Учебники

Пріоритети конкурентної політики держави у внутрішній торгівлі України

Домінантою сучасного світового розвитку є глобалізація, яка розгорнулась в останній третині минулого століття, і в силу своєї багатогранності та складності стала предметом дискусій вчених-економістів, екологів, політологів, соціологів, культурологів. При цьому економічний аспект глобалізаційного процесу, безумовно, є визначальним.

Пронизуючи всю систему відносин, як на міжнародному, так національному рівнях, економічна глобалізація суттєво впливає на їх розвиток, у тому числі і в сфері конкуренції. Глобалізація економічної діяльності спрямована насамперед на реалізацію вимог міжнародної конкуренції, виступаючи найважливішим ендогенним (для світового господарства) та екзогенним (для національної економіки) чинником розвитку конкурентного процесу.

У широкому трактуванні конкуренція – це детермінований певними умовами процес взаємозв’язку, взаємодії ринкових суб’єктів, спрямований на реалізацію їх економічних інтересів. Під поняттям «конкурентний процес» ми розуміємо явища і події, що характеризують стан конкурентних відносин, становище окремих агентів ринку, характер їх взаємодії.

Глобалізація ж традиційно трактується як продукт інформаційно-комунікаційної революції, що являє собою сучасний етап інтернаціоналізації господарського життя і особливу стадію інтеграції національних економік на основі становлення нового технологічного способу виробництва, в межах якої світове господарство набуває якісно нові ознаки [1, 4; 2, 22; 3, 4–5]. Вона характеризується: підвищеною цілісністю світового господарства; різким посиленням взаємозв’язку економік практично всіх країн; тенденцією до гомогенізації (однорідності, подібності); розширенням, поглибленням та диверсифікацією світових господарських зв’язків; формуванням глобальних ринків; посиленням ролі транснаціональних корпорацій, банків, впливових міжнародних організацій як суб’єктів міжнародної взаємодії тощо. Глобалізація спрямована «… на максимізацію економічної, науково-технічної та культурної взаємодії різних країн незалежно від їх цивілізаційної належності, рівня розвитку і місцезнаходження, взаємодію, яка, за визначенням, має певний інтегруючий початок» [3, 4].

Розширення та поглиблення світових господарських зв’язків, формування глобальних товарних, фінансових, інформаційних та інших ринків супроводжується зростанням кількості ринків і конкурентів, вирівнюванням ринкових, а також політичних, правових, господарських, інвестиційних та інших умов. Все це сприяє зняттю бар’єрів на шляху руху товарів, капіталів, робочої сили, інформації тощо, удосконаленню виробництва та комерційної діяльності за рахунок активного впровадження інновацій та передового досвіду, підвищенню мобільності товарних потоків, прискоренню швидкості обороту капіталу і, як наслідок, – підвищенню ефективності виробництва, виготовленню товарів вищої якості і з меншими витратами, розширенню асортименту продукції, створенню умов для кращого задоволення потреб споживача.

Розвиток глобалізаційних процесів та посилення міжнародної конкуренції супроводжуються переходом розвинених в економічному плані країн від так званої індустріальної до сервісної економіки, особливостями якої є переорієнтація діяльності підприємств на потреби споживача. Це обумовлює зміну цільових пріоритетів діяльності не тільки суб’єктів господарювання, але й держави. Якісно змінюючи систему міжнародних економічних відносин, глобалізація прямо чи опосередковано впливає на поведінку виробників та споживачів на внутрішньому ринку, а значить і на формування конкурентного середовища торгівлі. Під останнім розуміється сукупність організаційно-правових, інституційних, фінансово-економічних та інших умов і чинників, що визначають і впливають на розвиток підприємництва, змагальності в цьому секторі національної економіки за найбільш повне задоволення вимог та потреб споживачів і досягнення комерційного успіху.

Стан конкуренції у торговельній діяльності багато в чому визначає ефективність функціонування і самої галузі (виду діяльності), і національної економіки в цілому. Це обумовлено тим, що торгівля, опосередковуючи задоволення платоспроможного попиту на товари, є сферою вияву всіх економічних відносин у суспільстві і може бути як гальмом, так і каталізатором світових інноваційних процесів. «Торгівля виконує роль економічного рушія для всіх інших видів економічної діяльності» [4, 12]. Вона функціонує як складова єдиного цілого – відтворювального процесу – на основі взаємодії його учасників. Кожен з них виконує певні функції і керується власними економічними інтересами, збіг чи розбіжності яких обумовлюють характер комунікацій виробників, продавців та споживачів. В умовах глобалізації конкуренція виступає домінантним елементом, який визначає як цільові орієнтири і положення ринкових суб’єктів – виробників, посередників, споживачів, так і їх взаємозв’язків.

