Учебники

29. Економiчнi наслiдки Першої свiтової вiйни для США, Англiї, Францiї, Нiмеччини та їх роль у повоєнному розвитку європейських країн

Перша свiтова вiйна (1914 - 1918 рр.) дорого обiйшлася людству: 10 млн. убитих, 20 млн. покалiчених людей, десятки тисяч спалених мiст i сiл, фабрик i заводiв, ферм i шкiл. Це далеко не повний перелiк втрат, яких зазнало господарство Земної кулi. Найбiльших втрат зазнала Нiмеччина, яка до 1914 року займала друге мiсце у свiтi пiсля США. 1917 року обсяг промислової продукцiї так само, як i в сiльському господарствi, порiвняно iз 1913-м, скоротився удвiчi. Вичерпалися матерiальнi резерви, що становили 25 млрд. марок. Почалася галопуюча iнфляцiя. Нiмеччина експортувала лише 1 /3 продуктiв харчування. Катастрофiчно зростав державний борг. 1916 року в країнi почався голод. Рiзко скоротилася реальна заробiтна плата, робочий день становив 12 — 14 годин. Нiмеччина програла вiйну, капiтулюючи перед державами Антанти. По-iншому розвивалося в тi роки господарство США. Країна вступила у вiйну тiльки 1917 року, до того активно торгуючи з усiма воюючими сторонами. Ця обставина допомогла США втричi збiльшити виробництво промислової продукцiї.
Наприкiнцi вiйни США перетворилися на провiдну, економiчно могутню країну. Тут сконцентрувалося 1 /2 золотого запасу свiту. Видобуток вугiлля становив 1 /2, нафти — 2/3, виплавка чавуну i сталi - 3/5, випуск автомобiлiв - 85 % свiтового виробництва, США стали кредиторами багатьох країн на загальну суму 15 млрд. дол. Американська валюта, потiснивши своїх конкурентiв, посiла панiвне мiсце у свiтовiй фiнансово-кредитнiй системi. Утричi зрiс експорт США. У роки вiйни вiдбувся процес концентрацiї промисловостi, банкiвської справи, фермерства.
Великобританiя, хоч i виграла вiйну, вийшла з неї знесиленою, значно вiдставши вiд США. Вона втратила 2/3 торгового флоту, заборгувала США 4 млрд. дол. Свiтова фiнансова столиця перемiстилася з Лондона в Нью-Йорк. Великобританiя втратила третину нацiонального багатства. Державний борг порiвняно з 1913 роком зрiс у 13 разiв. Однак Великобританiя збiльшила свої колонiї за рахунок Нiмеччини та Туреччини.
Францiя, як i Великобританiя, була серед країн-переможниць. Однак у роки вiйни вона ще бiльше постраждала. Нiмеччина окупувала 13 найрозвинутiших департаментiв Францiї, бiльшiсть з яких були зруйнованi. Францiя втратила понад 10 % працездатного населення, пiвнiчно-схiднi житницi країни. У 1914 - 1918 рр. Францiя змушена була розширити зерновi посiви у пiвнiчних департаментах, розвивати промислове виробництво, електростанцiї, iншi об'єкти, необхiднi для оборони країни. Усе це дало змогу iндустрiалiзувати колись вiдсталi райони. Нестача палива, сировини примушували промисловiсть iнтенсифiкувати виробництво, впроваджувати новi технологiї, стандартизацiю. Витрати на вiйну пiдiрвали стабiльнiсть французької валюти. Країна перестала вiдiгравати роль свiтового кредитора, особливо пiсля того, як бiльшовики вiдмовилися повернути мiльярднi iнвестицiї, вкладенi
Францiєю в Росiї.
Японiя в роки Першої свiтової вiйни, як i США, значно змiцнила свiй економiчний потенцiал. Як член Антанти вона, по сутi, не брала участi у вiйнi, а лише захопила Каролiнськi, Маршалловi та Марiанськi острови в Тихому океанi i частину Шандунської провiнцiї (Китай). Скориставшись воєнними труднощами своїх європейських конкурентiв, Японiя нав'язала Китаю в 1915 р. кабальний договiр. Китайська сторона змушена була визнати за Японiєю «21 вимогу». Японiя одержала монопольне право займатися в Китаї промисловою та комерцiйною дiяльнiстю, кредитуванням будiвництва залiзниць i промислових пiдприємств. Китаю було заборонено давати будь-кому в оренду порти. Цi та iншi «вимоги» дали змогу агресивному сусiдовi збiльшити втричi експорт промислових товарiв у Китай та в країни тихоокеанського регiону. Все це сприяло змiцненню японської економiки. Вона в роки вiйни подвоїла свiй економiчний потенцiал. У суднобудуваннi Японiя зайняла третє мiсце у свiтi. Сiльське господарство вiдставало вiд динамiчно зростаючої промисловостi. Зростання цiн на рис (основний продовольчий продукт), з одного боку, збагачувало власникiв землi - самураїв, а з iншого - погiршувало становище селян-орендарiв. Останнi змушенi були платити землевласникам до 70 % урожаю за користування земельним надiлом.

