в запеклiй боротьбi з феодалами. Хоча головна функцiя цеху виробнича, але важливе значення вони мали у вiйськовiй, обороннiй справi. Середньовiчний цех органiзовувався лише за професiйними ознаками (шевський, ковальський, кравецький, ювелiрний тощо). Цехи складалися з майстерень певного профiлю, якi розташовувалися по всьому мiсту. Час i вiд часу члени цеху збиралися в церквi або ратушi, вирiшуй ючи життєво важливi проблеми. Кожний цех мав свiй статут. Документ узаконював, регламентував не тiльки виробничi, духовнi, а й моральнi засади життя ремiсничого колективу.
Члени цеху були i воїнами, якi захищали дiлянку оборонного муру або вежi. Разом з купцями та iншими станами ремiсники демократично управляли мiстом. Адмiнiстрацiя мала вiдкрите антифеодальне спрямування. Тисячi селян-крiпакiв, тiкаючи вiд феодальної неволi, знаходили за фортечними мурами надiйний притулок. Тi з них, хто пробув у мiстi один рiк i один день, ставали повноправними жителями мiста. Герцоги часто робили спроби повернути своїх пiдданих з допомогою вiйська, але безрезультатно. Мiста успiшно протистояли таким авантюрам феодалiв, ревно зберiгаючи свої права i вольностi.
У мiстах склалася iєрархiя на зразок сiльської общини. Майстри пригнiчували пiдмайстрiв, ремiсникiв. Для того щоб стати повноправним членом цеху (майстром), треба було пройти стаж учнiвства (3 — 7 рокiв), скласти складний iспит.
Цехи мали сувору регламентацiю: переслiдували позацехових ремiсникiв (партачiв), обмежували виробництво, щоб уникнути будь-якої конкуренцiї. Наприклад, виробництво продукцiї дозволялося лише при денному свiтлi, продукцiя повинна була мати певнi параметри. Для запобiгання конкуренцiї iнших мiст треба було заповнити мiський ринок доброякiсними товарами. Тому за неякiснi вироби паризьких пекарiв, наприклад, ставили до ганебного стовпа.
Цехова регламентацiя була економiчно рацiональною в XIII—XV ст. i мала тодi прогресивне значення в розвитку мiського ремесла. Вона сприяла виробництву якiсної продукцiї, але згодом почала стримувати пiднесення продуктивних сил. Зусилля цехiв увiковiчити дрiбне виробництво, поставити всiх в однаковi умови гальмувало технiчний прогрес. До винахiдникiв застосовувалася смертна кара, що призвело до застою в розвитку науки i технiки.
Розвиток ремесла набув бурхливого розвитку в XIII ст. Так, у Парижi в той час налiчувалося до 300 рiзних ремiсничих спецiальностей. В iнших мiстах Францiї та Нiмеччини їх було значно менше.
Якщо до XII ст. мiста з округами були самостiйними економiчними районами i не залежали вiд ввезення сировини чи продуктiв харчування, то в XII ст. розпочинається процес обмiну мiж окремими районами. В кожнiй країнi подiл працi призводить до спецiалiзацiї (виробництво вина, олiї, вовни, прикрас тощо). Пожвавлення внутрiшнього обмiну свiдчило про зародження єдиного ринку. Цьому сприяли багаточисельнi ярмарки, що вiдбувалися в мiстах. Вони носили обмежений i мiсцевий характер. Як правило, на них продавались певнi групи товарiв — худоба, зерно, конi, вироби ремiсникiв тощо. Кiлькiсть ярмаркiв на рiк в тому чи iншому мiстi залежала вiд мiсцерозташування, попиту на певнi товари. Багато з таких ярмарок переросли мiсцевi масштаби i стали центрами мiжнародної торгiвлi. Так, уже в серединi XII ст. ярмарки в Шампанi (пiвдень Францiї) вiдбувалися 6 разiв на рiк. Сюди приїжджали купцi з Пiвнiчної i Центральної Францiї, Італiї. На початку XII ст. вони перетворилися на важливi пункти європейської мiжнародної торгiвлi.
У Нiмеччинi мiста досягли найбiльшого розвитку в XIV —XV ст. Наприкiнцi XIII ст. тут нараховувалось бiльше 3500 мiст, в яких проживала п'ята частина всього населення. В основному це були малi мiстечка до тисячi жителiв, якi об'єднували селянськi округи в радiусi 10—ЗО км. Були в Нiмеччинi й великi мiста з чисельнiстю бiльше 20 тис. чоловiк. Через цi мiста проходили торговi шляхи мiж Пiвденною i Пiвнiчною Європою.
В умовах свавiлля феодалiв мiста змушенi були об'єднуватися в союзи. У другiй половинi XIV ст. виникають Швабський i Рейнський союзи мiст.
З середини V i до другої половини IX ст. вiзантiйськi мiста, так само як i захiдноєвропейськi, переживали занепад. Набiги слов'ян, болгар, арабiв значно поглибили труднощi перехiдного перiоду вiд античностi до Середньовiччя. Однак мiста не зникли.
З другої половини IX ст. розпочалося економiчне пiднесення вiзантiйських мiст. Цьому сприяла зростаюча потреба в предметах розкошi не тiльки серед мiсцевої, а й серед романс-германської та слов'янської знатi. Вiзантiя залишалася чи не єдиним постачальником цих товарiв для всiєї Європи.
У змiцненнi та розвитку мiст були зацiкавленi iмператори, їхня полiтика була спрямована на отримання податкових платежiв з торгiвлi та ремесла, якi дуже часто становили єдину статтю доходiв центральної влади, визначали силу i могутнiсть Вiзантiї. Ця полiтика знаходила пiдтримку серед мiсцевої знатi, яка значну частку своїх прибуткiв отримувала з державної скарбницi.