Економічна глобалізація є об’єктивним, прогресивним у своїй основі, але суперечливим процесом, має як позитивні, так і негативні наслідки. Створюючи широкі можливості для взаємодії та соціально-економічного прогресу людства, вона, водночас, породжує відносини суперництва, і навіть антагонізму, між лідерами та аутсайдерами, породжує небачені раніше загрози та ризики. Оскільки основну роль у створенні конкурентного середовища відіграє держава, саме вона має врахувати вимоги міжнародної конкуренції, закономірності та домінуючі тенденції світового розвитку при формуванні та реалізації загальнодержавної економічної та конкурентної політики.

Головною і універсальною вимогою, яку на сьогодні висуває глобалізація, є конкурентоспроможність (країни, регіону, окремого підприємства). В умовах сучасної фінансово-економічної кризи актуальність цієї проблеми набуває особливої гостроти. Щодо дефініції «конкурентоспроможність», то її трактують як стійкий стан економічного суб’єкта, обумовлений інституційними, економічними, політичними та іншими чинниками, який дозволяє формувати та реалізувати його конкурентні переваги (при цьому конкурентні переваги ми розглядаємо як наявність специфічних ресурсів, використання яких за відповідних умов дає можливість отримати додатковий ефект завдяки нижчим витратам на одиницю продукції і краще задовольняти потреби споживача). Проте твердження, що «в умовах відкритої економіки це поняття може бути також визначене як здатність країни, регіону, господарства протистояти міжнародній конкуренції на власному ринку і на ринках «третіх країн» [5, 40], потребує уточнення. Таке трактування, на наш погляд, відображає тільки один бік існування реалій глобалізованого світу, що пов’язаний із розумінням конкуренції як зіткнення і боротьби. Інший його аспект характеризує світове господарство як економічний феномен, в якому постійно зростає роль взаємодії та зв’язків у ключових сферах суспільної діяльності. Тут конкуренція (як специфічна форма цієї взаємодії) містить позитивний імпульс, конструктивну функцію, служить каталізатором прогресивних соціально-економічних явищ і процесів: зростання продуктивності праці, підвищення ефективності виробництва, покращання становища споживача тощо. Тому більш коректним, на нашу думку, є визначення конкурентоспроможності як «ступеня (міри), за якого країна може за умов вільних і чесних ринкових відносин виробляти товари і послуги, здатні задовольняти потреби світових ринків, і одночасно підтримувати і підвищувати протягом тривалого часу реальні доходи населення» [6, 43].

Якщо глобалізація економічного життя виступає найважливішою екзогенною детермінантою здійснення конкурентної політики держави, то ринкова трансформація економіки України – її ендогенною компонентою. Саме ці процеси як імперативи, включаючи вимоги та необхідні суспільству стратегії з цільовими орієнтирами, визначають у короткостроковій та довгостроковій перспективі розвиток країни взагалі і формують модель конкурентних відносин.

Стратегічною метою реформування України є становлення соціально орієнтованої ринкової моделі, яка б на основі розвитку національного конкурентоспроможного виробництва забезпечила гідний рівень життя населення. Оскільки конкуренція прямо чи опосередковано сприяє вирішенню обох складових трансформації – підвищенню ефективності економіки і зростання добробуту громадян (стимулює розвиток підприємництва, обумовлює зниження витрат виробництва, здешевлення суспільного продукту, розширення асортименту й поліпшення якості товарів, оновлення продукції, задоволення потреб споживача, зростання суспільного багатства), вона має виступити домінантою способу мислення та дій як суб’єктів господарювання, так і суб’єктів державного регулювання економіки.

Відповідно система управління національною економікою має передбачити створення умов для реалізації національних конкурентних переваг [7, 23], мотивацій для підвищення конкурентоспроможності всіх учасників ринкового процесу, чесної конкуренції між суб’єктами господарювання за найкраще задоволення потреб споживача. В цьому контексті важливим є утвердження проконкурентного характеру економічної політики у всіх галузях і секторах. Визначення захисту та підтримки конкуренції як ключової ланки системи управління економікою, що може забезпечити реалізацію цілей її розвитку, позитивні екстерналії для всього суспільства, актуалізується самою глобалізацією.