У пiслявоєнному економiчному розвитку країн свiту важлива роль належала Версальському договору, пiдписаному 1918 року 27-ма країнами-переможницями i Нiмеччиною. Остання повернула Францiї Ельзас i Лотарингiю. Крiм того, Нiмеччина передала Францiї вугiльнi шахти Сварської областi, управляти якою мала протягом 15 рокiв Лiга Нацiй. Округи Мальмед, Ейтен i Марене вiдiйшли до Бельгiї, пiвнiчна частина Шлезвiгу - до Данiї, мiсто Мемель (Клайпеда) у 1923 р. - до Литви. Гданськ оголошено «вiльним мiстом». Нiмеччина зобов'язалася визнавати суверенiтет Австрiї, Чехо-Словаччини, Польщi. Останнiй були переданi Нiмеччиною частина Помор'я, Познань та iншi землi. Нiмецькi колонiї подiлили мiж собою Великобританiя, Францiя, Японiя та Бельгiя. Нiмеччина позбавлялася вiйськового флоту, авiацiї, важкого озброєння, армiя могла становити лише 100 тис. чол. Вона повинна була сплатити контрибуцiю в сумi 132 млрд. золотих марок.
Отже, Версальська система вiдрiзала вiд Нiмеччини 1/8 її територiї, на якiй проживало 1/12 населення, позбавила 3/4 родовищ залiзних руд, 1/3 вугiлля та сталi. Так була покарана Нiмеччина за спробу домогтися свiтового економiчного та полiтичного панування. Країни Антанти отримали необмеженi права провадити в Нiмеччинi комерцiйну i господарську дiяльнiсть.
У 1919 - 1929 рр. американська економiка була на пiднесеннi. США виробляли промислових товарiв набагато бiльше, нiж Францiя, Iталiя, Нiмеччина та Японiя разом узятi. США першими взяли курс на переобладнання основних засобiв виробництва. Обновлялися основнi галузi економiки: хiмiчна, електрична, приладобудування, автомобiльна, радiотехнiчна. Системи Тейлора та Форда дали змогу пiдприємцям наситити товарами нацiональний та свiтовий ринки.
Якщо Великобританiя, Францiя i Нiмеччина домоглися вiдносної стабiльностi лише в 1924 роцi, то США зумiли подолати потрясiння Першої свiтової вiйни уже в 1920-му. Чистi прибутки монополiй США досягли 55,5 млрд. дол., або в 1,5 раза бiльше, нiж у роки Першої свiтової вiйни. Виплавлення сталi зросло iз 49 до 61,7 млн. т, видобуток нафти - iз 723 до 1067 млн. барелiв (1 барель - 159 лiтрiв), виробництво електроенергiї - iз 371,4 до 116,7 млрд. кВт/год. На початку 1929 року США давали 48 % свiтового промислового виробництва.
Зросла роль США у свiтовому експортi капiталу. Iнновацiйнi вкладення США за кордоном досягли у 1929 роцi 27,7 млрд. дол.
Сiльське господарство США в 1920 - 1929 рр. вiдставало вiд бурхливого розвитку промисловостi. Проте в аграрному секторi країни також вiдбувалися структурнi зрушення. У тi роки почався рiзкий перехiд сiльського господарства вiд екстенсивного до iнтенсивного способу виробництва. Уже наприкiнцi 20-х рокiв на полях фермерiв США з'явилося 920 тис. тракторiв i 61 тис. комбайнiв.
Розвиток економiки Великобританiї пiсля Першої свiтової вiйни, на противагу США, вiдбувався повiльнiше. Лише в 1929 -1930 рр. було досягнуто довоєнного рiвня. Основний капiтал не оновлювався або цей процес вiдбувався непомiтно. У деяких галузях (металургiйнiй, вугледобувнiй, суднобудiвнiй, текстильнiй) навiть вiдбувався спад. Пожвавлення вiдбулося лише в авiацiйнiй, автомобiльнiй, електротехнiчнiй промисловостi. Однак новi галузi становили тiльки 10 % усього обсягу iндустрiї Великобританiї. Зменшилася частка країни у свiтовому промисловому виробництвi з 15 % у 1913 р. до 10 % - у 1929-му.
Одним iз найбiльших недолiкiв пiслявоєнної економiки Великобританiї була її залежнiсть вiд iмпорту сiльськогосподарської продукцiї та промислової сировини. У країну ввозили 60 вiдсоткiв потрiбних харчових продуктiв, 100 % бавовни, 2/3 залiзної руди, 9/10 вовни тощо. Частка Великобританiї у свiтовiй торгiвлi у 1929 роцi становила 11 % проти 14 % у 1913-му.