Пiднесення мiст збiглося з сприятливими внутрiшнiми i зовнiшнiми умовами: припинилися мiсцевi смути, набiги слов'ян, розпався Багдадський халiфат. Правда, великою перепоною для успiшного розвитку морської торгiвлi залишалося арабське пiратство.
Найбiльшими мiстами Вiзантiйської iмперiї були Константинополь i Фесалонiки. В Х ст. ремесло i торгiвля в цих мiстах переживали бурхливе пiднесення. Особлива роль в економiчному життi тогочасного свiту належала Константинополю. Вiн був не тiльки столицею Вiзантiйської iмперiї, а й ремiсничим, торговим i фiнансовим центром тогочасної цивiлiзацiї. Завдяки своєму сприятливому мiсцерозташуванню на перехрестi найважливiших торгових морських i сухопутних шляхiв Константинополь мiцно утримував лiдерство у мiжнароднiй торгiвлi. Сюди приїжджали купцi з вiддалених країн Сходу i Заходу, придунайських країн, Балканського пiвострова, Пiвнiчної Африки i Русi. В мiстах та їхнiх околицях розташовувалися цiлi колонiї iноземних купцiв: iталiйцiв, арабiв, євреїв, сирiйцiв, русинiв i багатьох iнших.
Якщо в Захiднiй Європi бiльшiсть майстерень перебувала у приватнiй власностi вiльних ремiсникiв, то в Константинополi були також державнi майстернi: монетний двiр, зброярнi, майстернi з виготовлення предметiв розкошi, дорогих тканин тощо. Вироби константинопольських майстрiв славились далеко за межами Вiзантiї. Ремiсники самi виготовляли i продавали свої вироби.
Головним виробником у вiзантiйському мiстi залишався дрiбний самостiйний ремiсник, який мав невелику майстерню, що одночасно слугувала крамницею для продажу виготовлених у нiй товарiв. Вiн працював з 2—3 помiчниками. У великих державних, церковних i феодальних майстернях працювало багато ремiсникiв. У них, як правило, iснував подiл працi. Державнi майстернi виробляли продукцiю не на ринок, а на потреби iмператорського двору та армiї.
Значна частина вiзантiйських ремiсникiв i купцiв була об'єднана у корпорацiї. Поза корпорацiями залишалися майстри, що були не в змозi придбати майстернi й змушенi були працювати просто на вулицi. Корпорацiї беруть свiй початок з пiзньоримських часiв, але в епоху Середньовiччя вони зазнали значних змiн. У Х ст., з пiднесенням економiчного життя, вступ до них був значно обмежений. На вiдмiну вiд цехiв у Захiднiй Європi корпорацiї скорiше захищали iнтереси не ремiсникiв, а держави. Керiвники цих органiзацiй не вибирались, а призначались державними посадовими особами.
Корпорацiї перебували пiд пильним контролем держави. Регламентувалася навiть господарська дiяльнiсть. Ремiсник чи купець могли займатися лише одним видом виробництва чи торгiвлi. Цiни на хлiб, рибу i м'ясо були суворо фiксованi, заборонялося створювати запаси товарiв з метою спекуляцiї. Обмежувалась дiяльнiсть iноземних купцiв, їм дозволялося зупинятися в спецiально вiдведених мiсцях не бiльше нiж 3 мiс. Контроль держави за виробництвом i торгiвлею гальмував їхнiй розвиток.
Значних втрат вiзантiйське ремесло i торгiвля зазнали пiд час хрестових походiв. Було зруйновано i пограбовано багато мiст, а пiсля взяття хрестоносцями в 1204 p. Константинополя економiчне життя в ньому занепало. Вiзантiйськi феодали заохочували iталiйських купцiв до завезення товарiв з Європи i вивезення сiльськогосподарської продукцiї зi своїх маєткiв. Це пiдiрвало економiчну могутнiсть Вiзантiї, було однiєю з причин загибелi Вiзантiйської iмперiї.
У XIV—XV ст. в Європi виникла нова, вища форма виробництва — мануфактура. На змiну кустарям-ремiсникам прийшли бiльш органiзованi великi робiтничi майстернi. Хоча там все виконувалося вручну (мануфактура — латинського походження, означає ручна праця), але у процесi виробництва було застосовано подiл працi. Якщо кустар сам виконує всi операцiї з виготовлення товару, то у мануфактурi над цим самим завданням працюють десятки робiтникiв. Подiл працi у виробництвi дав змогу значно збiльшити випуск товарiв, полiпшилася їхня якiсть. Головною фiгурою виробництва стає найманий робiтник. Першi текстильнi мануфактури вiдомi у мiстах Пiвнiчної Італiї та Нiдерландiв. Усi операцiї з виготовлення суконних тканин (очищення, прядiння, ткацтво, фарбування вовни) виконувалися в майстернях або вдома. Такими були так званi розсiянi капiталiстичнi мануфактури, їхнi власники, закупивши сировину, вiддавали її найманим робiтникам. Готову продукцiю вигiдно продавали на свiтових ринках.
Як бачимо, ремесло у Захiднiй Європi розвивалося поступово. Спочатку воно зародилося у феодальному сiльському господарствi. Лише у VIII—XI ст. воно стає самостiйною галуззю суспiльного виробництва. Найбiльший розвиток мiського ремесла припадає на XII—XIII ст., у Нiмеччинi — XIV—XV ст. Головною органiзацiйною формою ремесла був цех

< Назад   Вперед >
Содержание