Виходячи з цього, основною метою конкурентної політики української держави у сфері торгівлі, яка опосередковує всі економічні зв’язки в економіці, є формування організаційно-правових, політико-інституційних та фінансово-економічних та інших умов, здатних забезпечити реалізацію економічних інтересів учасників ринку та потенційних можливостей конкуренції. При цьому завдання полягає не просто у створенні умов для самого існування конкуренції, а забезпеченні якості конкурентних відносин. Принципово важливим є сприяння реалізації конкурентних переваг суб’єктів торговельної діяльності, зростанню конкурентоспроможності внутрішнього ринку, підвищенню конкурентного статусу всіх його учасників (у тому числі і споживачів), найбільш повне задоволення потреб населення у широкому асортименті товарів за доступними цінами при гарантованій якості і безпеці і на цій основі зростання добробуту нації.

Науковий підхід до формування системи управління конкурентними відносинами передбачає розроблення дерева цілей – формування субординованої системи завдань і визначення пріоритетів на основі аналізу стану конкурентного середовища, виявлення проблем і тенденцій його розвитку.

Сучасний етап розвитку конкуренції у сфері внутрішньої торгівлі має свою специфіку і характеризується певними процесами і тенденціями, які детермінують цілі, пріоритетні напрями та інструменти конкурентної політики держави, а саме:

? сформованістю конкурентного середовища і посиленням впливу внутрішньої конкуренції. Про це, зокрема, свідчать результати обстежень ділової активності, які проводяться Держкомстатом, Антимонопольним комітетом України (АМКУ), іншими науковими установами та організаціями. Так, якщо у 1997 р. 35% опитаних керівників підприємств різних галузей відповіли, що відчувають конкуренцію з боку інших українських суб’єктів господарювання, то у 2003 р. так відповіли вже 60–65% [8, 17], а у 2005 р. – майже 89% [9, 26]. Зростання конкуренції має місце в усіх галузях, проте найвищий її рівень спостерігається саме у роздрібній торгівлі (рис. 1).

у 2000–2006 рр. (за результатами опитування АМКУ)

Як свідчать дані, протягом 2004–2006 рр. баланс позитивних відповідей респондентів – суб’єктів торговельної діяльності – щодо впливу конкуренції на їх діяльність коливався від 53 до 63%, а на початку 2004 р. зріс до 68%, у промисловості – в межах 30–40% (за винятком 4-го кв. 2004 р., що пов’язано з політичним чинником), в будівництві – 25–38%. Проте ситуація не є стабільною: мають місце значні коливання, що обумовлено дією сукупності чинників, у тому числі і політичних;

– існуванням у цьому сегменті чотирьох типів ринку: конкурентних, олігопольних, монополізованих та ринків з ознаками індивідуального домінування. Найбільшим є ринок досконалої конкуренції: у 2006 і 2007 рр. його частка склала 96% (на олігопольні ринки припадало більше 1%, на ринки з ознаками домінування та монополізовані ринки – більше 3%) [10]. У той час як у гірничо-металургійному комплексі частка підприємств, які функціонують на конкурентних ринках, складала близько 20%, на транспорті і зв’язку – 17%, в економіці в цілому – близько 60%) [9, 10]. Кращі (порівняно з іншими) структурні передумови конкуренції у внутрішній торгівлі України є однією з причин того, що на сьогодні вона (і особливо роздрібна торгівля) є однією з найдинамічніших і конкурентних галузей. Як свідчать дані таблиці, за останні шість років темпи приросту роздрібного товарообороту випереджали приріст як ВВП, так і промислового виробництва. Зростання ВВП у січні–лютому 2008 р. порівняно з відповідним періодом минулого року на 5,8% відбулось в основному за рахунок збільшення валової доданої вартості у торгівлі на 14,3%, переробній промисловості – на 9,8%, транспорті – на 8,3% (табл. 1).

У 2007 р. оборот роздрібної торгівлі (включаючи роздрібний товарооборот підприємств роздрібної торгівлі, розрахункові дані щодо обсягів продажу товарів на ринках фізичними особами-підприємцями) склав 317 млрд грн, що на 28,8% більше обсягу 2006 р. [14]. У 2000–2006 рр. середньорічні темпи зростання вітчизняної роздрібної торгівлі складали більше 30%, що робить її однією з галузей національної економіки, що активно розвивається;

– посиленням впливу глобалізаційних процесів та міжнародної конкуренції на розвиток внутрішньої торгівлі, результатом чого є модифікація конкурентних відносин і необхідність реагування держави на нові тенденції і вимоги.

Вплив глобалізації на розвиток конкуренції у внутрішній торгівлі здійснюється за багатьма напрямами.

1. Стрімке поширення інформаційних технологій і глобальної мережі Internet сприяли появі і бурхливому розвиткові електронних ринків та електронної оптової та роздрібної торгівлі, наслідком чого є виникнення та розвиток як позитивних, так і негативних явищ і процесів. З одного боку, має місце посилення конкуренції та підвищення ефективності суспільного виробництва; значне зниження трансакційних витрат на основі реструктуризації та оптимізації структури та функцій компаній; економія витрат обігу; посилення поінформованості споживачів, надання додаткових видів сервісу без збільшення витрат на обслуговування тощо.