Господарство Нiмеччини пiсля Першої свiтової вiйни опинилось у скрутному становищi. Версальський договiр довiв його до банкрутства. Лише за два роки краiiвф повинна була виплатити державам Антанти 20 млрд. золотих вгарок. Оскiльки таких грошей країна не мала, то контрибуцiю союзники стягували натурою, їм було передано 5 тисяч паровозiв, 150 тисяч вагонiв, 140 тисяч корiв, сiльськогосподарськi машини, автомобiлi, верстати, оптику тощо. Нiмеччина зобов'язана була забезпечувати країни Антанти хiмiкатами, будiвельними матерiалами та iншими товарами.
Нiмеччина втратила зовнiшнi ринки, звузилися внутрiшнi ринки через розвал економiки. Занепало сiльське господарство, скорочувалося промислове виробництво. Iмпорт i експорт становили лише 1 /3 довоєнного рiвня.
Стурбованi критичним станом нiмецької економiки США, Францiя, Великобританiя вирiшили оздоровити економiку Нiмеччини. 16 серпня 1924 року на Лондонськiй конференцiї держав-переможниць для Нiмеччини був прийнятий репарацiйний план Дауеса (вiце-президента США в 1925 - 1929 рр.). План передбачав надання позик i кредитiв, переважно американських, на вiдбудову господарства та оздоровлення фiнансiв Нiмеччини. Причому наголошувалося, що основна маса промислової продукцiї з Нiмеччини повинна спрямовуватися торговельними каналами в СРСР, щоб, як було ранiше, не витiснити англiйськi та французькi товари з мiжнародних ринкiв. Згiдно з планом Дауеса, СРСР повинен був за промисловi товари здiйснювати сировиннi поставки в Нiмеччину. План Дауеса дiяв до 1929 року. Вклавши в економiку Нiмеччини 27 млрд. золотих марок, вiн сприяв стабiлiзацiї господарського життя країни. З iнфляцiєю було покiнчено. Нiмеччина не тiльки подолала розруху, а й збiльшила випуск промислової продукцiї, порiвняно iз 1913 роком, на 13 вiдсоткiв.
Версальський договiр змiцнив позицiї французької економiки. Тiльки Лотарингiя давала стiльки залiзної руди, скiльки вся Францiя. Саарська область забезпечила країну вугiллям. Отримавши вiд Нiмеччини 8 млрд. золотих марок репарацiй, Францiя вклала їх у вiдбудову зруйнованих вiйною пiвнiчно-схiдних департаментiв. Оновлювалися старi заводи i фабрики, з'явилися найсучаснiшi iндустрiальнi галузi. Стабiлiзувалася нацiональна валюта, що дало можливiсть спорудити чимало гiдроелектростанцiй в Альпах та Пiренеях. З'явилися новi промисловi центри на пiвднi країни, у мiстах Бордо, Марселi, Лiонi, Тулузi, на околицях Парижа. З колонiй, якi за територiєю у 20 разiв перевищували Францiю, надходила у великiй кiлькостi сировина. Туди наприкiнцi 20-х рокiв метрополiя експортувала близько 40 % промислової продукцiї.
Проте в легкiй промисловостi спостерiгався застiй, крiм виробництва предметiв розкошi, якими в'усi часи славилися французькi майстри. Отже, за темпами зростання промислового потенцiалу Францiя випередила всi країни свiту. Обсяг iндустрiального виробництва наприкiнцi 20-х рокiв перевищив довоєнний (1913 р.) на 8 %. Виробництво сiльгосппродукцiї залишалося на довоєнному рiвнi.
Японiя пiсля закiнчення Першої свiтової вiйни змушена була поступитися перед країнами Антанти своїм монопольним правом на торгiвлю та економiчнi вiдносини з Китаєм. США та iншi розвиненi країни потiснили японських пiдприємцiв з ринкiв Пiвденно-Схiдної Азiї. Усе це призвело до рiзкого спаду промислового виробництва, яке у 1921 роцi скоротилося на 20 %. Експорт товарiв зменшився на 40, iмпорт - на 33 %. Проте завдяки переведенню значної кiлькостi заводiв, що випускали воєнну продукцiю Японiї, на мирну вже 1924 року вдалося подолати кризу. Лише виплавка чавуну та сталi до кiнця 1929 року збiльшилася удвоє. Цьому економiчному фактору сприяли багатi родовища кам'яного вугiлля i залiзної руди Кореї та Маньчжурiї, окупованих Японiєю.
Не менш успiшно розвивалася традицiйна текстильна промисловiсть - 40 % промислового виробництва в країнi. На свiтовому ринку японськi текстильнi вироби не поступалися знаменитим англiйським. До 1929 року проводився iнтенсивний процес концентрацiї виробництва та банкiвської справи. На вiдмiну вiд монополiй США та Захiдної Європи, якi ґрунтувалися на акцiонерному капiталi, японськi концерни тiсно переплелися з державним апаратом, iмператорськими домами. Саме вони 1929 року вклали в нацiональну економiку 2/3 iнвестицiй. На державних пiдприємствах устаткування вiдповiдало сучасним технологiчним вимогам на вiдмiну вiд обладнання на приватних заводах чи фабриках

< Назад   Вперед >
Содержание