З іншого боку, розвиток віртуальної торгівлі через інтернет-магазини супроводжується зростанням рівня концентрації; підвищенням, а не зниженням цін, що пов’язано з великими витратами на рекламу, особливо на етапі становлення інтернет-фірми (так, якщо у традиційних книжкових магазинах США відношення витрат на рекламу до виручки складає 10%, то у Інтернет-магазинів 40 і навіть 70% [15, 76]; а також спрацювання «ефекту довіри до торговельної марки», коли споживач для власної фінансової безпеки в умовах торгівлі не за гроші, а за допомогою кредитних карток, готовий платити більше фірмі з високою репутацією; ціновою дискримінацією. Щодо останньої, то в електронній торгівлі порівняно із традиційними формами створюються більш сприятливі умови. Так, Internet сприяє кращій поінформованості не тільки споживачів, але і продавців щодо потреб і побажань останніх; дає можливість виділяти споживачів за певними критеріями і встановлювати ціни для певних груп; оперативно корегувати свою цінову політику. В силу особливих характеристик – невеликої кількості продавців, низьких витрат пошуку і отримання інформації про ціни тощо – електронний ринок полегшує цінову змову, проте не у класичному картельному вигляді. На практиці ж має місце конвергенція електронної та традиційної комерції, в результаті чого конкуренція стає інтенсивнішою, тонкішою, динамічнішою.

2. Відбувається зміна форм і видів конкурентної боротьби, зокрема активізується прихована цінова форма конкуренції (конкуренція «за якістю» і конкуренція «за умовами продажу») та нецінова форма (рекламування товару і фірми, диференціація товарів, надання додаткових послуг, розширення товарного асортименту тощо); посилюється конкуренція підприємств на рівні товарів, якими вони торгують; змагання зміщується з площини товарів у царину ідей та цінностей; розширюється кількість учасників торговельного процесу; посилюється конкуренція між виробниками і торговими посередниками; ведеться пошук способів кращого задоволення потреб населення тощо.

3. Під впливом глобалізації останніми десятиріччями у торговельній діяльності активно розвиваються процеси концентрації. Прихід на вітчизняний ринок крупних іноземних фірм і транснаціональних компаній обумовив появу та розширення своєї діяльності організаційних структур нового типу – супермаркетів, гіпермаркетів, мегамаркетів, торговельних мереж, диверсифікованих торговельних фірм, які, крім основної діяльності, надають допоміжні послуги з реклами, лізингу, страхування, післяпродажного сервісу, технічного консалтингу тощо. Іноземні компанії «імплантують» нові сучасні формати на вітчизняний ринку ритейлу. Прискорений розвиток таких форматів в Україні сприяє впровадженню прогресивних технологій та інновацій у торговельну діяльність, наслідком чого є розвиток цивілізованих форм конкуренції, підвищення ефективності торгівлі, розширення асортименту товарів, покращення обслуговування споживачів тощо.

В Україні у кількісному відношенні сучасні формати розвинені недостатньо. У загальнонаціональному масштабі частка продажів через них за різними оцінками, досягає 15–23% [16, 118]. Так, за даними компанії GfK-USM, у 2005 р. частка супермаркетів у великих містах складалала 23%, проте з року в рік зростає товарооборот сучасних торговельних форматів. Так, якщо у 2007 р. роздрібний товарооборот в Україні порівняно з попереднім роком зріс на 40,5%, то товарооборот найбільших роздрібних компаній з рейтинга Топ-25 RetailStudio – на 60,7% [17, 40].

Взагалі зростання економічної могутності і посилення ринкової влади ритейлера, насамперед крупних роздрібних мереж є загальносвітовою тенденцією. Так, сьогодні у США через торговельні мережі реалізується 80% товарів, в Західній Європі – 60%, в Китаї – 20% [18]. Серед факторів, які забезпечують зростання могутності світових суб’єктів роздрібної торгівлі, є досить високий рівень концентрації. За даними компанії Renaissance Capital, у 2005 р. частка п’яти найбільших ритейлорів складає 93% у Нідерландах, 88% – у Франції, 70% – у Німеччині, 27% – Чехії, тоді як у Росії і Україні – відповідно 6% і 5% (рис. 2).

В Україні у 2006 р. при загальному обсязі роздрібного товарообороту (включаючи роздрібний товарооборот підприємств, розрахункові дані щодо обсягу продажу товарів на ринках і фізичними особами-підприємцями) у 130 млрд грн або 26 млрд дол. США оборот п’яти найбільших компаній склав 3,9 млрд дол. США (рис. 3) або 15%. Сьогодні найбільшими операторами українського ритейлу є: «АТБ Маркет» (220 магазинів), Fozzy Group (208 магазинів), «Фуршет» (88 магазинів), и «Велика кишеня» (45 магазинів) та «Metro Cash & Carry Ukraine» (близько 20 оптових магазинів) [20]. Близько 90% загального обсягу продажів усіх великих мереж складають продукти харчування. Виняток становить мережа «Metro Cash & Carry Ukraine», у якої на продовольчу групу припадає 50% товарообороту) [21].

Концентрація гравців відбувається на всіх товарних і регіональних ринках споживчих товарів. Особливо цей процес розвивається у столиці та інших мегаполісах. Так, в Києві зосереджено близько 70% супермаркетів України, які з гіпермаркетами забезпечують половину роздрібного товарообороту продовольчих товарів.

Має місце розширення існуючих мереж шляхом поглинання дрібніших, купівлі магазинів старого формату (наприклад, Fozzy Group придбала дрібних гравців, таких, як Бумі, Кит, Планета; Вопак – мережу АВС, П’ятий елемент і Дігма; компанія ЕКО поглинула магазини «Дастор» і «Буржуй») [17, 28].

Нарощення сили роздрібними мережами обумовлює виникнення «торговельних війн» (Store Wars) – боротьби «за контроль над місцем у свідомості людей і на полицях» [22, 12]. Адаптуючись до сучасних умов нові торговельні структури починають витісняти не тільки своїх безпосередніх конкурентів (невеликі магазини «за прилавком», гастрономи, універмаги тощо), а намагаються усунути посередників, оптову ланку зокрема. Як наслідок – зниження рентабельності оптового бізнесу (за оцінками фахівців, дохідність операцій дистриб’юторських та оптових компаній знизилась до 3–5% маржинального доходу, а в деяких випадках залежно від категорії товару – до 1–2% [23, 52]), вихід з ринку.

4. Відбувається посилення суперечливого впливу ТНК на розвиток конкуренції у сфері торгівлі, загострення конкуренції між вітчизняними та іноземними учасниками. Нині іноземний капітал у вітчизняному ритейлі складає близько 10% [24] і представлений німецькою мережею «Metro Cash & Carry», австрійською Billa, російськими «Патерсон», Perekrestok Holdings Ltd (торговий дім «Перекрёсток») та Х-5, французькою «Auchan Group», литовською «БМ Трейд» та ін., які нарощують свій потенціал в Україні. Наслідком цього є розвиток як позитивних, так і негативних процесів. З одного боку, прихід на вітчизняний ринок крупних зарубіжних компаній, діяльність іноземних операторів торгівлі, які мають значні фінансово-економічні та організаційні ресурси, розвинені технології, великий досвід ведення бізнесу, в тому числі завоювання покупця, забезпечує розвиток цивілізованих форм взаємодії суб’єктів економіки, підвищення «стандартів» конкуренції, краще задоволення потреб споживача. З іншого, спричиняє посилення концентрації, витіснення (поглинання) ними менш потужних вітчизняних учасників ринку.

Разом з тим, останніми роками вітчизняні ритейлери та виробники, адаптуючись до нових умов, зміцнили свої позиції і намагаються гідно протистояти конкуренції з боку іноземних гравців. Особливо це стосується продуктового сегменту. Наприклад, асортимент зарубіжних продовольчих мереж, які закріпилися в Україні, на 80–90% складається з продукції українських виробників [25].

В умовах глобалізації посилюється інтерес світових лідерів (виробників і ритейлорів) до вітчизняної внутрішньої торгівлі. За даними міжнародних дослідницьких центрів, Україна належить до 20 найбільш привабливих країн для розвитку ритейлу. Поряд з німецькими та російськими мережами, які мають сильні позиції і продовжують розширювати свою присутність активно аналізують український ринок і мають наміри представити свої магазини в Україні ряд ритейл-операторів із світовим ім’ям (Wall-Mart Stores, HIT, Carrefour, Tesko та ін.). Іноземні компанії приваблює високий рівень рентабельності (30–50%) і швидкі строки окупності торговельних проектів в Україні (2,5–4 роки) [24]. Чинниками, що стримують активізацію їх діяльності, є: недосконалість вітчизняного законодавства, непрозорі умови конкуренції, корупція, нестабільність політичної ситуації, недостатнє знання умов роботи на місцевому ринку тощо. Останнє потребує відповідного реагування з боку держави.

5. Інтенсифікація конкурентного процесу супроводжується як інтеграцією його учасників (національних та іноземних операторів, виробників і торгівців тощо), так і диверсифікацією капіталу, переорієнтацією його учасників на більш перспективні види діяльності, освоєння нових каналів просування товару, зокрема Інтернет-торгівлі чи HoReCa (від англійських слів: готель, ресторан, кафе). Наприклад, корпорація Fozzy Group, яка включає мережу універсамів «Сiльпо» (100), дискаунтерів «Фора» (50), аптек «Будь здоров» (16), гастрономів «Дніпрянка» (13), оптові гіпермаркети «Фоззі» (3), 6 магазинів побутової техніки «Отто Штеккер», Ніжинський консервний комбінат, кондитерську фабрика ім. Ф. Енгельса, ресторан, новою сферою своєї діяльності обрала біотуалети «Еко-сервіс» [26, 24]. Зацікавленість у внутрішньому торговельному бізнесі виявила і «Систем Кэпитал Менеджмент» (СКМ) – один з найпотужніх вітчизняних концернів, до складу якого входять підприємства металургійної, машинобудівної, енергетичної, вугільної та інших галузей економіки. Вона започаткувала проект «Український ритейл» з інвестиціями у 200 млн дол. США і здійснює розвиток роздрібної діяльності під торговельною маркою «Брусниця» [24].

6. Серйозною проблемою сучасного розвитку торгівлі, загостренню якої сприяла глобалізація, є значне поширення недобросовісної конкуренції – дій, що суперечать правилам, торговим та іншим чесним звичаям у підприємницькій діяльності. В Україні найбільш розповсюдженими проявами недобросовісної конкуренції є дії, пов’язані з неправомірним використанням знаків для товарів і послуг, фірмового найменування, назв місць походження товарів, тобто дії, наслідком вчинення яких є нанесення шкоди діловій репутації підприємця, а також надання вітчизняному споживачеві контрафактної, неякісної та небезпечної продукції. Останні два роки Антимонопольним комітетом України, на який покладено основні функції щодо реалізації конкурентної політики держави, захищена від неправомірного використання ділова репутація відомих закордонних виробників вина – «MARTINI», безалкогольних напоїв – «PEPSI», парфумерної продукції, припинено порівняльну рекламу, випадки дискредитації господарюючих суб’єктів у торговельній діяльності тощо.

7. В умовах глобалізованого економічного простору на формування конкурентного середовища впливають принципи і правила, розроблені міжнародними організаціями – ЮНКТАД, СОТ, ОЕСР, Європейської комісії з питань конкуренції тощо. Вони створюють узгоджені (єдині) правила взаємодії для зняття бар’єрів і підвищення ефективності світової, регіональної та національних економіки. Підвищення відкритості національного ринку, потреба у раціональній інтеграції України у європейський та світовий економічний простір обумовлюють необхідність адаптації до міжнародних стандартів.

Таким чином, розвиток конкуренції у сфері внутрішньої торгівлі в сучасних умовах відбувається за складних умов під дією різновекторних чинників ендогенного та екзогенного характеру і детермінується складними та суперечливими процесами. При цьому провідними тенденціями, які визначають цілі та пріоритети конкурентної політики держави у сфері внутрішньої торгівлі, є: зміна інституційного середовища, виникнення нових організаційних структур, посилення їх ринкової сили; розвиток процесів концентрації, диверсифікації та інтеграції у торговельній діяльності; ускладнення конкурентного процесу, розширення складу його учасників та аспектів їх взаємодії, зміна цільових орієнтирів їх конкурентних стратегій; модифікація форм та видів конкурентної боротьби; посилення конкуренції з боку іноземних суб’єктів, зростання конкурентних вимог до національних суб’єктів господарювання відповідно до міжнародних стандартів та принципів взаємодії тощо.

Важливою ознакою і запорукою успішного соціально-економічного розвитку сучасної держави є її здатність адаптуватись до змін у внутрішньому та зовнішньому середовищі і адекватно реагувати на потреби та виклики часу. В умовах формування нової системи господарювання та активізації глобалізаційних процесів важливим є запровадження сучасної моделі державної конкурентної політики, спроможної вирішити нагальні проблеми та забезпечити поступальний розвиток внутрішньої торгівлі і національної економіки вцілому.

Зважаючи на потреби ринкової трансформації і вимоги глобалізації, враховуючи конкурентну структуру вітчизняної внутрішньої торгівлі (остання є необхідною, але недостатньою умовою ефективної конкуренції), пріоритетним завданням, домінантою конкурентної політики держави у цьому секторі національної економіки є створення для всіх учасників ринку рівних, транспарентних умов конкуренції, що породжує мотивацію до інвестиційної діяльності та впровадження інновацій у різних формах (продуктових, технологічних, організаційних); сприяння реалізації конкурентних переваг суб’єктів торговельного процесу для забезпечення найкращого задоволення потреб споживача. «Державна конкурентна політика має бути спрямована на створення умов всебічного розвитку висококонкурентного внутрішнього ринку, що передбачає ефектне поєднання заходів щодо розширення внутрішнього ринку і закріплення та подальшого зміцнення позицій вітчизняних товарів на ньому» [27, 246].

Стратегічно важливими імперативами, які можуть слугувати засобом вирішення завдань щодо формування та захисту мотиваційних можливостей конкурентного середовища внутрішньої торгівлі, є:

– забезпечення оптимального рівня конкуренції та концентрації, при якому має місце підвищення ефективності виробництва і комерційної діяльності, науково-технічний розвиток та інноваційна активність, зниження витрат, створення нових продуктів. Це зумовлює більш гнучкий підхід до регулювання концентрації: допустимим є створення крупної структури (навіть якщо це призведе до усунення з ринку її конкурента) у випадку, коли: а) споживачеві пропонується товар на більш вигідних для нього умовах – розширення пропозиції товарів більш високої якості за нижчими (привабливішими) цінами; б) поява у нового утворення більших можливостей і сильнішої мотивації для покращання характеристики запропонованої продукції;

– недопущення виникнення невиправданих конкурентних переваг окремих ринкових суб’єктів, зокрема у вигляді зловживання монопольним чи домінуючим становищем, нечесної конкуренції, недобросовісної реклами тощо;

– вдосконалення інституційних засад функціонування торгівлі, розвиток сучасної ринкової інфраструктури, забезпечення ринкової різноманітності суб’єктів торговельної діяльності, сприяння реалізації конкурентних переваг різних організаційних структур, орієнтації їх стратегій на співпрацю та конструктивну взаємодію (між собою, із споживачем, державою); раціоналізація товаропотоків, зменшення кількості посередників між товаровиробником та споживачем; детінізація економічних процесів;

– посилення співпраці виробників і посередників, їх інтеграція в різних формах на основі спільних економічних інтересів, результатом чого є отримання синергетичного ефекту взаємодії, підвищення ефективності діяльності її учасників. Імперативом сучасного розвитку є також партнерство між бізнес-структурами та споживачем, які традиційно займають протилежні позиції відносно рівня ціни. В умовах, коли суб’єкти господарювання орієнтовані на максимальне задоволення потреб покупця, мінімізацію витрат на всьому шляху проходження товару, їх інтереси збігаються.

– подальша розбудова національної системи захисту споживачів шляхом посилення вимог до якості товарів і послуг, що реалізуються на внутрішньому ринку, заохочення застосування ефективних систем якості на вітчизняних підприємствах; активізації інспекційної діяльності держави на ринках, де найбільше контрафактної та фальсифікованої, шкідливої для здоров’я і життя людини продукції, зокрема фармацевтичної, продуктів харчування, алкогольних напоїв тощо; вдосконалення інституційно-організаційних засад функціонування електронної комерції;

– узгодження, гармонізація вітчизняного законодавства і практики з міжнародними стандартами у сфері конкурентних відносин; захист національної економіки від недобросовісної іноземної конкуренції, атиконкурентної підприємницької (обмежувальної) практики, зловживання ринковою владою з боку іноземних ТНК;

– відмова від широкого імперативного державного втручання в ринкові механізми, адміністративного тиску, реальна дерегуляція та дебюрократизація економіки, боротьба з корумпованістю; подолання зрощення бізнесу з органами влади на всіх рівнях, яке породжує акти, дії і угоди, які обмежують конкуренцію; розбудова системи захисту конкурентного середовища внаслідок дії законів вільного ринку, системи, заснованої на конкурентному, господарському, податковому праві тощо.

Досягненню цілей конкурентної політики держави у сфері внутрішньої торгівлі сприятимуть:

– вдосконалення українського законодавства шляхом усунення правових ніш та колізій, його гармонізація з європейськими та світовими нормами, в тому числі і у сфері захисту інтелектуальної власності; прийняття закону про розвиток Інтернет-торгівлі та електронної комерції, який би регламентував дії суб’єктів господарювання у цьому сегменті і захистив споживача від недобросовісної конкуренції;

– здійснення постійного моніторингу і контролю за розвитком конкурентного середовища у монополізованих та соціально важливих сегментах товарного обігу, запровадження спостереження за формуванням та застосуванням цін на товари і послуги, які справляють визначальний вплив на загальний рівень і динаміку цін, у тому числі й у торговельних структурах олігополістичного типу; вдосконалення регулювання процесу ціноутворення монопольних утворень; створення сучасної наукової та інформаційної бази для прийняття кваліфікованих рішень у сфері конкуренції в торгівлі;

– посилення контролю за дотриманням правил економічної поведінки суб’єктів господарювання, а також процесами концентрації в торговельній діяльності з метою недопущення проявів диктату і зловживання ринковою владою;

– заохочення інвестиційно-інноваційної діяльності для модернізації вітчизняного виробництва для створення якісних товарів і послуг, впровадження інновацій на всіх етапах руху товару, і насамперед у найважливіші чи недостатньо сильні ланки (наприклад, у переробну, пакувальну промисловість, зберігання та розподіл товарів, маркетингові дослідження, рекламу тощо);

– стимулювання формування ефективних структур у сфері виробництва і розподілу, здатних забезпечити прогресивні зрушення, найліпше задовольняти попит і вимоги споживача, протистояти експансії іноземних фірм як на внутрішньому, так і на глобальному ринках; раціональна державна підтримка ефективних торговельно-економічних структур, у тому числі і кластерного типу тощо. Потужні загальнодержавні і регіональні національні компанії – вертикально-інтегровані та горизонтально-інтегровані утворення – здатні забезпечити необхідний рівень нагромадження капіталу, його ефективне структурування та використання, реалізацію синергетичного ефекту об’єднання і створити базис для прогресивних зрушень і посилення конкурентних позицій України. Крім того, як свідчить світовий досвід, факторами успіху ритейлорів в умовах економічної глобалізації є їх входження до складу великих фінансових груп, а також об’єднання раніше розрізнених торговців у трансєвропейські та транснаціональні торговельні мережі, асоціації, спілки, групи, які підвищують їх конкурентоспроможність. В інтересах економічної безпеки в Україні слід стимулювати нагромадження та інтеграцію вітчизняного торговельного капіталу ;

– проведення заходів щодо пріоритетного розвитку підприємств стаціонарної роздрібної торгівлі, обмеження та усунення неформальних ринків; упорядкування «вуличної» торгівлі відповідно до правил і технологічних умов щодо здійснення дрібнороздрібної, пересувної та виносної торгівлі; звуження і усунення тіньового сектору, який створює умови для розподілу ринків, встановлення узгоджених дій, виникнення цінових картелів (зговорів щодо цін), зловживання монопольним становищем, шахрайства тощо;

– сприяння взаємодії державних і суспільних інститутів споживачів та підприємців, створених на професійній основі, розвиткові професійних союзів, ділових асоціацій та громадських організацій як суб’єктів регулювання конкурентного процесу у внутрішній торгівлі тощо; формування та підтримка ідеї соціального партнерства, культури добросовісних конкурентних відносин їх учасниками за допомогою телебачення, радіо, друкованих ЗМІ тощо.

Діяльність держави щодо розвитку конкуренції повинна доповнюватися інструментами податкової, кредитно-грошової, цінової, соціальної політики (антиінфляційні заходи, зменшення податкового тягаря, стимулювання підвищення платоспроможного попиту населення на основі зростання продуктивності праці і проведення реформування соціальної сфери – системи оплати праці, страхування, пенсійного забезпечення тощо). Завдання держави – підтримати позитивні тенденції у розвитку конкуренції і завадити розвиткові негативних явищ і процесів.

У глобалізованому світі умови і стан конкуренції є визначальними детермінантами мікро-, мезо- та і макроконкурентоспроможності. При проведенні конкурентної політики у сфері внутрішньої торгівлі українська держава, реалізуючи національні інтереси, цілі соціально-ринкової трансформації України, повинна враховувати новітні тенденції і протиріччя глобального розвитку і забезпечити використання потенціальних можливостей міжнародної конкуренції і переваг міжнародного співробітництва для вирішення питань внутрішнього соціально-економічного розвитку, а також стримання руйнівного впливу геоекономічного середовища на нестійкий та вразливий внутрішній ринок. Її мета – формування здорового ринкового середовища, в якому зацікавлені всі учасники конкурентного процесу і яке здатне забезпечити виконання торгівлею своїх соціально-економічних функцій. Створення рівних умов економічної конкуренції, державна підтримка позитивних процесів і боротьба з негативними явищами сприятимуть підвищенню конкурентоспроможності суб’єктів господарювання, торгівлі як галузі і національної економіки в цілому. Це стане основою для кращого задоволення потреб споживача, зростання суспільного багатства і підвищення добробуту громадян країни

< Назад   Вперед >
Содержание